У перший день Саміту миру в Швейцарії та після чергового ультиматуму Путіна The New York Times опублікувало документи з переговорів України та РФ, які відбулися напочатку повномасштабної війни.
Проєкти договорів від 17 березня та 15 квітня 2022 року з пунктами згоди двох сторін та «комюніке» на переговорах у Стамбулі. Російські переговорні вимоги нагадують нинішній ультиматум Путіна. Кремль вимагав, аби Україна визнала Крим частиною РФ.
Сторони начебто погодилися залишити Крим під російською окупацією, але без визнання цього Україною, й повернутися до цього питання за 15 років.
Українські переговорники начебто були готові й на відмову Києва від членства в НАТО та окупацію захоплених території. Але вони відмовилися визнати російський суверенітет над ними.
Росія зажадала, щоб Україна зробила російську офіційною мовою.
Росія начебто відмовилася від критичної складової угоди: пункту, що зобов’язує інші країни захистити України, якщо на неї коли-небудь нападуть знову.
«Нам вдалося знайти дуже реальний компроміс», — розповів Олександр Чалий, член української переговорної команди на дискусії в Женеві минулого року. «Ми були дуже близькі в квітні, щоб завершити нашу війну з якимось мирним врегулюванням».
Як пишуть в статті, просування стамбульської угоди зупинили наші західні союзники.
Це були незвичні переговори: прямий діалог ворогів за кілька днів після вторгнення.
Україна домагалася згоди Росії на міжнародні «гарантії безпеки». Москва ж прагнула, аби всі підписанти договору скасували санкції, які вони ввели з 2014 року.
Проєкт включав кількісне обмеження ЗСУ та зброї: танків, артилерійських батарей, військових кораблів та бойових літаків.
Американські чиновники були стривожені. «Ви розумієте, що це одностороннє роззброєння, чи не так?»- згадує один західний дипломат.
Президент Польщі Анджей Дуда зустрівся з лідерами НАТО в Брюсселі 24 березня й запитав про текст декларації: «Хто з вас це підпише?» Ніхто з лідерів НАТО не висловився.
Україна підсумувала запропоновану угоду в двосторінковому документі, який вона назвала Стамбульським комюніке й який ОП ніколи не публікувала.
Статус Криму мав бути визначений протягом 15 років, при цьому Україна пообіцяла не повертати півострів силою.
Зеленський і Путін мали зустрітися особисто, щоб доопрацювати мирний договір і укласти угоду.
«Можливі держави-гаранти безпеки : Великобританія, Китай, Росія, Сполучені Штати, Франція, Туреччина, Німеччина, Канада, Італія, Польща, Ізраїль»- йдеться в підготовленому документі.
Але напочатку квітня, коли Україна і світ побачили злочини у Бучі,це віддалило будь які мирні угоди. Хоча Зеленський, відвідуючи Бучу 4 квітня, сказав, що переговори тривають.
В статті йдеться й про закулісну роль путінського гаманця Романа Абрамовича у переговорах.
Путін закликав Абрамовича зосередитися на ключових питаннях і швидко працювати над ними- писав в смс учасник української групи Арахамія.
При цьому один український переговорник вважає, що ці переговори були блефом з боку Путіна, але двоє інших назвали їх серйозними.
В квітні 22 учасники погодилися, що Україна оголосить себе нейтральною, хоча їй «буде дозволено приєднатися до ЄС».
Хоча про стамбульські угоди неодноразово писала західна преса і говорили наші партнери, в Україні вони залишаються таємними.
Їх обговорення, узгодження і парафування були б неможливі без директив президента, чиїм указом створена ця переговорна група.
Тим часом ОП продовжує критикувати мінські угоди, в яких, на відміну від стамбульських, не йшлося про здачу територій і відмову від суверенітету. Не було зради української мови і перетворення ЗСУ на сто оловʼяних солдатиків. Мінські угоди підписувались в 14, вони допомогли Україні зберегти державність і дали час на створення Армії.
Вони були публічними, на відміну від таємних стамбульських. Й тепер очевидно, чому це така таємниця.
Тому кожного разу, коли керівництво ОП чи їх позитивні блогери відкривають рота про мінські угоди, дуже хочеться почути від них про стамбульський договорняк.
