Юрій Бутусов: Хто підставив оборонку під російські ракети?

Коли говорять про мобілізацію, то виключно про мобілізацію людей на фронт, і асоціація така, що нам треба більше людей з автоматами саджати в окопи через значні втрати. Насправді є друга сторона мобілізації, про яку у нас, на жаль, не говорять. Це мобілізація промисловості.

ПРО МОБІЛІЗАЦІЮ ПРОМИСЛОВОСТІ

Мобілізовувати людей на завод не менш важливо, а насправді, ще більш важливо, ніж організувати мобілізацію людей в окоп. Так, основну лінію фронту зараз тримають ті люди, які, на жаль, не дивляться наш ефір зараз. Вони на передовій. Це українські піхотинці, українські воїни, які зараз в цих холодних окопах виживають і тримають ту тонку синю лінію фронту. Але. Знищення ворога, перемога у війні критично залежить саме від промисловості. Саме від того, скільки снарядів, скільки дронів, скільки засобів ураження, засобів розвідки, засобів забезпечення виробляє держава. І без цього перемога неможлива. Героїзмом можливо виграти бій. Але героїзм не виграє війну. Тому що у війні треба побудувати якісну систему. Треба побудувати забезпечення війни. Треба знищувати ворога не героїзмом, а точними ураженнями, кількістю боєприпасів, кількістю дронів. Тому зараз ми говоримо про мобілізацію оборонної промисловості.

НАЙКРАЩА ІЛЮСТРАЦІЯ СТАНУ ОПК

Тема глобальна. Хочу вам сказати, що зараз я їхав на ефір, тут, у Дніпрі…  Мене підвозив водій таксі, він мене впізнав і розповів, що він інженер одної з великих державних ракетобудівних компаній, розповів таку анекдотичну… насправді не анекдотичну, а трагікомічну історію про те, що він, інженер, має підпрацьовувати трохи у таксі, тому що у нього немає повної завантаженості завданнями і державним замовленням. Тільки часткове. А на таку організацію як Дніпровський проєктний інститут, яка у Дніпрі розробляє багато важливих проєктів, пов’язаних з ракетнобудівною галуззю, призначений фармацевт професійний, який просто є близьким до партії Слуга народу. Активіст. Зелений активіст. Його поставили на ракетобудівну компанію. І такий парадокс: професійний інженер підпрацьовує у таксі, а фармацевт підпрацьовує керівником ракетобудівної державної компанії. Отакі у нас парадокси з держзамовленням. І я так їхав і думав: як же це неймовірно ілюструє  тему, яку ми сьогодні розглядаємо.

Так ось, проблема основна зараз у нас, що мобілізацію в Україні розглядають виключно як мобілізацію штурмовиків з автоматами і лопатами. У нас всі обговорення, все тільки торкається, скільки ж ми людей зможемо загнати в окоп. Насправді немає технологічного підходу сучасного до війни. Активна лінія фронту у нас десь близько 800 км. 800 км – не 8 тис., не 2 тис. Набагато менше. І цю активну лінію фронту, якщо розробити план, не просто створити 100-500 бригад і потім сказати: мені на 100-500 бригад 5 тис. танків 20 тис. машин і 10 тис. гармат. А якщо вирішувати завдання — завдання поразки російським окупантам на фронті у 800 км і порахувати, скільки там треба дронів, скільки треба станцій оптико-електронної розвідки, скільки треба гармат, скільки треба снарядів і мін, можна дуже сильно оптимізувати взагалі саму логіку витрат на війну. Саму логіку побудови оборонної промисловості, формулювання державно-оборонного замовлення. Саму стратегію можна перебудувати. Щоби фронт тримало якомога більше технічних засобів і якомога менше людей з автоматами і лопатами ризикувало собою. І щоб втрати ворогу завдавались набагато більші. Всі ці завдання має вирішити оборонне планування і оборонна промисловість. Зараз, звичайно, ми живемо в хаосі. Якось сама по собі йде мобілізація, ніхто не хоче про цю непопулярну тему говорити. Військові проводять пресконференції, президент – не проводить. Міністр оборони – не проводить. Всі шукають, хто ж буле відповідати за те, щоб загнати людей в армію. Але нема планування. Якби у нас був чіткий план, якби у нас основна була увага приділена, щоб у нас воювали технічні засоби в сучасній війні, тоді б була інша логіка війни. І витрати людей були б менші і не так багато треба було б мобілізовувати.

В чому основна проблема зараз ми бачимо оборонної промисловості? Відсутність чіткої доктрини, чіткого плану, що саме треба армії. Яку армію ми будуємо. Скільки людей треба для цієї армії, на які посади. Скільки техніки треба для цієї армії і скільки це коштує. Хоча б орієнтовний план. Всього цього нема. В результаті у нас інженери працюють в таксі, або інженери у нас – багато прикладів – в піхоті на передовій з автоматом. Замість того, щоб використовувати свої знання і дронами і гарматами знищувати ворога. Ми не вміємо використовувати наявний ресурс. Це велика проблема. Але. Чимало в нашій оборонній промисловості все ж таки працює. Працює, якось люди торують ці шляхи. І для ворога ці проєкти — програми у нас розвитку дронів, програми будівництва ракет, програми будівництва гармат – дуже болючі питання. Тому 29 грудня і 2 січня російське командування завдало серію ударів. Удари завдавались як по густо населених районах великих міст, так і по цілому ряду оборонних підприємств.

