«Друзі скинуться»: Ірина Мудра висміяла рішення суду

Як тільки Вищий антикорупційний суд оголосив ухвалу про запобіжний захід для ексзаступниці керівника Офісу президента Ірини Мудрої, суспільство отримало черговий майстер-клас із тотального знецінення справедливості. ВАКС відправив колишню чиновницю під варту з можливістю внесення застави у 20 мільйонів гривень. Прокурори САП наполягали на 150 мільйонах, прямо вказуючи, що реальні статки підозрюваної можуть перевищувати 250 мільйонів гривень, а ризик утечі прямо пропорційний її майнову стану. Але суд ухвалив рішення, яке у контексті масштабу розслідуваної оборудки виглядає як звичайна формальність.

Реакція самої уродженки львівщини Мудрої не забарилася і виявилася дивовижно цинічною. Виходячи із зали суду під конвоєм, вона беззастінно заявила, що частина грошей у неї є, а решту вона проситиме у «знайомих і друзів». За її словами, за 17 років роботи у неї зібралося «достатньо контактів», аби без проблем знайти 20 мільйонів. Ця легкість, із якою колишня високопосадовиця говорить про збір мільйонних сум через дружні зв’язки, вражає. Вона фактично натрапила на позику у пару тисяч доларів до зарплати, а не на кримінальну відповідальність за участь у масштабній корупційній схемі.

Проте найголовніший абсурд цієї ситуації полягає у дисонансі між призначеною заставою та тими цифрами, які фігурують у матеріалах слідства. Мудра є підозрюваною у гучній справі «Форест Гамп». За даними НАБУ, злочинне угруповання за участю посадовців ОП, ексдепутатів та керівництва банків організувало легалізацію коштів, одержаних злочинним шляхом. Мова йде про 150 мільйонів гривень готівкою, які через підставні компанії «відмивали» лише для того, щоб внести заставу за іншого фігуранта — колишнього міністра енергетики Германа Галущенка у справі «Мідас». На оприлюднених негласних слідчих діях Мудра також обговорює передачу мільйонних сум у доларах із чинними й колишніми нардепами та натякає на свої зв’язки у прикордонній службі й допомогу «ізраїльським біженцям».

Зіставивши ці масштаби, стає зрозуміло, що призначена судом застава у 20 мільйонів гривень — це дрібний пил на тлі тих сум, якими оперують фігуранти прослуховувань. На плівках обговорюються кошти, які у рази перевищують будь-які офіційні застави. Для клану чиновників та їхніх «багатих друзів», чиї статки обраховуються сотнями мільйонів, елітними авто типу Range Rover за 120 тисяч євро, незадекларованими діамантами Cartier та рахунками від доларів до шекелів, така сума застави є не покаранням чи стримуючим фактором, а звичайним операційним видатком. Система вкотре демонструє, що для обраних топ-посадовців судові застави перетворилися на банальну ціну виходу на свободу, де дружні зв’язки вирішують все.

.

.

Сучасний суспільно-політичний ландшафт України входить у фазу критичної турбулентності. Масштабне антикорупційне розслідування НАБУ та САП «Форест Гамп» і судова колізія навколо колишньої заступниці керівника Офісу президента Ірини Мудрої продемонстрували процеси, які виходять далеко за межі звичайного криміналу [tsn.ua, tsn.ua]. Спроба головного рабина Києва Йонатана Марковича взяти підозрювану на особисту поруку [tsn.ua] та наступне рішення ВАКС про м’яку заставу у 20 мільйонів гривень [tsn.ua] запустили механізм, який у політології класифікується як детонатор радикальних режимів.

Цей процес доцільно назвати суїцидальним ожидівленням політики — явищем, коли неформальні етно-релігійні лобістські групи, втрачаючи відчуття міри та історичного самозбереження, демонстративно ставлять свій капітал і вплив над законом суверенної держави. Головне питання сьогоднішнього дня: це явище є першопричиною чи майбутнім наслідком появи в Україні радикального лідера диктаторського типу — умовного «українського Гітлера»?