Оригінали договорів можна знайти в статті NYT:
https://www.nytimes.com/interactive/2024/06/15/world/europe/ukraine-russia-ceasefire-deal.html
Геращенко Ірина
Ще раз повернемося до Мінських Домовленостей і Стамбульської змови. Ви ж помітили, як завовтузилися Єрмак і Zеленський. в минулі дні. Цілий фільм зварганили про те, які погані Мінські Домовленості, тому зрада — це десь там, у Порошенка, не в нас розпрекрасних. Ну, їм брехати, як дихати. А щодо МД, то виправдовуватися немка сенсу — Меркель і Оланд підтвердили, що в них була мета дати передишку Україні й змогу відновити спроможність до оборони. Та й пуйло вже разів з 10 публічно повторив, що його ними обманули. Саме цього Порошенкові й не може простити зелена влада — як можна було обманювати такого «партньора» — сам Єрмак у тому фільмі про це зізнався.
Але з мотивами такої активності є різнобій. Я спершу припускав, що це виправдовування за первинний зрадницький проєкт резолюції швейцарського шапіто, який передчасно потрапив до ЗМІ. Але паралельно засвітилися вже більш чітко верифіковані сторінки Стамбульської змови з квітня 2022 року. А там уже суцільна зрада. Я вже мовчу, що про все це домовлялися на тлі розкритих фактів масових убивств та катувань. Це направду жахливо й дико аморально.
Отже, з цього приводу зеленим відповіли від Євросолідарності, зокрема, Ірина Геращенко натякнула, що ці зрадницькі статті мали ж готувати із директивами від Zеленського. А оскільки «я не злопам’ятний, просто злий я і пам’ять у мене добра», то можу документально й по датах це вже не натякнути, а стверджувати. От вам хронологія та доказовий документ (до речі, досі чинний!!!):
1. 29 березня після серії зустрічей група зрадників-переговорників на чолі з Арахамією прибули в Стамбул, де остаточно узгодили параметри мирних домовленостей та відповідних угод. Фактично, підтвердили готовність виконати 3 з 6 пунктів ультиматуму путіна: «Крим расєйський», «відмова від НАТО», «демілітаризація». Це вже відомі факти. Три інші також були погоджені, але без публічного розголосу й конкретики, хоча сам Zе не раз проговорився про це. Було вирішено в стислі терміни підготувати й підписати першу угоду про гарантії безпеки з відмовою від членства в НАТО (пряма норма Конституції!).
2. 4 квітня після повернення делегації в Київ Zе видає указ про делегування цієї самої зграї на остаточні підготовку й узгодження даного Договору. Зе видає директиви (секретні) з чітко погодженими нормами, на які готовий піти в документі.
3. Угода вже була фактично готова, її узгоджували у режимі відео-конференції упродовж тижня після Стамбула до фактично завершеного тексту.
4. Приблизно 10 квітня датується узгоджений варіант угоди, готової для підписання.
5. 9 квітня до Києва неочікано прибув прем’єр Британії Борис Джонсон. Підписання було зірвано.
Що вам ще доказувати треба???
Тарас Чорновіл
Стамбульська капітуляція, повний текст якої вперше публікує Нью-Йорк Таймс, лише через місяць стала «стамбульською».
До того це була Бєлорусская капітуляція.
Що уникнуло уваги журналістів Нью-Йорк Таймс — Україна тоді фактично погодилась вести переговори на території ворога.
Переговори на ворожому авіаносці — чітка ознака капітуляції.
На фронті ЗСУ відбивали агресію, а Зеленський уже надав росії можливість диктувати переговорну позицію Україні. Член української делегації Арестович потім вихвалявся своєю роллю в переговорах, як «ми просто ржалі рускім в ліцо», повідомив, що за це орки в ході переговорів заборонили йому в’їзд на територію Білорусі. Але це явка з повинною і свідчення проти Зеленського.
Фактично Зеленський надав РФ можливість в будь-який момент викинути з нашої делегації всіх незручних переговорників.
Цей «візит по визову» в Білорусь сам по собі показує «настрій і волю» зеленої команди на цих переговорах.
Наступний момент, який мало хто помічає — склад української делегації.
Зараз журналісти Нью-Йорк Таймс цитують члена української делегації О.Чалого, який нині скрізь базікає як «ми були близькі до миру, але Захід їх зірвав». Тобто фактично член нашої ж делегації підтверджує всі нинішні тези путіна. Із «путін патякає» ці тези завдяки антинатівцю Чалому, якого навіщось ввели в нашу переговорну групу, в західних ЗМІ перетворилися на «підтверджують члени української делегації». Яким чином старий ватнік, антинатівець Чалий, кар’єра якого закінчилася ще десять років тому, раптом опинився в делегації з боку України — таємниця цих переговорів. Який саме засланий єрмачок його дістав з пилу і пропхав в делегацію з метою відстоювати інтереси путіна? Відповіді нема досі.
