«Коли буде томос, то йтиметься про тисячі парафій, цілими єпархіями та областями будуть переходити з УПЦ МП до помісної церкви», — переконує «права рука» патріарха УПЦ КП Філарета архієпископ Євстратій.
Саме на основі цієї, поки що неканонічної, церкви очікують народження української помісної церкви.
Процес створення помісної церкви та надання їй автокефалії Вселенським патріархом Варфоломієм триває. Поки що представники Константинополя інформують православні церкви світу про свої наміри ухвалити рішення з українського питання.
Ще місяць тому припускали, що рішення Константинополя може з’явитись вже наприкінці травня 2018 року, проте зараз зрозуміло, що раніше кінця червня цей процес не завершиться.
Речник УПЦ КП архієпископ Євстратій прогнозує, що опір Росії навряд чи вплине на рішення Константинополя з української автокефалії, а також розповідає, хто і як може очолити визнану канонічною українську церкву.
Автокефалія до кінця червня?
Ви пильно стежите за підготовкою томосу щодо автокефалії української православної церкви. У вас є впевненість, що рішення буде?
Архієпископ Євстратій: 100% впевненість може дати тільки Господь Бог. Але за увесь час боротьби за визнання нашої церкви автокефальною — майже 30 років — зараз ми найближче до досягнення мети.
Якщо всі обіцянки та домовленості будуть реалізовані, то найближчими місяцями синод Константинопольського патріархату ухвалить рішення і буде томос щодо української помісної православної церкви.
Константинополь розпочав діалог з іншими церквами про свої наміри з українського питання. Що може статись під час діалогу, що б змінило позицію Варфоломія?
А.Є.: Було б нерозумно думати, що Вселенський патріарх не знає настроїв помісних церков з українського питання. Ці консультації та інформування відбуваються, бо так бачать процедуру у Константинополі. Щоб ніхто не міг звинуватити патріарха і синод, що вони зробили щось сепаратно та таємно.
З першої зустрічі, яка відбулась між делегацією Константинополя з афінським архієпископом та представниками грецької церкви, є кілька важливих позицій.
Патріарх твердо переконаний довести справу до кінця. На етапі інформування вони не передбачають жодних дій з боку інших церков, а просто доводять до них свою позицію.
Вони не зустрічаються для отримання згоди чи підтвердження. Але очікують, що після виходу томосу інші церкви увійдуть у спілкування з новопроголошеною автокефальною церквою.
У мене немає підстав думати, що позиція Константинопольського патріарха може змінитись.
Йдучи на такий крок, патріарх прекрасно усвідомлює, які церкви будуть проти.
У Євангеліє є така притча, що Христос каже: не слід уподібнюватись людині, яка почала будувати башту, а завершити не може. Бо всі будуть проходити повз і сміятись.
Якщо патріарх публічно увійшов у цей процес, то було продумано і розраховано, де і як це завершити.
Які реальні важелі впливу у Москви, щоб зупинити автокефалію?
А.Є.: Є багато інформації, що всі засоби дипломатії, бізнесу та спецслужб Росії залучені для того, аби перешкодити автокефалії.
Російські олігархи є певним урядовим підрозділом, який нібито є незалежним бізнесом, але фінансує ті речі, які держава не може фінансувати з бюджету. Тут Кремль це також застосовує.
Але якщо ці речі розумію навіть я, то нерозумно думати, що цього не знає та не усвідомлює патріарх.
У православ’ї позиція першості Константинопольського патріархату ґрунтується на історичних та канонічних основах. Якщо патріарх хоче, щоб його вплив був обґрунтований сучасними реаліями, а не минулим, то у жодному разі не може допустити, щоб російський тиск досяг успіху.
Умовно кажучи, якщо залякають чи куплять, і рішення щодо автокефалії змінять, то негатив буде у першу чергу для Константинополя.
Всі помісні церкви скажуть, хоча і не публічно, що Москва є центром, де все вирішується у православ’ї. Адже Москва має таку силу, що Вселенський патріарх не може їм протистояти.
На столі перед Варфоломієм є два варіанти: або він і наступники справді будуть Вселенськими патріархами, або так чи інакше ним буде російський патріарх.
Якщо Константинополь не може вирішити щось без згоди Москви, то тоді Москва є найвищим авторитетом у православ’ї.