На Цензор.НЕТ вийшла дуже важлива стаття. Хочу порадити. Тетяна Ніколаєнко оприлюднила дуже важливу статтю, яка називається «Мішень №1: як держава підставляє виробників зброї». Ця стаття дуже обережна. Вона написана про те, що ворог – тут так непрямо говориться, але можна зробити дуже чіткі висновки – якимось чином російське командування отримало дані про цілу низку українських оборонних підприємств. І одразу по цілій групі цих оборонних підприємств було завдано потужних масованих ракетних ударів. На жаль, деякі ракети влучили точно. І ми не будемо аналізувати результати, де це було, коли було. Але певні, звичайно, повідомлення в ЗМІ дозоляють зрозуміти, що трапилось.

На жаль, були втрати. У Києві внаслідок удару по одному із заводів велика сталась трагедія, загинули одразу донька і мати, разом в результаті ракетного обстрілу. Така велика драма. 27-річна Вікторія Котлярова і її мама Людмила загинули 29 грудня. Трагедія велика. 23 грудня Вікторія одружилася з військовослужбовцем Збройних сил України Андрієм Котляровим. На жаль, за 6 днів загинула внаслідок російського ракетного обстрілу.

На жаль, загинуло багато людей, кілька десятків людей вбили російські ракети у Києві. Це говорить про те, що ворог отримав інформацію, де у нас є вразливі і важливі цілі, де у нас є оборонні підприємства. Стаття Тетяни Ніколаєнко «Мішень №1» якраз стосується того, хто міг би бути джерелом такої інформації для противника.

За таким дивним збігом, незадовго цього ракетного обстрілу Державна аудиторська служба України, яку очолює пані Басалаєва,  витребувала усі матеріали про усіх виробників деяких галузей оборонної промисловості, з точними адресами, хто, що, які витрачає кошти. Систематизовану довідку собі створила Державна аудиторська служба. І за таким збігом обставин чомусь, після того, як пані Басалаєва, голова Держаної аудиторської служби, отримала цю інформацію, так само противник по всіх цих підприємствах, по яких вона збирала інформацію, завдав ракетно-бомбового удару. Отакий збіг.

Хочу сказати, що пані Басалаєва у своїй кар’єрі пов’язана з людиною, яку пов’язують тісно з Російською Федерацією. Це Андрій Портнов. І багато є питань, хто і чому призначив цю громадянку на посаду. Я сподіваюсь, що Служба безпеки України серйозно поставиться до такої, абсолютно дивної зацікавленості Державної аудиторської служби до оборонних проєктів, навіщо їм така деталізована інформація, з якою метою вони її отримують. І будуть нарешті, перше, проведені перевірки Державної аудиторської служби, самої громадянки Басалаєвої, яким чином вона отримала цю секретну інформацію і яким чином вона нею розпорядилася. Друге, будуть вжиті заходи безпеки на рівні Верховного головнокомандувача України Володимира Зеленського, Ради національної безпеки та оборони, щоб захистити оборонні підприємства від абсолютно необґрунтованих наїздів, перевірок, комісій, кримінальних справ, які порушують постійно контролюючі органи і правоохоронні органи. Хочу сказати, що порушення режимів секретності, таємниці державної, розташування підприємств, напрямку їхньої роботи – повністю цей безлад творять самі державні органи. За останні пів року такі правоохоронні органи, як Державне бюро розслідувань, Національне антикорупційне бюро, як не прикро, Служба безпеки України, Національна поліція пред’явили багато питань і заходили на багато підприємств, ставили багато питань усім основним виробникам зброї. По деяких із них були порушені гучні кримінальні справи, по багатьох проводилися обшуки. В рамках цих обшуків інформація про напрямок діяльності підприємств одразу широко розходиться в ухвалах судів, в кримінальних справах, які веде купа слідчих. Тобто абсолютно секретна інформація про виробництво якоїсь унікальної зброї, обладнання стає просто відома десяткам людей. І це просто вже ніякий не режим секретності. Це вже знає величезна купа людей, які не перебувають на цих об’єктах, які не пов’язані з цим виробництвом і ніяким чином не ризикують. А ризикують тільки працівники цих підприємств.

СИСТЕМНИЙ ВИТІК СТРАТЕГІЧНО ВАЖЛИВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Я хочу звернутися до Служби безпеки України, до Ради нацбезпеки та оборони: 29 грудня і 2 січня ми стали свідками системного витоку інформації, секретної інформації про розташування державних підприємств оборонної промисловості, які мають стратегічне значення для ворога. Ця інформація абсолютно не випадкова. Противник завдав ударів точно, в тому числі по деяких підприємствах, які були передислоковані після початку війни. Тобто цю інформацію противник отримав системно. І це необхідно розслідувати, щоб уникнути повторення таких трагедій. Це не просто якась невдача під час війни. Загинули люди. І можуть загинути ще люди. Внаслідок цієї нездорової жаги правоохоронців заходити до тих підприємців, у яких є гроші на рахунках. Це ж ніяк не бажання секретність якусь здобути. Якщо у держави є необхідність контролювати підприємства, це нормальне бажання, значить, має бути виділений один підрозділ одного правоохоронного органу або спецслужби, де будуть перевірені люди і цей підрозділ буде контролювати витрати рахунків, як ідуть кошти, на кого, і буде мати доступ до всієї інформації. Але це будуть конкретні люди.

НАЙБІЛЬША ПРОБЛЕМА ОПК

Що зараз у нас влаштовано в державі? Це ж повний безлад. Всі працівники, керівники оборонних підприємств говорять: наша найбільша зараз проблема – це правоохоронці і контролюючі органи. Оці орди людей, які придумують собі роботу, виправдовують своє тилове існування абсолютно дурними справами.

