Росія виводить з окупованого Криму три мотострілецькі дивізії. Місця дислокації двох з цих дивізій розташовані поряд із Харківщиною, Луганщиною та Донеччиною.
Про це повідомив засновник дослідницької організації Conflict Intelligence Team Руслан Левієв.
«Известия» пишуть, що з Криму виводять 3, 42 і 150 мотострілецькі дивізії. 42-а — ладно, вона із Чечні. Але 3-я та 150-та — це смішно, їхні бази якраз біля кордону з Україною. Тобто відводять у бік кордону з Україною», — йдеться в повідомленні.
Так, видання «Известия» із посиланням на власні джерела повідомляє, що з окупованого Криму виводять 3, 42 і 150 мотострілецькі дивізії. Дві з них базуються якраз біля кордону з Україною.
Згідно з даними відкритих джерел, 150-а дивізія розташована в Новочеркаську Ростовської області (межує з Донеччиною), а 3-я дивізія розташована у Валуйках Білгородської області та Богучарі Воронезької області. Валуйки межують із Харківщиною, а Богучар із Луганщиною.
Нагадаємо, раніше російські військові повідомили про повернення з «навчань» у тимчасово окупованому Криму підрозділів Південного військового округу.
P.S.
Що, не почалося? Засмучу тих, кого відчуття серйозної небезпеки відвідало вперше. І тих, хто в пориві полегшення рватиме баяни, і розсипатися в сарказмі з цього приводу, заглушаючи вчорашнє занепокоєння. І особливо тих, хто вважає, що небезпека минула.
Все так, як було вчора та позавчора. І швидше за все буде завтра та післязавтра. Ворог стоїть на наших кордонах, ворог готовий до наступу, і сенс його присутності змусити нас знищити себе власними руками пішовши на поступки (що дешевше). Або допомогти нам фізично, продавивши потрібне гусеницями танків.
Він вклав у це купу грошей та ресурсів. Він готувався до цього давно. У нього багато що поставлено на карту — і просто так «відкотитися» його не влаштує точно.
Але. Головним уроком «дня напруги» (раптом він кого був) має стати розуміння безальтернативності опору. І те, що він не є «одноразовим процесом».
Дякуємо Армії — саме її готовність, правильні дії та дух — досі є головним стримуючим фактором. А ваша підтримка та допомога – збільшує її силу багаторазово. Тому що дуже страшно воювати з Армією, яку реально й у всьому підтримує народ.
Країна нагадує здорову і сильну людину, що перепливає небезпечну річку. А на грудях його висить те, що було видано як рятувальний жилет, але виявилося мішком із мокрим піском – нинішня влада. Навіть правильні рішення приймаються вимушено, під тиском, з великим запізненням, частково і через дупуу. Тому що проходять (для них) в режимі шоу «людина, що пливе».
Тому, що вони завжди уявляють себе такими, що сидять на березі з телефоном, і знімають прикольний відос. А ми пливемо.
Але є й добрі новини. Це наростило нам м’язи і додало витривалості. І розуміння, що не можна зупинятись і здаватися – тоді вигрібемо.
І всім, хто висить у нас на шиї, треба розуміти, що ми зайняті головним ворогом, і збереженням своєї свободи та країни. Це єдине, що не дозволяє зайнятися позбавленням від баласту.
Єдиний вихід для них – спробувати не бути баластом. Але їх, на жаль, цього не вчили.
Нас не треба вчити єдності. Ми знаємо, що це таке. Кожен день. І знали це вже тоді, коли хтось жартував про «ебонітові палички» та «відсування кордонів». І ця єдність стримувала ворога вчора, сьогодні, в ніч на 16-те, і стримуватиме далі. Саме тому, що ми розуміємо загрозу. І готові.
І дякую тій частині світу, що нас підтримують. В будь-який спосіб. Всупереч потворній стратегії нашого «мішка з піском».
Люди на фронті сьогодні спали як завжди. Відповідно до порядку несення служби. Навіть у режимі підвищеної готовності. Тому що вони готові завжди. Тому що вони не мають ілюзій. Тому що вони щодня працюють над тим, щоб їхні вміння та готовність зростали.
Давайте їм відповідати. І допомагати. І все буде добре.
А всім, хто хоче нас знищити (або завадити) — ось фотографія як відповідь. Їй три роки. Але суть ставлення до ситуації у Збройних Силах та Україні не змінювалася ніколи.
Не опускаємо руки. Не розслаблюємося. І точно вистоїмо та переможемо.