Чи став якийсь ізспособів тиску з боку Москви несподіванкою для вас? Наприклад, вірянам УПЦ МП централізовано роздавали бланки звернення до Константинополя не давати автокефалію…
А.Є.: Нічого нового, все це вже було в 90-х роках.
Коли в 1992 році у Москві мали розглядати звернення собору української церкви про автокефалію, то перед цим вже збирали підписи, надсилали телеграми, що тут всі категорично проти автокефалії.
За позитивного для вас сценарію, коли можна очікувати остаточне рішення?
А.Є.: Ми маємо сподівання, що до святкування 1030-ліття хрещення Русі-Україні, як казав президент, — до 28 липня — рішення вже точно буде.
Оптимістичні строки — десь за місяць, коли буде наступна сесія синоду. Є можливі варіанти дій Москви, щоб у відповідь провести позачергове засідання.
Попереднє рішення синоду у квітні було про те, що має бути інформування інших помісних церков. Делегація Константинопольського патріархату щойно розпочала візити, а наступна сесія синоду вже за тиждень. Тому поінформувати ще 13 церков не встигнуть.
Мені видається, що на найближчій сесії синоду через тиждень буде обговорення ситуації, і, якщо не буде надзвичайних подій, то протягом червня всі інформування закінчать. І десь на засіданні синоду наприкінці місяця (червня. — Ред.) можна чекати на остаточне рішення з автокефалії.
Церкву очолить Філарет?
Уявімо, що рішення є, які подальші кроки, щоб в Україні з’явилась церква і патріарх?
А.Є.: Ми маємо певний алгоритм дій, які кроки після рішення синоду щодо томосу про автокефалію мають бути з боку Константинопольського патріархату, а які — з боку України.
Але один зі способів Москви перешкодити — спробувати завчасно внести суперечки в українське середовище. Тому не будемо давати супротивникам можливостей і оголошувати весь алгоритм.
Після томосу в Україні має відбутись собор єпископів, які підписались під зверненням до Варфоломія, на якому оберуть голову помісної церкви?
А.Є.: Очевидно, що такий собор має відбутись.
Чи зможуть у ньому взяти участь представники УПЦ МП, якщо забажають приєднатись?
А.Є.: Якщо йдеться про звернення до Константинополя і відповідь на це звернення — томос, то тільки ті, хто такі звернення надсилав, матимуть право бути учасниками.
Це є спонуканням для ієрархів УПЦ МП думати вже зараз.
Але ж вже пізно свої підписи ставити, документ вже пішов за підписом ієрархів Київського патріархату, УАПЦ та кількох ієрархів УПЦ Московського патріархату.
А.Є.: Чому пізно? Ніколи не пізно. У Євангеліє є притча про робітників на виноградинку. Одних господар найняв зранку і послав працювати, інших найняв за годину до закінчення робочого дня, але винагородив усіх.
Ми бачили заяви ієрархів УПЦ МП Драбинка та Сафронія, які визнали, що підписали звернення. Скільки, на вашу думку, там ще є підписів представників цієї церкви?
А.Є.: Якби я навіть це знав, то не виносив би цю інформацію на публіку. Пошлюсь на слова митрополита Софронія, що таких ієрархів є близько десяти.
Як буде називатись церква у разі надання автокефалії?
А.Є.: Єдина зрозуміла та історична назва, яка відповідає формі назви інших помісних церков — це Українська православна церква.
Також, враховуючи юридичні аспекти та досвід інших церков, які мають додаткові назви, у статуті мають бути збережені офіційними назвами і Київський патріархат, і Українська автокефальна православна церква.
Але основна юридична назва має бути — Українська православна церква.
Цю церкву створять на основі структури УПЦ КП чи буде щось нове?
А.Є.: Є певні юридичні моменти та процедури. Навряд чи логічно говорити про створення нової структури, адже виникає багато питань з юридичним та майновим правонаступництвом.
Тому це питання для соборного рішення та лежить швидше у юридичній площині.
Але це не означає приєднання когось до УПЦ КП, це — співтворення всіма учасниками процесу нової реальності.
ВС Україна: Однією з перепон об’єднання церков раніше було небажання УАПЦ сприймати Філарета як голову об’єднаної церкви. Хто стане керівником помісної церкви зараз — Філарет?