Наприклад, я писав, абсолютно дурна замовна справа, Національного антикорупційного бюро, такий детектив Вікторія Смоліна, тобто знайшли людину, яка просто нічого не знає про оборонну промисловість, нічого не досліджувала. І вони зараз ведуть справу проти одного-єдиного виробника тепловізійних прицілів і приладів спостереження компанії Арчер. Навіть спецназ НАБУ добре знає, що таке Арчер, знає, що це реальний виробник, реальна компанія єдина, що вони роблять найкращі у нас зараз на ринку приціли, яку відіграють роль велику у війні. Всі наші снайпери, всі воїни користуються і знають, що це №1. Але тим не менше, НАБУ веде цю замовну справу, дискредитує виробника, намагається завадити його виробничій діяльності і досі навіть не те, що не закриває справу, навіть не приносить вибачень за свою зухвалу поведінку. І все роблять детективи конкретні за гроші платників податків. Просто ганебна ситуація. На жаль, набагато в більших масштабах це роблять ще і інші правоохоронні органи. І ДБР цікавиться постійно. І всі стоять – порушується справа, приходить перевірка і дивиться очима такими сумними: ну що, як будемо вирішувати питання? І така черга тих, хто дивиться хоче вирішувати питання. Бо на оборонні підприємства заходять гроші. А у нас правоохоронці так звикли працювати – щоб не на зарплату, а щоб комусь створювати проблему і потім з ними приходили домовлятися. Оця схема працює, на жаль, у нас в усій правоохоронній системі. На жаль, уже навіть і в НАБУ почала працювати, як це не гірко усвідомлювати. Тому оцю практику треба негайно закінчувати. Бо правоохоронні органи, контролюючі органи повністю викривають і здають, не можуть контролювати свою інформацію. Це зливання інформації. Оцей удар 29 грудня вимагає від держави системних рішень. Має бути одна вповноважена структура, одна вповноважена людина, від якої залежить контроль цієї інформації, щоб одразу була зрозуміла відповідальність. Якщо порушуються кримінальні справи державними органами стосовно оборонних підприємств, вони мають потрапляти не будь-куди, а в якийсь конкретний один суд. Там має бути режим секретності забезпечений, там має бути конкретна група суддів, які пройшли перевірку і яким можна довіряти, які цією інформацією розпоряджаються. Ну за цей безлад і загибель людей хтось має відповідати. Якщо, як завжди у нас, ніхто не хоче з керівників визнавати свій провал – а це провал – якщо у нас ніхто не хоче, то хоча б зробіть висновки системні, щоб припинити ці провали. І припинити це паломництво оцих побірушок в погонах, які бігають по оборонних підприємствах.

«ПОБІРУШКИ В ПОГОНАХ»

Вони не мають знати навіть, де ці підприємства знаходяться. Це не їхня справа. Це питання національної безпеки і його мають вирішувати в закритому порядку. Його не можна так робити, як у нас. Це повний колгосп якийсь, хаос. З цим хаосом треба закінчувати. Бо у нас багато перевірок і у нас дуже мало потрібних проєктів. І ніхто не бере на себе відповідальності. Всі сидять, роблять вигляд – це не я. Сидить президент: це не я. Ну, обшукують там підприємства – президент там ні до чого. Міністр оборони — ні до чого. Міністр стратегічної промисловості – ні до чого. Для меблів, мабуть. Рада нацбезпеки і оборони – це не ми. Керівники правоохоронних органів – так а що, ми ж контролюємо, тут справи порушуємо. Суцільні імітатори діяльності взагалі. Люди не розуміють, що йде війна. Просто не усвідомлюють. Вони живуть, як в мирний час. є слідчі, їм треба на чомусь робити статистику, ставити галочки про справи. Отак, погортали, у кого там бюджетні кошти заходять? А, оці-оці. Ну все, ми йдемо до них. Давайте йдіть, накопайте справи на них, зараз ми по них попрацюємо, знайдемо там… створимо їм там проблеми. Це ж безумний абсолютно підхід. Так не можна працювати. Так, потрібна боротьба з корупцією. Потрібен фінансовий контроль. Але не можна, щоб інформація про оборонну промисловість розходилась по всій країні. Ви що, не розумієте, що це режим секретності певний? Я просто в шоці. Чесно кажучи, я здивований, що досі РНБО і жодний керівник правоохоронних органів не виходить з ініціативою посилення секретності стосовно діяльності оборонних підприємств

Міністре стратегічної промисловості, що ви робите взагалі, пане Камишін? Я не знаю, ви мабуть, там думаєте, що ви для меблів, або для підписання якихось папірців по обігових коштах? Ні. Ви відповідаєте за захист інтересів оборонної промисловості. Концерн Укроборонпром. Це взагалі, ну що сказати? Он зараз знову призначили керівником наглядової ради пана Милованова, це людина, яка просто веде себе, як клоун в українській політиці, і цій людині випадковій дають чомусь контролювати Укроборонпром. Ну це просто абсурд. Абсурд. Нема відповідальності ніякої.  Міністр оборони Умєров. Я так зрозумів, що це міністр по хороших справах. Він за все хороше проти усього поганого. Так а хто буде формувати цю політику? Кому треба в країні, щоб вироблялась зброя і ракети не били по оборонних підприємствах? Ну де ця людина у владі? Чому ви всі боїтеся взагалі на себе брати відповідальність? Я просто в шоці. Чому? Вже прилітає. Гинуть люди. Ви сидите собі в кабінетах, в бункерах. І вам все пофіг. Ви сидите і вас це не торкається. Дуже прикро. Хочу сказати, що якщо не буде заходів, які б забезпечували безпеку, якщо цих побірушок в погонах не приберуть з підприємств і будуть продовжуватися оці рейди, будемо про це говорити, писати.

