Чужа місія в українському війську: де закінчується капеланство і починається інституційне проникнення
Повідомлення про призначення Нохума-Симхи Лейтанса помічником військового капелана потребує не поблажливої розмови про «релігійне різноманіття», а ретельної перевірки з позиції українського національного інтересу.
Ізраїльське видання повідомляє, що представник Хабаду з Кам’янського увійшов до капеланської служби ЗСУ. Водночас у відкритому доступі я не бачу наказу військової частини, номера посади, конфесійного мандата або офіційного повідомлення Міністерства оборони. Тобто публічно підтверджене поки що саме медійне повідомлення, а не повний пакет документів про призначення.
.
Лейтанс не є випадковим парафіянином. Федерація єврейських громад України раніше називала його викладачем єшиви в Кам’янському, де вивчають хасидизм, юдейські закони, софрут і шхиту; місцеві джерела називають його «посланником Ребе». Тобто йдеться про представника руху, для якого поширення хабадської традиції та зміцнення громади є інституційною місією.
Український закон визначає «релігійно-просвітницьку роботу» військового капелана як ознайомлення військовослужбовців з основами релігійного світогляду. Закон також дає капеланам доступ до особового складу, індивідуальних бесід, морально-психологічної підтримки й консультування командування.
.
Отже, це не просто можливість провести обряд для кількох військових-юдеїв, а потенційний доступ представника транснаціональної релігійної мережі до людей у стані максимальної психологічної вразливості: після втрат, поранень, бойового стресу, страху та виснаження.
Саме тому держава зобов’язана відповісти: для кого конкретно створена ця посада — для задоволення документально встановлених потреб військовослужбовців-юдеїв чи для розширення присутності Хабаду всередині української армії?
.
Це принципово різні речі.
Капеланство як добровільна допомога військовослужбовцям певної конфесії є законним. Місіонерська діяльність серед особового складу, яке залежить від командування і перебуває у стресовому середовищі, — неприпустима. Військо не є ринком релігій, а поранений солдат не є об’єктом навернення.
.
Україна вже має неадекватний окремий спеціальний закон про антисемітизм, який виділяє одну форму етнічної ненависті в окремий законодавчий режим. Урядовий законопроєкт №14228 про спеціального координатора з протидії антисемітизму був відкликаний 16 липня 2026 року, але альтернативний №14228-1, який пропонує додаткові адміністративні й омбудсманські механізми, досі опрацьовується в комітеті.
.
А де рівнозначний окремий закон про українофобію?
А де координатор проти антиукраїнізму?
А де державна система захисту української мови, української історичної пам’яті й української національної гідності всередині війська?
А де перевірка капеланів на здатність формувати саме українську, а не транснаціональну конфесійну лояльність?
.
Це і є перекіс: одна громада отримує окремий законодавчий захист, своїх координаторів, свої міжнародні лобістські механізми й дедалі ширшу інституційну присутність, тоді як український національний інтерес залишається розчиненим у загальних деклараціях.
.
Так, для балансу я зазначу, що у ЗСУ воювали й гинули військові єврейського походження, включно з релігійними євреями. Навіть саме ізраїльське видання публікує історії єврейських та ізраїльських добровольців, які воюють за Україну. Але є структурна проблема, яку не можна замовчувати: військовим капеланам заборонено видавати зброю, а помічник капелана прямо не залучається до бойових завдань зі зброєю. Тобто це захищена небойова військова посада, що дає доступ до бійців, але не передбачає того самого ризику, який несуть піхотинці й штурмовики!!
.
Скільки в конкретній частині військових, які офіційно потребують юдейської душпастирської опіки?
Якою формулою розраховано конфесійну квоту?
Чому потрібна саме постійна штатна посада, а не виїзне обслуговування за запитом?
Хто видав мандат?
Чи є в організації закордонний керівний центр, фінансування або дисциплінарна підпорядкованість?
Які межі доступу до персональних, психологічних і службових даних?
Чи заборонене будь-яке навернення військових інших конфесій?
Чи проходив кандидат контррозвідувальну перевірку?
.
Без публічних відповідей це виглядає не як релігійна рівність, а як проникнення добре організованої транснаціональної структури в інституцію, яка утримується кров’ю переважно українського народу.
Як на мене, тут немає бути подвійних стандартів, принаймні в українському війську:
Капелан служить не своїй міжнародній мережі, а українському війську.
Він не вербує, не навертає і не розширює громаду.
Він працює лише з тими, хто добровільно звернувся до нього.
Його найвища публічна лояльність — Конституція України, військова присяга й український державний інтерес.
.
Потрібно законодавчо заборонити прозелітизм у військових частинах, оприлюднити конфесійні квоти та критерії їх визначення, перевіряти зовнішнє фінансування капеланів і не допускати жодної релігійної структури до переважного доступу лише завдяки її організованості, грошам або міжнародному лобі.
Українська армія — не територія духовної експансії.
Український солдат — не об’єкт чужої місії.
.
Той, хто приходить до українського війська як капелан, повинен служити українському воїнові — а не використовувати його трагедію для розширення власного впливу. Його найвищою публічною лояльністю мають бути Україна, військова присяга і закон, а не закордонний релігійний центр, духовний авторитет чи корпоративна конфесійна мережа.
.
Українська армія не може перетворюватися на систему, де одні несуть основний ризик смерті, а інші, перебуваючи на захищених небойових посадах, накопичують доступ, авторитет і вплив. Там, де українці віддають життя, ніхто не має права привласнювати їхню свідомість, переписувати сенс їхньої війни або перетворювати їхню жертву на ресурс чужої місії.
.
Довідка для роздумів:
Аналогічна модель уже давно існує в армії держави-ворога — у московському війську.
У Росії напрям взаємодії єврейських громад із силовими структурами веде Федерація єврейських общин Росії, тобто структура, пов’язана з Хабад-Любавич. Її спеціальний департамент прямо декларує роботу з Міноборони РФ, МВС, ФСВП, Мін’юстом, Слідчим комітетом, Генпрокуратурою та МНС; серед напрямів — опіка військовослужбовців іудейського віросповідання, військово-патріотичне виховання молоді та навіть сприяння контактам між силовими структурами Ізраїлю і Росії.
.
У 2007 році Федерація єврейських общин Росії підписала з Міністерством оборони РФ угоду про присутність рабинів у військових частинах семи військових округів; координатором цієї роботи був призначений рабин Аарон Гуревич. Того ж року World Jewish Congress повідомляв, що Гуревич став першим головним рабинським капеланом російської армії з часу більшовицької революції 1917 року, отримав ранг полковника від російської влади й дозвіл вільно відвідувати військові бази.
.
Тобто, Хабад заходить не лише в синагогу, не лише в громаду, не лише в освіту, а прямо в силовий контур держави. У Росії це давно оформлено як співпраця з армією, поліцією, пенітенціарною системою, Росгвардією і військово-патріотичним вихованням. У 2024 році Росгвардія офіційно повідомляла про зустріч свого головного військово-політичного управління з рабином Гуревичем саме щодо активізації військово-патріотичної роботи з опорою на “традиційні російські релігійні конфесії”.
Совпадєніє?..