А.Є.: Для нас це абсолютно очевидно, бо іншої особи, яка б мала такий рівень якостей, як патріарх Філарет, щоб очолити помісну церкву, немає.
Те ж саме стосується рівня суспільної довіри.
Тому не бачу логіки у тому, щоб відкидати особу патріарха Філарета, бо хтось має особисті упередження щодо нього.
Але більшість єпископів на соборі буде у вас...
А.Є.: Питання не в тому, у кого більшість чи меншість, а в тому, що корисно для церкви. Історія показує, у якому стані перебувають українські юрисдикції, де немає патріарха Філарета, і у якому та, де він є.
При тому, що стартові умови в обох церков (УПЦ КП та УАПЦ. — Ред.) були приблизно рівними.
Не посваритесь з представниками УАПЦ в останній момент?
А.Є.: Ми говорили про можливі дії Москви. Ось це може бути одним із напрямків: внести протистояння між українськими церквами. І ми хочемо цьому протидіяти.
Сподіваюсь, що всі ієрархи УАПЦ відповідально ставляться до своєї участі у процесі.
Розкол у православ’ї
Що буде, якщо після томосу українську автокефалію не визнають інші православні церкви світу?
А.Є.: Для нас це неважливо. Нам головне отримати рішення Вселенського патріарха, бо воно легітимне за всіх обставин, навіть якщо ніхто інший його б не підтримав.
Чи можливий розкол у православ’ї після цього?
А.Є.: У православ’ї єдності вже зараз немає. А тому говорити про її фантом і цим обґрунтовувати, що нічого не можна робити, щоб не порушити єдність, не можна.
Вже таке було, коли розривали стосунки між церквами. І що? Антіохійська церква з Єрусалимською вже кілька років як розірвали відносини. Це є розколом?
Десять церков визнали Всеправославний собор на Криті в 2016 році (перший собор православних церков за сотні років. — Ред.), а чотири, разом з Москвою, не визнали. Чи є це розколом?
Вирішення українського питання — це шлях до вирішення проблеми протистояння Константинополя та Москви. У перспективі українська автокефалія змінює баланс у православ’ї. Адже зараз з Україною РПЦ є більшою православною церквою, ніж усі інші разом узяті.
Без України, а тим більше, якщо українська церква буде союзником Константинополя у протистоянні з Москвою, РПЦ рано чи пізно буде змушена визнати, що не є Третім Римом чи церквою імперії.
Тому ми передбачаємо, що спочатку РПЦ відкине томос і заявить про розрив стосунків. Це протриває півроку, рік чи може більше, а потім це мине.
Як ви проектуєте наступний день після утворення помісної церкви в Україні: очікуєте на скандали, сутички, переходи та захоплення храмів?
А.Є.: Все це порожні погрози певних політиків, які переживають не за чистоту православ’я, а за провал на наступних виборах.
Вони вже собі розрахували, що московське православ’я дасть 15% голосів, а тут все це провалиться.
Конфлікти чи мирні переходи
Вочевидь, значна частина вірян все одно не перейде в помісну церкву.
А.Є.: Прогнозую, що близько третини з тих, хто є в УПЦ МП, там залишаться.
Але дві третини відійдуть до нас абсолютно мирно, за умови, якщо українська держава буде зупиняти зовнішні спроби розпалити тут конфлікт і релігійну війну.
Але конфлікти виникають і зараз через переходи громад, у тій самій Птичі на Рівненщині були сутички…
А.Є.: При всіх намаганнях роздути маленьке село Птиче до всеукраїнського масштабу — це несерйозно. Для внутрішнього конфлікту немає підґрунтя.
Скільки приходів перейшло до УПЦ КП за останні чотири роки?
А.Є.: Немає значення, скільки. Приходи — це юридичні фікції. Володимирський собор і храм у Птичі — це по одній парафії, але через перший проходять сотні тисяч людей.
Росія рахує храми і будівлі, а ми говоримо про людей. Тенденція є чіткою — підтримка Київського патріархату зростає, а Московського — падає.
Близько 100 парафій, які перейшли до нас, це невеличке відображення глобального процесу. Коли буде томос, то йтиметься про тисячі парафій, цілими єпархіями та областями будуть переходити з УПЦ МП до помісної церкви.
Тоді Москва не зможе зосереджувати свої сили, як у Птичі, на тисячі парафій одночасно й провокувати конфлікт.