ХТО ВІДПОВІДАТИМЕ?

Це просто повний абсурд. Це підрив, свідоме знищення, свідомий удар по національній безпеці і робота на Російську Федерацію. Оця бездіяльність, коли президент ховає голову в пісок, коли міністр оборони, міністр стратегічної промисловості, всі керівники правоохоронних органів роблять вигляд, що вони ні до чого, така бездіяльність – це все одно що… вона дорівнює просто цій зраді. Просто коли ви ухиляєтесь від своєї роботи, значить ви працюєте не на Україну. І я сподіваюсь, що все ж таки висновки по цих атаках 29 грудня і 2 січня будуть зроблені. Поки що ми нічого не чуємо. Ніяких змін нема. Всі роблять вигляд, що це війна – війна все спише. От у нас такий підхід до всього у керівництва країни. А це не так. Війна не спише. Будемо нагадувати. В тому числі на наших ефірах.

Хочу сказати, що є і дуже цікаві зміни, які говорять якраз про оборонну промисловість. Державний департамент США зробив дуже-дуже важливу заяву.

«ВУДОЧКА, А НЕ РИБА» ВІД США

США не збираються підтримувати військове фінансування України в 24 році на тому рівні, який був у 22-23 роках. Тобто не збираються постачати таку ж саму кількість зброї в таких же обсягах. Але ми будемо продовжувати підтримувати Україну стільки, скільки потрібно. Це не означає, що ми продовжуватимемо підтримувати їх на тому ж рівні військового фінансування. Це сказав представник Державного департаменту Сполучених Штатів, а конкретно Метью Мілер, речник Державного департаменту Сполучених Штатів. Ми будемо продовжувати підтримувати Україну стільки, скільки потрібно. За його словами, США не вважають, що в продовженні підтримки на попередньому рівні є потреба, оскільки мета Вашингтона — допомогти Києву стати на ноги й розбудувати власну військово-промислову базу, щоб Україна могла самостійно фінансувати, виробляти й закуповувати озброєння.

Це дуже важлива заява, хочу сказати вам, друзі. Тобто, як кажуть, Америка хоче дати нам вудочку, а не рибу. Це питання зрозуміле, оскільки напруга в усьому світі зростає і Китай загострює стосунки з Тайванем, Іран загострює обстановку на Близькому сході, війна іде в Секторі Гази і навколо Ізраїлю, в Африці також загострюються конфлікти, загострюється обстановка навіть у Південній і Північній Кореї, тобто у світі країни, які борються за переділ сфер впливу, такі, як Росія, Китай, Іран, використовуючи при цьому виключно силові інструменти, війну, вони, звичайно, хочуть використати свій потенціал військовий, свої арсенали і щоб демократичні країни могли протидіяти, країни Західного світу хочуть посилити розширити оборонно-промислову базу у себе і у своїх союзників. Це правильна стратегія. Я просто радий сказати, що в принципі Америка не просто про це говорить. Слова американських чиновників завжди пов’язані із відповідальністю і справами. Важливо сказати, що наші американські партнери почали прямі інвестиції в українську оборонну промисловість. Вони розуміють неефективність, на жаль, просто безпомічність наших державних установ, багатьох, які відповідають за оборонну промисловість і вони розглядають – не розглядають, а реалізують проєкти по підтримці конкретних оборонних підприємств. Це дуже важливо. На жаль, з іншого боку ми бачимо, що це викликає абсолютно нездоровий ажіотаж у наших правоохоронців. Але головне стратегія. Зараз Америка почала системно підтримувати, сподіваємось. Що це буде розширюватися, системно програму цільової підтримки конкретних ефективних українських оборонних підприємств. Це нова історія, нова ситуація. Це більш зрозуміла для виробників стратегія розвитку. Тому що основна проблема — це відсутність державного замовлення. Держава сама не знає, яке завдання чітко поставити оборонній промисловості. Американці бачать неефективність міністерства оборони, президента, міністерства стратегічної промисловості в багатьох питаннях.

Ну, наприклад. Досі в Україні немає масового виробництва мінометних мін. Досі в Україні немає масового виробництва артилерійських снарядів дешевих. Можливо, хтось думає, що це дуже складні технології, що це просто потребує великого часу або якихось просто величезних бюджетів. Насправді, ні. Ми отримали фінансову підтримку, отримаємо в десятки мільярдів доларів від США і Європейського союзу. Щоб ви розуміли, будівництво, наприклад, заводу по виробництву снарядів, які можна замовити, комплексно, цілий завод завезти, готову технологічну лінію в деяких країнах Заходу, демократичних країнах, — це 15-20 млн доларів. Це потужне виробництво. Міни – це настільки проста конструкція, що це можна робити на багатьох підприємствах. Це не потребує взагалі великих інвестицій. Мінометні міни – це найдешевший засіб ураження, який є серед піхотного озброєння. Міномет.

