А їх дуже багато. Разом і осілі (які часто вже й подвійним громадянством прибарахлилися), й сезонні тягнуть під 3 мільйони — гігантська армія. Вони там раптом завивати почали під акомпонемент несмілих правозахисних організацій на раші. Виявляється, їх зараз почали активно пресингувати поліція та ФСБ. У фашистського режиму настала стадія пошуку ворогів скрізь і в усьому.
А ви запам’ятайте — ці недоукраїнці не турбувалися, коли пуйло ввів війська в Україну в 2014 році. Були навіть зовсім дикі випадки, коли під час особливо кривавих боїв з Франківщини вночі купою автобусів вивозили таємно кілька сотень нафтовиків до Білорусі, для переправки на роботу в Тюмень. Тоді вже йшла мобілізація й вони поспіхом гнали до улюбленої московії. Я чудово пригадую, як вони тоді поводилися й в Україні. Це були агенти Кремля у всій своїй красі. Мене в той час дуже критикували за фразу, що кожен заробітчанин на раші найімовірніше підписав вербувальну угоду з ФСБ (для цієї заяви з початку 2015-го були об’єктивні підстави). То я сьогодні можу повторити ці слова.
Але нехай, то справи старі. Зате в день початку великого й жорстокого вторгнення, коли десятки (вже сотні) тисяч українців покинули працю в західних країнах і поїхали підтримувати свою Вітчизну, ніхто на раші не схвилювався, не помчав обхідними шляхами через Білорусь до свого дому. Ніхто не перестав працювати на ворога. На тих анемічних акціях проти війни також не було помічено чи затримано українських громадян. Їм пофіг своя вітчизна, вони агенти ворога. І це стосується не лише тих, хто там уже обжився й лише зрідка згадує про своє походження — про контакти з такими родствєннічками в соцмережах тисячі дописів. Я тут пишу про тих, хто там під час війни заробляє та працює на економіку країни-агресорки та плекає наміри повернутися додому.
Зараз цю колаборантську наволоч почали притискати, а ще на раші закінчуються гроші. Цим зрадникам, якщо й заплатять, то в рублях і стільки, що ледве вистачить додому добратися. Зараз почнуть через мережі сльозу витискати, а коли виникне нагода, то й через усі шпари полізе це підрашистське лайно. Давайте вибудуємо собі заслону. Вони на стороні ворога й точно не на стороні України. Жодного співчуття. Це той унікальний випадок, коли Україна не зобов’язана турбуватися про своїх «громадян» за кордоном. У нас є за кого бити на сполох. Це політв’язні путінського режиму з українців та кримських татар, це порядні люди на окупованих територіяях, особливо в Криму. А не ці нікчемні малороси. І було б дуже добре, якби й влада зробила заяву, що тут їх не чекають з розпростертими обіймами. В кращому випадку — допити в ГПУ та СБУ.
Кілька цитат з гебельсовського телебачення Zaporebrika:
«Неможливо провести денацифікацію без встановлення контролю над Україною».
«Обов‘язково треба мати військові бази на захоплених територіях».
«Потрібні кілька сотен трибуналів». «Списки мають включати мільони прізвищ».
«Хтось просто щезне, хтось буде в таборах…». «Дивіться — це вже починає працювати на окупованих територіях».
Ще є питання, що мається на увазі насправді під «денацифікацією»?
Це — звичайний фашизм.
Або вони нас, або ми їх.
Третього варіанту просто немає!