У тій самій Птичі прихильникам УПЦ КП допомагали ветерани АТО та представники добровольчих батальйонів, у вас є з ними якась домовленість про співпрацю?
А.Є.: Всі сили, які підтримують українську державу, вони з симпатією ставляться до Київського патріархату, навіть атеїсти.
Чи ви впевнені, що ці організації не почнуть захоплювати храми силою після проголошення автокефалії?
А.Є.: Якщо з боку московських політичних сил ніхто не буде громадам силою заважати у вільному виборі, то проблем не буде.
Ми чітко і ясно кажемо — ніякого насильства проти майна чи прихильників Московського патріархату! Всі заклики до насильства є провокацією.
Якщо люди хочуть перейти, вони це роблять добровільно, але коли хтось каже, що треба кудись поїхати і захопити, це ми не приймаємо.
Доля українських лавр
Що буде з лаврами та монастирями?
А.Є.: Треба розділяти питання лавр і монастирів. Дві лаври, які є в Україні — Києво-Печерська та Почаївська — це святині українського народу. Юридично вони є державною власністю, яка передана релігійним громадам Московського патріархату в користування.
В Україні буде українська церква на основі томосу про автокефалію, яка визнана Вселенським патріархом. І є російська церква в Україні.
Питання — кому мають належати святині народу — українській церкві чи російській?
Чи є у вас надії, що лаври можуть передати у користування українській помісній церкві?
А.Є.: Це інше питання. Тут не може бути насильства. Ніхто не буде витягати з лавр і бити, цього не повинно бути. Побачите, коли в лаврах зрозуміють, що є визнана українська церква, більшість у них захоче бути з нами.
Як довго і у який спосіб відбудеться процес переходу українських святинь до української церкви — це питання часу. Але те, що лаври повинні належати українській церкві, а не російській — це очевидно.
Ви говорите про повернення тільки Києво-Печерської та Почаївської лаври, а Святогірської?
А.Є.: А це — не лавра. Те, що за певні вигоди Москва надала їм цей титул за сприяння Януковича, цей монастир лаврою не робить.
Наскільки широкою може бути незалежність автокефальної церкви від Константинополя? Є інформація, що у 2008 році був шанс на надання тільки автономії, але тоді не склалось.
А.Є.: Коли ми говоримо про автокефалію, то мається на увазі повна адміністративна незалежність. Церква сама самостійно обирає главу і ні з ким його не погоджує.
Щодо 2008 року… Коли я буду писати мемуари, то, можливо, напишу і про це.
Зараз не час говорити, що могло тоді статись. Щось могло бути в 2008 році, але цього не сталось, і, як бачимо зараз, напевно, тоді сталось найкраще для всіх.
Підтримка Порошенка
Можливе отримання автокефалії вже називають одним із головних козирів Петра Порошенка на виборах. Не остерігаєтесь, що вас звинуватять у підігруванні президенту на виборах, як колись УПЦ МП закидали підігрування Януковичу?
А.Є.: А якщо не станеться автокефалії, чого багато хто прагне, що тоді скажуть?
Треба розуміти, що Петро Порошенко з усіх українських президентів єдиний, хто настільки багато готовий політично пожертвувати заради досягнення стратегічної мети для цілої України.
Так, все виглядає, що автокефалії бути, а якщо не станеться? Уявіть, скільки буде зради у бік Порошенка, якщо не вийде автокефалії.
Тому його рішучість потрібно цінити. Тим більше, знаючи, що Порошенко ще 10 років тому був відданим прихильником Московського патріархату.
Це людина, яка еволюційним шляхом дійшла до усвідомлення необхідності єдиної помісної православної церкви.
Наскільки великий вплив матиме президент на нову церкву?
А.Є.: Наша справа думати не про наступні вибори, а про майбутнє України.
Майбутнє України та її церкви тісно пов’язані. Визнання української церкви з боку Вселенського патріарха — це річ, приблизно співставна проголошенню незалежності України в 1991 році.
Але ж є застереження, що Порошенко допоможе створити церкву і буде намагатись нею керувати.
А.Є.: Державної церкви не буде і ми ніколи нею не будемо. Кожна державна церква рано чи пізно стає залежною від дрібних чиновників, як в Російській імперії.
Впливати на внутрішні церковні справи президент не буде, а співпрацювати ми будемо.