Ми досі, 2 роки – не маємо масового виробництва мін. Немає замовлення, немає планування. Немає системної реалізації. Балачки. Дайте нам снаряди, чому Захід не дає нам снаряди? Президент Зеленський постійно сидить, як ображений хлопчик, і постійно шукає, кого ж звинуватити в своїй власній бездіяльності. І постійно знаходить: то йому Захід заважає, то Америка, то щось не те сказали, то олігархи, то якісь політики – всі постійно заважають. Є просте питання: пане Зеленський, чому ви досі, за 2 роки, я вже не кажу за 5, окей, тоді Порошенко це не зробив, зараз ви не зробили – ну 2 роки йде повномасштабне вторгнення, просте завдання – масове виробництво мінометних мін 60, 82, 129 мм. Це може робити будь-яке металургійне підприємство. Чому їх нема на фронті? Чому ми благаємо весь світ про прості примітивні міни? Окей, не треба казати навіть про снаряди. Але якби у нас на фронті були міни, міномети ми, до речі, виробляємо – якби у нас були масово міни, то багато питань, нам не треба було б витрачати таку купу артилерійських снарядів, яку нам дає Захід. Нам вже дали майже 3 млн снарядів. Це величезна кількість насправді. Велику кількість завдань, які виконує у нас артилерія, оці дорогі гаубиці 155 мм, 203 мм, те, що ми застосовуємо на передку, – все це можна робити дешево, своїми власними мінами. Ну, окей, не було виробництва, добре – все, проїхали. Не було виробництва, тому що готувались до шашликів. Ну йде два роки. Перший рік — окей, був хаос, не змогли. Другий рік зараз закінчується – нема масового виробництва мін. А коли воно буде?

ЩО МИ ВИРОБЛЯЄМО І ЩО ТРЕБА?

Тому зрозуміло, що на наших чиновників надії нема.. вони самі нічого не роблять і не здатні реалізовувати якісь системні проєкти. Надія є тільки на те, що американці напряму почнуть фінансувати якісь приватні підприємства або державні підприємства, щоб у нас були свої боєприпаси. Насамперед мінометні міни нам треба, тобто засоби ураження. Нам треба дрони – ударні дрони, розвідувальні дрони, дрони усіх типів. Нам треба боєприпаси для дронів обов’язково, підривники, мінометні. І звичайно треба розгортати виробництво артилерійських снарядів. Для нас це потреба на десятки років. Звичайно у нас велика кількість постачається артилерії. Ми самі вже виробляємо артилерію 155 мм. У нас велика кількість стволів ще залишається 152, велика кількість стволів 122. Заходять 105 мм гармати від наших союзників. Все це потребує великої кількості артилерії. Тобто ми гармати виробляємо, міномети виробляємо, а боєприпаси під них, що є комплексом, – не виробляємо. Це просто абсурд. Інколи Укроборонпром робить рекламний ролик і говорить: ми почали виробляти снаряди. І показує 20-30 снарядів. Вони кудись там відіслали. Або 20-30 мін. Ну нема цього на фронті. Це все показуха, разова акція. Нам не треба рекламу. Це ж війна. Війна потребує, щоб ці снаряди і міни, як мінімум 10-20-30 тисяч на місяць стабільно виходили. В перспективі треба 50-100 тисяч. Велика кількість. У нас воювати мають не штурмовики з автоматами і лопатами героїчно чекати ближнього бою з ворогом. Воювати має оператор дрона і мінометник, який просто з тієї ж позиції близько може розвалити противника. І все це ми вже можемо робити тут. У нас всі технологічні можливості є. спеціалісти, фахівці, купа підприємств, які це можуть робити. Комплектуючі – 50 країн світу нам постачають комплектуючі. Ну не можете зараз робити підривники, хоча підривники у нас теж є початок виробництва. Було би замовлення на це. Замовте підривники. Але корпуси, збирання – все це ми можемо робити. Ми можемо багато що робити. Нам треба брати сировину, комплектуючі. Мені просто прикро, що я говорю такі елементарні, примітивні речі. Будь-яка людина, яка в темі, яка є фахівцем, розуміє, що це просто азбучні речі. Чому вони не роблять це? Це просто взагалі вже… важко на це дивитись. На фронті у ворога боєприпасів як була перевага, так і є. Вона нікуди не зникає. І виявляється, що оці росіяни, над якими у нас телемарафон любить сміятися, вони воюють боєприпасами, вони воюють технікою найбільше, більше нас, а ми воюємо людьми. І у нас ця дискусія – а скільки ж ми людей в окопи загонимо? А дискусії – а де мінометні міни в Україні – її нема. А дискусії, чому у нас ці міни не виробляються, чому ми не постачаємо їх на фронт – нема. Артилерійські снаряди- чому ми завод досі не купили чи кілька заводів і не виробляємо в Україні або в сусідніх країнах необхідну нам кількість снарядів – нема. І скільки років це ще буде тривати?

Знаєте, якби не існувало цих рішень, їх треба було б видумувати – ну окей, можна було б сказати, це складний технологічний процес. Насправді вся технологія виробництва продається. Заводи, технологічні лінії – продаються. Все це легко монтується. Інженерні кадри у нас є. он в таксі можна набрати тільки діючих інженерів велику кількість, у яких нема зараз держзамовлення. У нас боєприпаси ми можемо робити, дрони можемо робити. Але все це на фронті відсутнє в тій кількості, яка є у ворога, навіть приблизно.

Якби не волонтери і громадянське суспільство, яке шукає, купляє дрони, взагалі це була б дуже важка ситуація. Тому, друзі, будемо зараз боротися з цим засиллям правоохоронців і контролерів, які просто руйнують взагалі оборонну промисловість, зливають дані ворогу. Будемо вимагати, щоб були системні рішення і чекаємо, що все ж таки завдяки системній підтримці наших американських партнерів все ж таки оборонна промисловість отримує нормальне планування і нормальне фінансування стабільне. І звичайно, будемо захищати, щоб ці гроші правоохоронці не заблокували, не розікрали і не заважали людям робити зброю для перемоги.

Відповіді на запитання.

ПОРОШЕНКО/ЗЕЛЕНСЬКИЙ

Олександр: а почему Бутусов всегда обвиняет только Зелю? (президента Зеленського, вибачаюсь) но никогда Петю? (президента Петра Порошенка) Или во времена Петра резко было хорошо?

