Зеленський без Малюка. Навіщо президент викидає у смітник власні козирні карти?

Василь Малюк у скрутні часи виявися правильною людиною та своєму місті — і попри деякі неоднозначні політичні рішення та заяви ця людина виявилась на своєму місці та в правильний час. Все ж він був фаховим офіцером спецслужб, а не вихідцем «Кварталу» чи ще одним товаришем Міндіча, який по будніх днях громадянин України, а на вихідних — цілком собі космополіт.

Малюк здобув зірку Героя України та повагу армійського корпусу аж ніяк не за гарні очі. І перший прецедент, коли низка топових військовиків — Денис «Редіс» Прокопенко, Михайло Драпатий, «Мадяр» — звернулись до президента Зеленського з проханням не звільняти ефективного офіцера, чия операція «Павутина» показала світу, що у нас таки є козирі. І не один.

Утім поведінка президента на преспідході з безпековими радниками кілька днів тому засвідчила, що чхати він хотів на думку справді авторитетних військових. І корона царя сильно тисне на ті ділянки мозку, які мали відповідати за здоровий глузд у сфері безпеки та оборони.

Окремо стало відомо зі ЗМІ, що радники з комунікацій окремо запевняли президента, що кампанія підтримки генерала «була організована самою СБУ«. Це справді виглядає огидно, коли купка заброньованих підлабузників звинувачує топвійськових у змовах проти улюбленого президента. Ба більше, Зеленський вважає, що умовний Редіс чи Драпатий — це щось схоже до платного пулу позитивних блогерів, які співатимуть що завгодно — аби була стабільність у житті.

У нинішні часи вийти з підтримкою своїх від військових є актом великої мужності. Тим паче мова йде про військових, які з’явились ще тоді, коли чинний президент вів корпоративи з Галкіним та Кіркоровим.

Українські командири, яким постійно то заздрять, то ставлять підніжки, то бояться їхньої висхідної популярності — вийшли й захистили офіцера, який дістав дронами російські НПЗ, тіньовий флот і Кримський міст. Сам Малюк не з першого разу погодився на відставку, попри тиск президента. Він аргументував це тим, що у нього на фінальній стадії знаходяться операції рівня тої ж «Павутини». Тож буде прикро, якщо вони зірвуться лише того, що президент вважає, що він може проводити ротації лише тому, що хоче і право має. Без оцінки — чи не будуть злиті ресурси та зусилля, вкладені в ту чи іншу операцію десь в трубу.

Важливо, хто буде наступником Василя Малюка. Одна справа, якщо СБУ очолить молодий і бойовий офіцер — генерал-майор Євгеній Хмара, який керує ЦСО «А». Він виріс на російсько-українській війні й сам планував сміливі операції. Інша, — якщо здійсниться давня мрія Єрмака запхнути свою креатуру Олександра Поклада на очільника СБУ. Чи будуть нас радувати нові «Павутини» та яскраві обшуки московських попів за епохи доброго знайомого проросійського газового олігарха Дмитра Фірташа — далеко не факт. Тут би не повернутись до інвазії ФСБ, якої було ох як багато за епохи Баканова, і яка стала першопричиною того, що Росія легко взяла шматки цілих регіонів без особливих зусиль.

Зеленський дуже прагне виплутатися з війни й принести на блюдці шлунковій аудиторії власної новорічної промови якийсь мир. Не якісний, не довготривалий, а хоч якийсь.

Президенту важливо мати димову завісу для безпечного відходу і для того, щоб колись до нього не прийшли на поріг СБУ та ДБР — коли президентства уже не буде, а імунітет воєнного часу розтане, як сніг.

Заради примари цього миру — Стефанчук та Арахамія тягнуть пропозиції референдуму, де сам український народ має підписати кровʼю чи то лайт-капітуляцію, чи то торгівельну угоду, де Україна може стати призом.

А сам Зеленський ладен кинути в смітник власні козирі — полювання на російський флот, випалювання російської оборонки та НПЗ глибоко в тилу Росії, бо десь в Маямі хтось комусь передав через Віткоффа, що треба бути гнучкішими й не злити дідуся Путіна.

Війни такого штибу, як у нас, виграють армії та професіонали на чолі силового блоку. Президент Зеленський в першій половині свого терміну грався і в дипломатичну поступливість і старався не злити Москву, аби та не ескалювала. Ця гра вартувала нам часу, фахових людей — і врешті обернулась трагедією гігантського масштабу.

Володимир Олександрович часто повторює цитати «під особистим контролем» і «я це вирішу сам».

Але новий рік він почав з дуже важливих маркерів. Перший — президент перекладає відповідальність за завершення війни на плечі громадян. А от перетасовування облич нашого опору — Буданова та Малюка — вказують на те, що керманич ще й свідомо викидає із кадрових ліфтів тих, хто має природну рішучість і бере відповідальність.

У класичному кіно «Адвокат диявола» автори показали улюблений гріх Сатани. Це марнославство. На жаль, станом на зараз ми дуже залежні від того, як воно впливає на конкретну особу, яка не визначилась, що їй дорожче — збереження держави чи рейтинги на вибори, які після публічного побиття топгенералів можна і не виграти.

Марина Данилюк-Ярмолаєва