Я не розумію, чому Тігіпко. Як можна думати про Тігіпка, якщо у нас є Фокін. Фокін, який був першим прем’єр-міністром України.
Тільки цього достатньо, щоб призначити його новим главою Уряду. Мало? Ну тоді тримайте ще: Фокін переклав поему Пушкіна «Руслан і Людмила» у віршах. І ще Фокін, здається, живий, хоча це не точно.
Ну добре, не хочете Фокіна – але хто при здоровому глузді відмовиться від перекладача? – шукаємо далі.
Далі у вас Звягільский. По-перше, Юхим Леонідович точно живий, а по-друге, він знає, що робити з безхозними шахтами.
Масола і Лазаренка пропускаємо. Шкода, звичайно, кріпкі господарники були, але один помер, другий надовго присів і якось випав із політичного контексту. Хоча і тут не все однозначно. Ми б на вашому місці, пане Зеленський, кадрами не розкидалися. Як то кажуть, від тюрми і суми не зарікайся (особливо не зарікайся у вашому випадку), а досвід, набутий у життєвих університетах – безцінний.
Саме тому не радимо списувати з рахунків Юлію Володимирівну і Віктора Федоровича. І якщо з Януковичем можуть виникнути чисто технічні проблеми, вам доведеться зарахувати йому відсидку в Ростові у строк погашення вироку за зраду, то пані Юлія уже тут, готовенька.
Щодо Азарова є сумніви. Спробуйте сходу, без розгону вимовити «Азаров». У вас теж не виходить, правда? Але це чистоплюйство, на яке можна і заплющити очі. Зате Азіров вам покаже справжній майстер-клас з управління золотовалютними резервами. Обміняєтесь досвідом, ви діда здивуєте, він вас.
Хто там іще лишається? У бік Яценюка не дивіться, у нього Терезія розумна, не допустить.
Кінах? Кравчук? Кучма?
Або, не побоїмося цього слова, Гройсман?
Менше півроку вам знадобилося, щоб обвалити рейтинг перспективного зеленого уряду до нульових позначок. І все б нічого, якби туди ж, у ту саму прірву, ви не викинули економіку, національну безпеку, інформаційну політику та обороноздатність країни.
Вам здається, що у вас іще є простір для маневрів. Що заміна прізвищ у Кабміні, а потім і прізвищ у Верховній Раді дасть вам необхідну відстрочку, прикриє кров на ваших руках.
Швидка зміна декорацій – це хороший сценічний прийом. Сценічний, Вова! Ми вже не знаємо, якими словами до тебе донести, що Україна – не повія, а Банкова – це не Квартал.
І гнатимуть тебе, Вова, як скаженого пса. А не як милого дресированого песика, якому належить пряничок на кожен «гав».
Глядя на всеукраинские гастроли зелёного дурдома, постоянно возвращаешься в события годичной давности. Сколько же было копий сломано и нервов сожжено в словесных баталиях. Ладно бы отстаивали своё высокое я, тобто что-то личное. Нет же… Как в бетонную стену без окон и дверей стучались, криком кричали.
«Вы враз ослепли и разума лишились? Какой президент с того, кто ещё вчера в своих задрипанных номерах издевался над армією, мовой, вірою? Как можно было рассмотреть будущего лидера нации в том, кто на потеху пиплу в Юрмале, фактически вытер ноги об Украину? Он будет драться за страну? Да он до военкомата не дошёл! Ведь невозможно сделать сложную операцию, если ты только вчера впервые увидел учебник по хирургиии! Ну это же аксиома!»
Нет… Глухая стена так и осталось глухой стеной. Серым, безликим бетоном.
«Он же сдаст Украину на потеху кремлю так же радостно, как и отодвигал границу весной 2014 года! Где вы в этом фигляре увидели патриота?»
Но стена была глуха ко всем аргументам. Совсем. Откуда то сверху слышалось радостные крики, среди которых можно было разобрать «Хуже не будет… Нам нужны новые лица… Он научится… Липецкая фабрика… Офшоры… Кум-прокурор… Мальдивы… Сделаем вас вместе!»
Прошёл год. И кто оказался прав? Может стоит поговорить и сейчас про офшоры, Оман, друзей во власти и сериалы в россии? Вот только ничего же не изменится. Та же бетонная стена, только покрашена другой краской и трафаретными надписями, «Темпы роста экономики самые быстрые… Коррупция побеждена… Я увидел в его глазах желание мира… Нужно перестать постреливать… Рост ВВП не менее 4%».
Тому же народу бросили новую информационную косточку, «Это всё Порошенко виноват, что такая жопа надвигается!» И простой народ радостно подпрыгивая помчался с этой гениальной мыслью. «Да, даааа! Это Порошенко виноват, что я и вся моя семья проголосовали за зелёный бигборд!»
Виноват в чем? В том, что вы не услышали крика МИЛЛИОНОВ украинцев, «Что же вы бл*ядь делаете?». Виноват в том, что трезвый рассудок и разум заменили сказкой про Емелю. Можно ничего не делать, главное щуку кормить, чтобы не сдохла и желания выполняла падлюка хвостатая.
Я бы мог сейчас позлорадствовать в стиле «А мы же говорили!» и «Теперь жрите зелёную кашу, не обляпайтесь», вот только мы все вместе сидим в салоне лайнера. Железная птица мчится вниз в пике, а пилоты бегают по салону с криками, «Ой бл*ядь! Ой бл*ядь!… Что же делать? Может есть в салоне тот, кто дупля отбивает, как этой хреновиной управлять? Бо усем сейчас звиздец!». Но большинство пассажиров не обращают внимание на происходящее. Им стюардессы включили сериальчик, да звук в наушниках накрутила погромче, на увэсь…