Це популярне питання. Я на нього відповідаю просто постійно. Дивіться. Якби хтось подивився по Гуглу критику, хто критикував президента Порошенка взагалі і писав про проблеми в оборонній промисловості, в тому числі про відсутність мін, відсутність снарядів і всього іншого, у 2014 -2019 роках, коли був президент Порошенко, можна не сумніватися, що моє ім’я було там, я думаю, одне з найбільш цитованих. Я писав постійно. Все це легко перевірити. Достатньо просто відкрити Гугл. Чому ж я зараз не говорю про Петра Порошенка? Тому що, змушений нагадати, що з 2019 року президентом України є Володимир Зеленський. Він 5 років вже скоро президент, просто без кількох місяців. 5 років. так само, як Порошенко був 5 років, тепер 5 років Зеленський. Він зараз є влада. Якщо у президента Зеленського дійсно претензії, кримінальні по Петру Порошенку, то Зеленський відповідає за ці кримінальні справи. Це він на стадіоні обіцяв всій країні, казав: я ваш вирок – казав він Порошенку. Це не я відповідаю за це. Це питайте, знов-таки, є сторінка президента Зеленського, у нього питайте, чому він говорив одне, не виконав свої передвиборчі обіцянки. Не я.  А зараз влада це Зеленський. Питати треба завжди з чинної влади. Не з Порошенка, не з Ющенка, не з Кучми. За відсутність снарядів і мін. І за бардак і розвал оборонної промисловості, у міністерстві оборони за корупцію. Навіщо мені питати тих, хто вже на пенсії? До кого президент Зеленський і правоохоронні органи не мають жодних претензій. Немає ніяких справ. Не ходить на допити ні Порошенко, ні, хто там? Ні попередники. Все у них добре. Тому, друзі, це не моя проблема. Це проблема країни і держави. У нас безвідповідальна влада. І замість того, щоб відповідати за свої дії, влада наймає за гроші, якийсь чорний кеш, Офіс президента, і на жаль, це було і при попередниках, наймає ботоферми, які під всіма критичними публікаціями, відео працюють – пишуть: а чому не Порошенко? А чому тільки Зеленський? Робиться вигляд, нібито, знаєте, люди не розуміють, що відповідальність тут і зараз. І у кожної помилки, у кожного провалу і зради є прізвище, ім’я, по батькові того чиновника і державного діяча, який зараз на посаді. Ти зробив – ти відповідаєш. Зробив попередник, він погано зробив, Порошенко? Будь ласка правоохоронці – вперед. Де за 5 років справи? Де допити? Тому давайте так. Це важливе питання і хочу вам сказати, що на жаль, оця безвідповідальність влади, намагання перевести стрілки завжди на когось, це просто хвороба у президента Зеленського. Він просто хворий тим, що він завжди хоче сказати, що в його провалах, його некомпетентності, дурості просто, самодурстві, я маю на увазі, винний хто завгодно, тільки не він. А він завжди весь у білому і шукає, кого ще звинуватити в тому, що він чогось не робить. І Слуги народу щось не роблять. На жаль, оця маніпуляція, на ній зараз тримається той телемарафон, який фінансують платники податків, сплачують олігархам за фінансування їхнього каналу і все інше. Тому влада нічого і не робить. Тому що свободу слова у нас штучно обмежили. У нас на телебаченні більша частина ефіру – це славослов’я, ура-ура, все добре, Зеленський-молодець. А про мінометні міни і чому їх не виробляють і чому через це гинуть люди, про те, чому здані дані, координати оборонних підприємств і загинули там працівники – ви про це в телемарафоні ніколи нічого не почуєте і не побачите. Там тільки халва.

Ляшук: що відбувається з КБ Луч?

КБ Луч працює, незважаючи на те, що ворог полює за виробничими потужностями, намагається знищити виробництво ракет всіма силами. КБ Луч працює. Та хвиля, яка там підіймалася, це абсолютно чергова фейкова інтернет-історія. Ніякого банкрутства там нема. Підприємство працює. Змінює організаційну форму. Так що це нормальна абсолютно історія. Ненормально – я міг би багато що казати КБ Луч, але все це таємна інформація. Насправді КБ Луч працює ефективно, виробляє ракети, удари яких дуже-дуже непокоять російських окупантів. Проблеми у КБ ЛУЧ тільки одні – правильне державне замовлення, правильна постановка завдань і системне ритмічне фінансування. Будемо сподіватися, що хоча б наші американські союзники допоможуть.

Павло Козленко: чи обіцяні президентом 26 тис. дронів вже доїхали до фронту?

Знаєте, друзі, я сам слідкую за цією інформацією, мені цікаво – а на якій ділянці фронту можна побачити оці тисячі дронів? Це ж велика кількість. Якщо навіть в одну бригаду десь кудись воно зайде, можете не сумніватися, весь фронт дізнається. Десь же воно є, хтось же це видає. Поки що у мене інформації про фактичну видачу нема. Мені багато керівників пишуть і шлють звіти, фотографії, що вони є на складі. А от звіту з військ я поки що не бачив. Сподіваюсь, подивитись. Поки що вірю на слово. Можу сказати від себе, що в районі Авдіївки, про яку я з вами багато говорив, більша частина дронів, як були, волонтерські, від місцевої влади, так вони і досі звідти основне заходить.

Нік Ковальчук: хто у нас в наглядовій раді оборонпрому?

Я вам казав. Наглядова рада — це керує Тимофій Милованов. Це просто людина, яка взагалі нічого не знає, ні про оборонну промисловість, ні про потреби сил оборони, ну… це просто людина, робота якої хвалити владу. Все. Більше нічого.

