«Не правильно» жив Андрій Парубій.
Не накрав і не набудував собі палаців, як інші чинушки. Міг зробити собі 15-метровий паркан, за якими збудувати власний спортзал із басейном і не ходити з сумкою через плече, як прості смертні, до публічних залів.
Навіть будучи уже главою Верховної ради, другою людиною в державній ієрархії, ходив на роботу пішки, від готелю, де і проживав.
Бо не палаци і кортежі для Андрія Парубія були головними.
У Андрія Парубія дід воював в Українській Галицькій армії. Дядьки Парубія воювали в УПА. Всю сім’ю Парубія орки вислали у Сибір. Але вони повернулися. Мама Андрія Парубія, зайшовши в рідне село, на радощах цілувала українську землю.
Сам Андрій молодим хлопцем ще до падіння СССР відсидів у камері за антирадянську діяльність.
Україна була головною для Андрія Парубія!
Тому саме Парубій виявився потрібною людиною в потрібний момент Української Історії. Коли беркут на Майдані розігнав людей, саме він організував людей в Сотні Самооборони. Так, це народ зробив Майдан. Але народу в Білорусі і Казахстані на їх протестах не вистачило саме таких людей серед організаторів і лідерів, яким був у нас Андрій.
Тому в 2014 році, коли рашка напала на Україну і в перші дні далеко не всі державні служби були готові битися з «в 15 разів більшим» Мордором, саме Андрій Парубій на посаді Секретаря РНБО став ядром Волі, яка запустила Український Спротив.
Колись Андрія Парубія обізвали «старимі ліцамі».
Не захотіло українське суспільство таких «чинушок с ліпкімі ручонкамі».
Та саме життя і розсудило, де була правда і хто був ким.
Андрій Парубій був найкращим з нас.
Андрій Парубій був українським політиком, лідером країни, представником еліти, яким ми можемо пишатися.
Андрій був дійсно представником Української Еліти.
Вічна Слава Герою.
Андрій Парубій віднині назавжди вписав своє ім’я в історію України. Як і хотів би кожен патріот.