Наступний епізод, якому слідство так і не дало оцінку, чому ГУР, за словами Буданова, вирішила засилати в нашу власну ж делегацію «шпигуна» (Кірєєва) із метою, як каже Буданов, «затягувати переговори»? Всі у світі переговірники мріють якимось чином заслати шпигуна у ворожу команду, а ми вперше у світі заслали в нашу. Ось це так віртуозність.
Насправді, маю лише одне логічне пояснення цій фантасмагорії: нашу делегацію Буданов вважав вже …не нашою.
Далі стаття Нью-Йорк Таймс показує не просто бездарність криворізької школи дипломатії, а справку про важке психічне захворювання замість диплому про дипломатичну освіту.
«Україна домагалася від Росії згоди на міжнародні «гарантії безпеки», за якими інші країни — включно з українськими союзниками, які також підпишуть угоду — стали б на її захист, якщо вона знову зазнає нападу.»
Вперше в історії людства країна домовляється про гарантії від союзників не з власне союзниками, які ці гарантії мають надати, а з агресором, який напав, щоб цих гарантій позбавити.
Це анамнез хворого психлікарні.
Неважко зрозуміти уряди країн Заходу, які були спантеличені цими маневрами єрмака і зеленського.
Далі «денацифікація».
Арахамія брехав, що вони на переговорах «хотіли зрозуміти», «що це за денацифікація така, про яку базікав путін». Але він бреше. Як випливає з проекту капітуляції, росіяни маячню не несли, а чітко викатили Україні список вимог в рамках «денацифікації»:
*відмова від української мови, як єдиної державної.
*заборона звеличувати борців за незалежність, перейменовувати їх іменами топоніми, викладати їх роль в історії.
*КАРАТИ сам український патріотизм кримінальною відповідальністю з формулюванням: «за прославляння нацизму і пов’язаних з нацистськими організаціями». Тобто, наприклад, заспівали ви пісню: «Батько наш Бандера, Україна мати» — кримінальна відповідальність, як при НКВД.
Тобто Арахамія прямо брехав українцям. Орки все йому насправді пояснили, а він місяць вів про це переговори.
І влада в Україні в цю мить таємно відключила опозиційні телеканали, щоб ніхто про це не довідався.
Фактично це історія Януковича, який на дачі путіна домовився відмовитися від Асоціації, розігнати Майдан, пересаджати патріотів.
Далі проект угод передбачав обмеження чисельності Збройних сил України та кількості танків, артилерійських батарей, кораблів і бойових літаків, які країна могла мати на озброєнні. Українці були готові прийняти такі обмеження, але прагнули значно вищих меж. — пише Нью-Йорк Таймс.
Американські журналісти правильно уловлюють думку.
«Колишній високопоставлений чиновник США, який був проінформований про переговори, зазначивши, як російські війська були відбиті на півночі України, сказав, що пан Путін, здається, «тече слиною» на угоду.
Американські чиновники були стривожені цими умовами. На зустрічах з українськими колегами високопосадовець нагадав: «Ми тихо сказали: «Ви розумієте, що це одностороннє роззброєння, так?».»
Дійсно. В мирний час кількості озброєнь одні, а в ході війни сторона може їх різко наростити в десятки разів. Навіть зараз, після надання всієї західної зброї, ЗСУ все ще не вистачає стволів, ракет, авіації, дальностей ураження. Рускіє робили вигляд, що «поступаються» намаганням Резнікова і Арахамії відстояти кількості озброєнь мирно часу, Арестович корчив з себе фанфарона, як вони не знижували, а відстоювали чисельності озброєнь ЗСУ і так наявні в той момент, а це було саме те, що Рашці і треба.
Територіальні поступки.
Зеленський погоджувався на втрату Східної України. Це без питань.
«Статус Криму мав бути вирішений протягом 10-15 років, при цьому Україна обіцяла не намагатися відвоювати півострів силою.».
Попри запевнення зелених в ті дні, що «Президент Зеленський на відміну від папєрєдніків постійно піднімає питання Криму», це була згода на анексію Криму.