Тому з таким рівнем компетентності, як в Дніпровський проєктний інститут, який будував космодроми і великі ракетні програми, ним керує зараз фармацевт із Слуги народу. Отак саме поставили такого ж піардіяча на наглядову раду Укроборонпрому. Абсолютно безповідальна поведінка влади.

Ніколо. Питання: де наша ракетна програма, де наші зенітно-ракетні комплекси та системи?

Це теж важливе питання – де воно все? А його нема. Чому нема? А тому що нема державного замовлення і планування цієї розробки. Якщо держава не ставить завдання розробити і не контролює реалізацію, то ніяка програма неможлива. У нас була програма Нептун протикорабельної ракети – її виконали. Була програма протитанкового ракетного комплексу Стугна. Вона виконана. Є багато теж програм зенітно-ракетних систем. Чому вони не виконані? Тому що планування, фінансування розробки і всього цього не було. Не займається цим держава. Тому ми досі стоїмо з простягнутою рукою і знову: Захід, дай нам зенітно-ракетні системи. Так вони всім потрібні. Не тільки нам. Є напруження по всьому світу, всюди потрібні зенітно-ракетні системи. Звичайно, треба своє виробництво, щоб у нас були… я не кажу про якісь Петріоти. Нам потрібні прості примітивні зенітно-ракетні системи, які можуть збивати прості цілі типу Шахед. Дешеві ракети з простою системою наведення. Які можуть радіокомандною, які вироблялись насправді, почали виробляти ще з 50-х років ХХ століття. Це прості технології, які у нас є. Багато ракетобудівних компаній, є виробництво своє систем наведення, є виробництво двигунів. Ми все це можемо робити. Для цього треба державна програма. Відповідальні люди. Планування чітке. Контроль результатів на кожному етапі. І треба фінансувати це. І буде результат. Результат тому що, я думаю, це просто нікому нецікаво. Президент Зеленський і все керівництво Слуг народу зацікавлені в одному: їздити по закордону або робити вечірні звернення до народу і казати, знов Захід не дав нам зброю.. вони, я так розумію, хочуть це робити багато років. Через10 років будуть казати: знову нам чогось не дали. Ну так не працює в реальному світі. Нам дають гроші, нам дають значні гроші. Значні кошти на підтримку. І ми маємо визначити пріоритети, їх профінансувати і реалізувати. Бо зброї в тотальній війні багато не буває. У нас не буде надлишку зенітних ракет. У нас не буде надлишку артилерійських снарядів. У нас не буде надлишку мінометних мін. Не буде ніколи. На багато-багато років ми маємо це зробити сьогодні. Сісти, подивитися і покроково вперед. Якщо ми реалізували проєкт Нептун, якщо ми реалізували проєкт Стугна, якщо ми реалізували проєкт Богдана, значить, ми можемо реалізовувати й інші проєкти. Це складні системи озброєння. Але вони працюють. Значить, треба розробити і інші проєкти і теж реалізувати. Все це не робиться, тому що немає насправді ні політичної волі, ні компетентності. Є бажання займатися піаром, популізмом і робити просто безвідповідальні заяви.

Владимир Рябец. Дякую, вам, до речі, Володимире, за підтримку, новий спонсор нашого каналу. Дякую. До речі, це вже 1534 людини стали спонсорами каналу Бутусов+, дуже вдячний. Хочу сказати, пан Назар взагалі зараз оформив підписку на канал, 12 тис.грн. на місяць. Дуже вдячний за таку суттєву підтримку каналу і нашої роботи.

Владимир Рябец: як ставитись до вислову Подоляка, що українці намалювали собі картинку і в неї повірили? Що ми можемо виробляти дрони і снаряди. Він сказав, що не можемо побудувати заводи, бо їх розбомблять.

Що сказати? Хочу сказати, що… знаєте, у нас будь-хто у владі говорить будь-що. Радник Офісу президента просто абсолютно некомпетентна безвідповідальна людина. Як у нас що розбомблять? У нас досі виробляються ракети, виробляються гармати, виробляється насправді велика кількість необхідного для оборони обладнання, засоби забезпечення, ремонт техніки іде. І все це не розбомбили. У нас багато що виробляється насправді. Тими підприємствами, де керівники самі подбали про безпеку, розосередження, самі це зробили. І у нас велика кількість є об’єктів, які стратегічного значення, які добре захищені. Які Росія так і не змогла навіть розбомбити. Це добре захищені укриття. Велика кількість підприємств добре розосереджені, заховані, — не так легко їх знищити. Таким чином просто Офіс президента хоче сказати, що не діставайте нас, не чіпляйте нас питаннями, де зброя, де дрони. Ми всього цього не будемо робити, бо все це розбомблять. Це повна брехня. Повна брехня. На щастя, у нас виробляються дрони. Не так багато і не всіх типів, які нам потрібні. Але виробляються. У нас виробляється озброєння. Знов-таки. Не вся номенклатура і не та кількість. Але воно виробляється. А це просто… Влада завжди думає, як придумати відмазку, чому вона нічого не робить. Оцей інформаційний шум таким чином вони і створюють. Якби Офіс президента… добре, президент хай сидить в бункері, як завжди чи просто приїхав-поїхав, а якби на 1 день пана Єрмака, пана Подоляка і інших оцих… пана Умєрова, пана Камишіна – на 1 день. Я не кажу на постійно – на 1 день засунути в якусь передову посадку під Авдіївкою під Новодонецьким, Серебрянський ліс. Просто щоб вони 1 день трошки посиділи, відчули себе у шкірі піхотинця, українського піхотинця, який сидить в окопі, виживає. А вони щоб посиділи і порахували, скільки снарядів випускає противник і мін, скільки дронів випускає противник, скільки бомб скидає противник і порівняли з тим, що стріляємо ми і що використовуємо ми. І так би день посиділи, задумались, що, може, другий раз теж доведеться потім так сидіти. І одразу, я думаю, що у них трошки почалась якась мозкова діяльність конструктивна. Бо поки вони тут сидять в Києві в теплі, інколи з екскурсіями приїжджають на якийсь командний пункт, роблячи там швиденько кілька фото і одразу ф’ють – тікають. Вони цієї небезпеки, своєї безпорадності просто не усвідомлюють. А їм треба трошки відчути те, що відчувають сотні тисяч українців в тих окопах. Чого, на жаль, ні Єрмак, ні Подоляк, ні інші популісти з Офісу президента навіть не усвідомлюють. І не хочуть розуміти.