.

1. Кулуарний лобізм як першопричина суспільного вибуху.

Історичний аналіз доводить: радикальні диктатури ніколи не виникають на порожньому місці. Вони є реакцією на демонстративну несправедливість еліт. Коли під час виснажливої війни релігійний лідер приходить до антикорупційного суду відбілювати чиновника, звинуваченого у легалізації сотень мільярдів, він власноруч руйнує репутаційний захист своєї спільноти. Це явище стає безпосередньою причиною майбутнього вибуху через три чинники: Капіталізація безкарності: Застава у 20 мільйонів гривень для топчиновників є легальним відкупом [tsn.ua]. Для суспільства це сигнал: у країні діє каста «недоторканних», чий статус сильніший за правосуддя. Націоналізація корупційного чинника: Спроба задіяти синагогу як політичний дах автоматично переводить банальне розкрадання держкоштів у релігійну та етнічну площину. Лобісти самі дають майбутнім радикалам готову ідеологічну карту. Суїцидальна сліпота: У гонитві за миттєвим захистом своїх статків та зв’язків, ці групи ігнорують довгострокові ризики. Навіть публічний розкол в жидівському середовищі та жорстка критика з боку головного рабина України Моше Реувена Асмана [rbc.ua] підтверджують: системні гравці розуміють суїцидальність цього треку, але зупинити маховик кулуарних домовленостей уже не здатні.

.

2. Радикальний вождь як неминучий наслідок системи.

У разі підписання перемир’я або заморожування воєнного конфлікту, поєднання соціально-економічної кризи та кулуарного всевладдя еліт створить умови, ідентичні Веймарській Німеччині 1920-х років. Поява «українського гітлера» в таких обставинах стане прямим наслідком нинішнього суїцидального лобізму. Сотні тисяч ветеранів та інвалідів війни, повернувшись із фронту, застануть зруйновану економіку та судову систему, де корупціонери скуповують свободу оптом. У цей момент запит на «залізну руку» стане тотальним. Новому радикальному лідеру навіть не доведеться вигадувати гасла — нинішні лобісти вже написали для нього передвиборчу програму. Йому буде достатньо вказати на конкретні судові засідання ВАКС і сказати: «Поки ви проливали кров, жидівська мафія грабувала країну і прикривалася релігійними інституціями». І розчароване суспільство дасть такому лідеру повний мандат на насильство.

.

3. Геополітична пастка, кому це вигідно.

Поява в Україні відкритого режиму з антижидівською риторикою — це стратегічна перемога російської федерації. Кремль миттєво використає цей прецедент для повної міжнародної ізоляції України, припинення західних інвестицій та блокування євроінтеграції. З іншого боку, транснаціональним фінансовим гравцям не потрібні штучні територіальні автономії чи «каганати» на українській землі — у XXI столітті капіталу не потрібні прапори, йому потрібен контроль над надрами, агросектором та судами. Проте інструмент штучного підняття градусу антижидівської напруги є ідеальним важелем для тримання української влади на міжнародному повідку під приводом «боротьби з радикалізмом».

.

Висновок: Суїцидальне посилення жидівського впливу та поява радикального диктатора — це дві сторони однієї медалі. Одне неминуче породжує інше. Демонстративна зневага до закону у справі Мудрої є першопричиною, яка легалізує майбутню радикалізацію вулиць. Вихід із цього замкненого кола не лежить у площині міжнаціональних дискусій. Він полягає у жорсткому, ізольованому від будь-якого походження верховенстві права. Якщо чиновник крав — він має сидіти в ізоляторі без права відкупу, незалежно від того, які рабини чи капітали за нього ручаються. Якщо держава не здатна продемонструвати цю залізну рівність перед законом, її продемонструє вулиця — але вже за своїми, кривавими правилами.

Тодор Пановський,

громадський активіст, ветеран