Ну, а території захоплені після 24 лютого 2022 в цих угодах Україна погоджувалась вважати «невирішеними питаннями». Тобто Україна спершу мала погодитися на викочені рускімі умови і лише за обіцянку від РФ, що долю територій захоплених росією після 24 лютого 2022 року Зеленському дозволять вирішити поцілунком чобота на особистій зустрічі з Путіним. В дійсності цим пунктом РФ відмовлялася тут і зараз повернути захоплені території.
Також треба сказати, що Зеленський не міг не розуміти, що після роззброєння-відведення ЗСУ з лінії зіткнення в «місця дислокації і місця визначені РФ», ніяких важелів у України змусити РФ повернути «сухопутний корідор в Крим» в нас вже не було б. Звісно він це розумів. Він свідомо йшов на здачу цих територій, щоб махати папірцем: «я приніс вам мир!».
Якби рускіє, бачачи таку поступливість України, не обнагліли і не втратили обережність і не викатили вимогу про право для себе накласти вето навіть на ті куці «гарантії безпеки Україні від союзників», Зеленський фактично визнав би, що старі кордони України більше не існують. Путін в 2003 році підписав Україньско-російський договір про кордони і цього договору нарешті звільнявся.
Окремо, Росія добивалася всього дуже легко для себе, без великих втрат.
Значить, подальший новий несподіваний напад на Україну ставав лише питанням часу.
«Нє хотєлось би, штоби ето попало в паблік»(с), але це таки попало в паблік, як в останні дні лютого Філатов таємно, на замовлення Офісу Президента розпочав організацію злочину в частині схиляння місцевого самоврядування до підтримки «рішень президента». І він на тому відео перелічує ці рішення: отказ от НАТО, отказ от Крима, фєдєратівная конфігурация. Ідеологічне прикриття злочину — «штоб нє лілась кровь».
Ну, а те, як в ті дні раптом від влади почалася незрозуміла антинатівська пропаганда, пам’ятають всі. Як «НАТО нам все одно не допомагає», як Зеленський до НАТО «охолов», що лише «подлий і коварний Порошенко ввів цей курс на НАТО в Конституцію», і як це нам тепер заважає зупинити війну.
Єрмак розповідав, що «вони не Порошенко — третіх Мінських угод при них не буде».
Дійсно, не посперечаєшся.
За Мінські угоди Путін плачеться, а за Стамбульські хапається. Не Мінські угоди, за які на рашку накладені санкції, а саме непідписану і тому неіснуючу Стамбульську угоду Путін вимагає вважати вихідною точкою переговорів.
Зелені переписують історію і розповідають, що це після Бучі Зеленський «прозрів», відкинув домовленості і став рішучим лідером вільного світу.
Дай Бог, дай Бог.
От тільки по Бучі Зеленський в той день ходив з руками в кишенях і з дурнуватою посмішкою на обличчі. І як пишуть журналісти Нью-Йорк Таймс, «відвідуючи Бучу 4 квітня, Зеленський сказав, що переговори триватимуть, навіть якщо Росія відкинула звірства в Бучі як зрежисовану «провокацію»».
І навіть потім влада вигнала омбудсвумен Денисову за її крики про масові злочини і згвалтування від орків. Щоб не заважала таким хорошим переговорам.
Коротше, вся історія Стамбульської капітуляції це історія про готування до вчинення злочину — ст.111 «державна зрада». Строків давності по цій статті немає.
Мінські угоди це ультиматум, як і Стамбульські, саме тому їх не було підписано, — Зеленський.
Невже Мінські угоди передбачали позаблоковість, відмову від євроінтеграції, другу мову російську, визнання Криму російським, фіксування за росією захоплених територій від 24.02.22 після зданого півдня?
Ні? То якого лисого з Кварталу порівнювати зрадницькі Стамбульські домовленності з Мінськими угодами, які дозволили Україні укріпити армію, виграти час на нашу користь.
Оця фраза Зеленського — тест на адекватність українців. Якщо вам фраза зайшла і не виникло питань, то у вас і претензій до сьогоднішньої ситуації в країні немає…
Мені дуже шкода, що вибір 2019 призвів до того, що ми сьогодні в ситуації, коли влада вип’ячує свої недоліки і промахи як перемоги і розповідає про дійсні перемоги як про поразки.
Орвелівщина 95 Кварталу за підгикуванням несвідомих українців…