Можна зрозуміти, чому Уповноважений з прав людини Дмитро Лубінець дотримувався церемоніального рукостискання з своїм ворожим візаві. Бо ж це потрібно для забезпечення переговорів щодо визволення наших полонених — цивільних, військових та дітей.
Але важко зрозуміти, чому відгодовані бугаї з обох боків цілуються в засос, вибачте за мою французьку мову. Від споглядання цього інтимного явища може дійсно виникнути дисонанс, який може підсилитися наративами — війна лише для соціально незахищених верств населення, а для влади — це іграшка, забавка. І може виникнути стійке відчуття, що поки пропаганда війни накручує українців на неможливість її завершення, все йде за чиїмось планом.
Поява в інформаційному просторі інформації про приїзд Абрамовича і приховування таємних переговорів від українського суспільства, не додало оптимізму в цьому плані.
Прочитав пояснення Віктора Кононенка, який не так давно працює в Секретаріаті омбудсмена, в принципі з усім написаним згоден. Те, що не було написано — хто ці люди, які обіймалися і цілувалися, було висвітлено в коментарях. Віктор Кононенко не бачив цих людей в офісі омбудсмена. Але чому ж вони були на переговорах?
Лубінець мовчить. Тому моя суб’єктивна думка — це працівники СБУ чи іншої спецслужби. І тут виникає питання, як голова СБУ Поклад виконує доручення президента щодо очищення служби від проросійських кротів. Видно як виконує. І це лише один епізод, який потрапив у кадр.
Що там робиться поза камерами, я й уявити не можу…
Без докорінних змін влади, ми не просунемося ні до демократії, ні до ЄС, ні до НАТО.
Коли картинка важлива.
Український омбудсмен Лубінець зустрівся із омбудсменкою ворожої держави. Країни некрофагів, яка краде людей на нашій території, катує їх всіма способами, а потім робить вигляд, що так і треба.
Яна Лантратова цілком смазліва блондинка — ефект модельного янголятка із нульових, і точно розуміє, як вигідно обставити картинку. Вона журналіст та психолог за фахом.
Поручкались із Лубінцем — пішла ілюзія, што можна ж договоріцца.
А те, що відбулось на бек-вокалі взагалі поза межею. Бо качок в тісних джинсах ледве не зробив зі знайомими окупантами те саме, що про співав гурт Віагра. Чем выше любовь — тем ниже поцелуи. Склалось враження — мужики ось-ось витягнуть «Опілля», раків — і сядуть за трапезу во імʼя визволення військовополонених.
У незрілих умів у нас вдома таке може викликати конспірологію про договорняки і що нас то таки слівають.
Короче, офісу Лубінця треба подивитись на обійми з засосами дуже ретельно. Ладно ти сфоткався для протоколу, але з братськими емоціями стафа треба щось робити.
.
російський трек завжди був про вигадане ними братерство. Якщо ви бували за кордоном, ви завжди бачили їх – рускіх, які кидалися на тебе зразу, як тільки чули знайомі слова. Це унікальна особливість рускіх, що цілий народ з величезним ентузіазмом працює на імперську ідентичність. Кожен росіянин, що опиняється за кордоном, від фсбшника до звичайної касирки з Ашану, яка поїхала в тризірковий готель у Єгипті, вважає своїм обов’язком знайти там своїх і з ними дружить.
Дружба, правда, досить своєрідна – спочатку випиваємо мою пляшку водки за долар, яку я привезла з Москви, а потім бухаємо в ресторані за твої.
Але сама суть в тому, що цією «дружбою» росіяни відразу ставлять тебе у залежність. Ану візьми в свою сумку пакунок, бо у мене перегруз, ми ж друзі! Для нормальних людей максимально дико, що такі одноденні «друзі» зразу вимагають щось для них робити, але для росіян – це стандарт.
І коли Лубінець ручкається із смазливою російською п#здосею, а його люди обіймаються з ФСБшниками, це не можна розцінити інакше, як підтримка Україною катувань наших громадян у полоні.
Бо якщо наші посадовці так тепло зустрічаються з катами наших полонених, значить, вони не бачать проблем у катуваннях і тортурах.
Своїм братанням росіяни зараз досягають своєї основної мети: урівняти агресора і жертву. Зробити так, щоб світ не бачив різниці між ними і нами. Якісь дві країни воюють собі і бог його знає, хто там правий, а хто ні.
Коли Лубінець тисне п#здосі руку, він посилає стороннім спостерігачам, що фашистська федерація – нормальна країна, а кати наших полонених – адекватні і порядні люди, яким навіть противник (Україна, в особі Лубінця) тисне руку, а значить – визнає.
Не треба так робити і легітимізувати агресора, ставити в один рівень з нами.
Окремо для секти всепропальщиків, що не можна критикувати Лубінця, а треба лизати під@рам очко, щоб були обміни.
Обміни НІЯК не залежать від відносин переговорних груп. Там зовсім ІНША механіка домовленостей і зовсім інші важелі впливу, яких у української сторони достатньо і без обнімашок з під@рами.