Особливо цинічно в промові Зеленського щодо збитого в Ірані українського літака було про цінність кожного життя і про «ми повернемо відчуття безпеки».
Це після того, як українське слідство відкрили за порушення безпеки польотів, а не щодо теракту чи умисного збиття літака, як це мало б бути. Як намагалися відразу повісити всю провину на екіпаж і власну авіакомпанію. І це попри те, що в МАУ шаленно опиралися і наполягали на власній повній невинуватості в цьому інцеденті. Цінність життя українського екіпажу всі ці дні ніяк не хвилювала, як видно.
Про швидку реакцію консула і посла теж було по-дурному сказано, якщо згадати заяву українського посольства, ніби там технічна несправність літака і теракт виключено.
Як запхали в дупу язика і тупо спостерігали за маніпуляціями іранців з рештками літака, аж доки Канада не почала погрожувати санкціями і не добилася міжнародної слідчої групи з залученням експертів західних країн. Тільки після цього українським експертам показали кабіну пілотів, що й прояснило, що ракета була і вона саме в кабіну і влучила.
Про своєчасність і швидкість реагування на інцедент — це також було мерзенно. В той час як сам Зеленський десь тинявся по Оману (що він там робив — чи то офшорні рахунки перевіряв, чи з російськими емісарами зустрічався) голова СБУ ніяк не міг повернутися з Куршавелю. А міністр транспорту Криклій так і не перервав відпустки. Зразу видно, що люди до влади прийшли щоб гарно і якісно подорожувати світом, а не напружуватися під час надзвичайних подій.
Про «ми працювали без істерик», то можна з певністю стверджувати, що якби не ті заяви США, Канади, Великобританії, Австралії та генсека НАТО, які неадеквати з Офісу президента умудрилися назвати «спекуляціями», то Іран би не визнав своєї провини, а Зеленський ще й сьогодні б щось мукав про «не все очевидно».
До того ж, всі ці хамські вимоги до США та Канади надати відому їм інформацію щодо атаки на наш літак показали ще одну важливу річ. Провідні розвідки світу не співпрацюють з цим українським керівництвом. Інакше взагалі б цієї дикої ситуації не виникло, коли український президент дізнається про таку інфомацію з телевізора.
Просто порівняйте нинішні події та заяви з ситуацією зі збиттям російськими військами МН-17, коли саме українські офіційні особи першими заявили про атаку російським «Буком». Це стало можливим завдяки співпраці з розвідками провідних краін НАТО. Зараз цієї співпраці, як стало зрозуміло, немає. Що й не дивно, якщо згадати про дивні чартери з Москви до Оману та членів родин з громадянством РФ трохи не у кожного українського високопосадовця.
І з ким тоді консультувався Зеленський щодо авіатрощі в Ірані? Зовсім не з тими, кого він згадав в своєму телезверненні, судячи з риторики офіційних заяв ОП протягом чотирьох днів після падіння літака МАУ.
А якби в літаку не було громадян Канади? Що тоді? Чи була б хоч якась надія на визнання Іраном власної провини? Можна вже точно сказати, що ні. Та й зараз Зеленський так і не зміг сказати слів «російська ракета». Тому що готовність оточення Зеленського «прогнутися» під інтереси Ірану та його союзника РФ, пожертвувати власними громадянами і власним літаком заради чужих потреб, не дозволили б змусити винуватців визнати правду.
Тож якщо дійсно згадати про цінність кожного життя і відчуття безпеки, то реакція Зеленського і його оточення на цю надзвичайну подію дала всім зрозуміти, що цей президент не буде захищати власних громадян, власну авіакомпанію, якщо вони зазнали ракетної атаки. Він кине їх на поталу заради сумнівних домовленостей. Бо безпека власних громадян йому до лампочки. І ніяке махання кулачками після бійки це не виправить.
P.S.
У зеленых факап за факапом, каждый последующий хуже предыдущего, и мы задаемся вопросом «Когда это уже закончится? И чем?»
Говорят, история учит. История с Зеленским, я думаю, должна научить нас ответственности. Научить ценить свое государство, показать цену компетентности и еще бОльшую цену — некомпетентности. Научить отличать правду от фейков, отличать свои интересы от дутых пропагандой пузырей.
Объяснить, как правильно реагировать, когда дядя Коломойский подходит с зеленой конфеткой и говорит: «Возьми, мой маленький избиратель, это тебе. Пойдем ко мне в машину, я там тебе еще конфетку пососать дам». Научить, что плакать потом «Ааааа, невкусная конфетка, ААААА! А это не конфетка!!» бесполезно, что надо было сразу дядю посылать, а зеленую конфетку запихивать в жопу Дубинским-Мосейчучкам-Ивановым и прочим коломойским геббельсам.
Научить следовать здравому смыслу, а не эмоциям, накачанным геббельсами олигархов. Научить, что выброшенный в помойку телевизор — это лучшая инвестиция в будущее из всех возможных.
История учит. Учит, учит, учит, пока не научит. Если, конечно, ученик не помрет в процессе учебы. Это не редкость — было много исчезнувших народов, есть много народов без своего государства, много народов, выродившихся в фольклорные группы. Чем сейчас чуды и вепсы отличаются от гномов и эльфов? Да, в общем-то, уже ничем. Впрочем, отличаются: гномы и эльфы популярнее.
За полгода мы прошли интересный путь. И дальше будет еще более интересно. «Вы хочете шоу? Их есть у меня!» История эмпирическим путем подбирает для нас подходящий урок. Такой, знаете, — «ШОБ ДОШЛО».
И именно это я имею в виду, когда пишу, что каждый день зеленых при власти увеличивает цену для украинцев. Вопрос в том, дойдет ли до нас, пока цена еще посильна. Или цена станет такой, что мы потеряем все, еще и должны останемся? Или такой, мы сами просто потеряемся? Кто знает. Это зависит только от нас.
Пока можно сказать одно: катастрофа с Боингом и реакция на нее зеленых кого-то протрезвила, но до критической массы опомнившихся еще далеко. А значит, Боинг — это еще даже не цветочки. И цветочки, и ягодки еще впереди.