Тік-так: голова СБУ Малюк заявляв, що морські дрони роблять на підземному виробництві. Чи немає змоги перевести туди всі військові заводи?

Та звичайно є можливість. У нас велика кількість є об’єктів, які можна використати, які є заглибленими. Є велика кількість шахт, з ліфтами, з усім обладнанням. Велика кількість просто заглиблених в горах або навіть заритих. Багато, у нас значна кількість об’єктів, які можна використати для безпечного виробництва. Їх можна не просто заховувати там, їх можна гарно замаскувати. Все це не буде видно і не буде інформації про це. Якщо знов туди Держаудитслужба не прийде і не буде зливати потім ці дані. Так що звичайно, є всі можливості. Просто нема бажання і немає логіки. Ось цього нема у влади. Дійсно. А можливості є.

Слава Верба: чи почались роботи з будівництва фортифікаційних укріплень після заяв уряду про виділення коштів на ці потреби?

Ні, не почались. Прийшли плани, військам спустили, що ви маєте рити траншеї. Не забезпечили ці накази ні технікою, ні людьми, ні матеріалами. Ведуть розмови, планування. Тут, в Києві, час по-іншому тече. Тут не так все, в уряді ніхто не квапиться. Не зробили на цьому тижні, перенесли на наступний, наступного хтось щось забув доповісти, донести, підписати – перенесли ще на один. Не робиться, де воно? Якби ці стратегічні лінії оборони або ці інженерні споруди рились на фронті, то інформація б дуже швидко розійшлась. А цього нема. Тому ми цього не бачимо. Це гостра проблема. Вона залишається.

Хочу сказати наостанок, що дякую всім за підтримку. У канала Бутусов + зараз 1534 спонсори. Ми будемо найближчим часом планувати якийсь ефір спеціально для спонсорів із вдячності, щоб можна було відповісти на запитання, побудувати якийсь прямий зв’язок, отримати від вас інформації більше, тому що я дуже ціную цю велику потужну підтримку. 1534 людини.  Саме завдяки вам ми маємо можливість регулярно виходити в ефір, намагаємось це робити якомога частіше. Це дає можливість нам працювати і незалежно працювати.

Також хочу сказати про нашу оборонну промисловість. У нас вже склалась велика кількість підприємств, які роблять конкурентоспроможну продукцію, конкурентоспроможне озброєння. Тобто ми можемо. Ми можемо збирати технології, збирати виробничі потужності, лінії, докуповувати обладнання, яке нам потрібне, докуповувати комплектуючі, єднати всі ці ланцюжки виробництва, щоб отримувати результат. У нас виробляється багато чого. Є і своє виробництво певних видів боєприпасів. Є виробництво дронів. Причому вже багатьох типів. Є виробництво гармат.. є виробництво мінометів. Є виробництво бронемашин. Але основне – засоби ураження, я хочу сказати. Основне, що у нас є, — засоби ураження. І це показує, що ми маємо потенціал, маємо можливість. Нам потрібно все зробити, щоб якомога більше людей отримували державне замовлення, платили податки і виробляли зброю, якою можна знищити російських окупантів. Оце основна, головна мобілізація в країні. Не мобілізація в окоп. Це герої, нашій піхоті треба низько кланятися, що вони нам зараз дають можливість у тилу говорити про ці питання і впливати на владу, щоб влада якось рухалась. 2 роки вже не рухається. Так от, щоб піхота не мала такі втрати, щоб війна не була такою витратною і стільки крові не пила з українського народу, нам треба знищувати ворога засобами ураження, боєприпасами, дронами. Оце треба робити. Тому мобілізація в оборонну промисловість не менш важлива, ніж мобілізація на передову. Не менш важлива. Але вона критично залежить від правильного оборонного планування, забезпечення ресурсами і правильними грамотними управлінськими рішеннями.

Друзі, я знаю багато підприємств. Далеко не все ворогу вдається. Далеко не все. Тому наша оборонна промисловість попри всі удари росіян, попри всі перепони, які ставить наша власна держава, тим не менше досягає дуже значних успіхів. Нам є чим похвалитись. Деякі речі ми озвучувати тут поки що не будемо. Щоб ворог не розумів ні масштаби, ні пріоритети.

Тому я насправді, дуже оптимістично ставлюсь до того, що Україна може побудувати потужний конкурентоспроможний оборонно-промисловий комплекс. У нас є для цього потенціал – за підтримки наших західних союзників.

І сьогодні, як ніколи, я впевнений у нашій перемозі. Перемозі, яку забезпечить і спільна позиція, нашого громадянського суспільства, тиск на владу і те, що все ж таки у нас достатньо великий інтелект і достатньо великі ресурси, щоб стати сильними.  Слава Україні. 

Юрій Бутусов