Знаєте, зараз мережею гуляє стільки новин загрозливих, негативних і просто депресивних, що подекуди руки опускаються.
Ні, я не заперечую, наша влада робить все можливе щоби потік саме таких новин не вщухав. Але. Крім політики є ще наше звичайне життя. А в ньому – далеко не все погано.
Останнім часом я звернув увагу на цікаву штуку – більшість знайомих з якими я спілкуюся, до епідемії ставляться цілковито спокійно. Тобто не байдуже – аж ніяк. Люди собі організують видалений спосіб роботи. Люди, якщо вже занесла нелегка до дому – займаються з дітьми, займаються самовдосконаленням. Люди читають книжки які давно хотіли прочитати – а не випадало. Люди риють інтернет в пошуках потрібних їм знань. Люди списуються з фахівцями та бізнес-тренерами – такими самими запертими карантином – і здобувають консультації. Карантин колись закінчиться – до того часу мої знайомі хочуть вийти з новими знаннями та ідеями. Життя – триватиме.
Та що там казати – я сам такий. Гадаєте я маю час нудьгувати вдома, коли зупинилися всі замовлення? Та де там! Я скоро стану експертом по періоду гетьмана Мазепи і по Північній війні – пишу книжку. А це – гори літератури, наукових досліджень, розвідок реконструкторів. Це все – не враховуючи кількох блогів.
А ще я помітив таку деталь. Більшість моїх знайомих дуже швидко кооперується коли комусь потрібна допомога. Підвести когось за певною адресою. Комусь щось привезти. Чимось допомогти. Банальне. Для когось проблема просвердлити стіну під поличку – хтось тями не йме в налаштуваннях комп’ютера.
На щастя серед моїх знайомих не хворіє ніхто. Але я переконаний, якщо таке станеться, людину в біді не покинуть. На допомогу прийти буде кому – і прийдуть.
І знаєте чому воно так? Абсолютна більшість людей з якими я спілкуюся, у тій чи іншій формі були дотичні до війни. Вони були на фронті. Вони волонтерили. Вони допомагали волонтерам – плели сітки, пакували сушені супи, тощо. Вони просто гроші носили волонтерам і спілкувалися з волонтерами та з фронтовиками. Люди які стикнулися з війною, знають кілька речей. По-перше – вони знають ціну дисципліні, і не бравірують хоробрістю. Роблять все потрібне аби не захворіти самим і аби убезпечити близьких. По-друге, такі люди знають одне одного. А значить так чи не так – а можуть одне до одного звернутися. Нарешті, такі люди дуже гарно знають що таке ризик і загроза. При чому – загроза в рази більш небезпечна за епідемію.
Епідемія – це тимчасове. Так, вона страшна тим, що може чекати за кожним кутком. Від неї нема куди тікати. Від неї не можна відгородитися фронтом. Але епідемія пройде – так само як проходили всі великі епідемії, які хитали світ протягом світової історії. Так, зараз важко, і наслідки цієї епідемії ми долатимемо ще дуже довго, але той хто бачив смерть, або хто був біля смерті, той дуже гарно знає що нема на світі нічого дорожчого за життя – все інше буде знову зароблено і відтворено. За єдиної умови – якщо Україна залишиться Україною, а не автономією в складі Росії (як за совка), або дев’ятьма губерніями без жодної згадки про Україну (так було до 1917 р.). Війна набагато більш небезпечна за епідемію. Бо епідемію долають за кілька місяців, а московську окупацію – сторіччями.
Тому, такі люди загрозу зустрічають адекватно – спокійно, з повагою, але без зайвої паніки. Недооцінювати загрозу не треба – переоцінювати й поготів.
І от дивлячись на всіх цих людей, я себе щоразу ловлю на думці – ми видряпаємося. З усіх наших бід. Ми зупинили зовнішню агресію, завдавши ворогові втрат – ми подолаємо й хворобу. І подальше економічне провалля. І владу дилетантів. І усе інше. Ми прийдемо на допомогу одне одному і одне одного підтримаємо. І разом підемо до перемоги.
Ми подолаємо все.
P.S.
Надзвичайна ситуація — звучить красиво і переконливо. Так, наче влада бере повністю штурвал на себе і люди полегшено зітхають.
Лишень, це нічого насправді не змінює для людей. І кидає бізнес у ще більше провалля.
Влада дуже любить гучні лозунги, красиві слайди, імітацію бурхливої діяльності.
24/7, не сплю, не їм, не гуляю, весь час на роботі.
Але це не є показником роботи.
Першочергове завдання влади зараз: мобілізація і визначення приорітетів. Треба мислити стратегічно, що не любить Лідер.
Пріоритети два і нічого складного немає:
— забезпечити масовий пошив масок, костюмів захисту і дезинфікуючих речовин.
Достатньо розмістити державне замовлення і фабрики з пошиву самі перепрофілюють своє виробництво. Тим більше, продукція легкої промисловості зараз не користується особливим попитом — вдома вечірнє плаття вдягнуть одиниці.
З існуючих 40 спиртзаводів працюють 10. Обіцяли запустити додатково 4. А решта? Всього ж їх 40! Від заборони експорту спирту і без відновлення його виробництва, як основного компонента дезинфікатора, — обробляти руки буде нічим.
Сировини для обох виробництв вдосталь, потужності є. Що заважає?
Якщо люди будуть в масках, лікарі в захисних костюмах, а дезинфікаторами можна буде обробити руки на кожному кроці — половина загрози зникне без всяких карантинів.
Решта ресурсу скерувати на обладнання наших лікарень необхідним устаткуванням та препаратами.
— економіка.
Через два тижні на вулицях і в квартирах опиняться мільйони безробітних. Підприємства масово закриваються. В кращому випадку, переводять на мінімальну зарплату, якщо власники підприємств мають можливість покривати ці збитки з власної кишені.
Це перший тиждень карантину відчувається як сієста: закупилися, їмо, п’ємо.
Заощаджень в більшості вистачить на 3-4 тижні. А далі? Де рятівне коло з боку Уряду і Президента? Рецептів написано безліч — зведіть їх докупи і затвердіть!
Бізнес наповнює бюджет, невже настільки важко зрозуміти цю елементарну логіку?!
Добре, хоч послухали опозицію і відклали підписання в Мінську Консультативної зРади. І єдина політична новина сьогодні, що прокуратура т.зв. ДНР оголосила в розшук Порошенка. Сподіваюся, ДБР вистачить розуму не виконувати це «рішення» ?
Панове, час видовищ пройшов.
Народ хоче хліба.
Де хліб? І ковбаса?!
