Ранок на Банковій починався тривожно

Єрмак сидів у своєму кабінеті навпроти вікна та ловив перші промені вранішнього сонечка. Він був закутаний у ковдру, бо політтехнологи придумали нову фішку — скручувати батареї перед приїздом іноземних делегацій, журналістів для створення атмосфери знедоленості, холоду, надмірної вологості. Це б мало підсвідомо викликати жалість та бажання легко прощатися із своїми грошима. Хороша фішка, автор невідомий, бо там щось колектив Подоляка набрейнштормив (мозковий штурм) зі своїми надміру позитивними блогерами. Але Єрмаку зайшло.
До кабінету постукали.
— Заходьте!,- крикнув Єрмак. Він знав, що в такий ранній час постукати до нього в кабінет може лише баба Люся.
— Вітаннячко, Андрію Борисовичу!, — з ноги відкрила двері екс-гештальт-терапевт Бєні, а тепер проста прибиральниця в ОП. Дехто навіть називав її останнім агентом Андрія Богдана на Банковій.
— Бажаю здоров’я!, — як речетатив протараторив Єрмак.
— Андрію Борисовичу, ну не треба робити із себе кулю, коли ви не військовий…,- сумно, але із завзяттям відповіла баба Люся.
— Це ви дві приказки сплутали!, — крикнув Єрмак.
— Нічого я не сплутала, а сказала як є. Плутають береги ваші Мар’яни-неадеквати. Може досить їй вже на месенджері писати всякі ребуси, вона ж їх не правильно розгадує.
— А я не ребусами пишу, бо знаю, що вона не потягне. Пишу директивами…
— Як Іосиф Віссаріонович? Ви ж знаєте як він закінчив?
— У мене 102 алібі, — якось притишено сказав Єрмак.
— Оце вже по Фрейду. Андрію Борисовичу, я ж жодним словом не обмовилася про Ваші злочини)
— А ну тоді добре. Про що ми там говорили?,- Єрмак намагався плавно перевести стрілки.
— Та ми говорили — що у Єрмака на умі, те в Безуглої на язиці. Всі так кажуть. А ще кажуть, що ви твердо вирішили звільнити нашого генерала — Залужного.
— Вашого генерала, але не мого,- пробубоніло забите в крісло і огорнуте ковдрою якесь створіння. Видно було, що воно панічно боїться і патологічно ненавидить все українське…
— Що ви там брякнули, ой нахрюкнули, Андрію Борисовичу?,- відчула момент, щоб добити мамонта баба Люся. Вона чітко зі своєї гештальт-практики знала такі стани, і як з них людину вивести. Або ввести).
— Нічого. Залиш мене. Не треба прибирати, тут чисто. Йди вже мий в Подоляка, поки його немає, — відмахнувся Єрмак.
— Добре, як скажете. Слава Україні!,- крикнула перед виходом баба Люся, але відповіді не отримала. Вона чітко знала, що в Єрмака стан прострації, а гучними патріотичними фразами вона його ще більше втискає у нав’язливий стан. Цього їй і хотілося.
Двері зачинилися. Єрмак ще декілька хвилин сидів і не розумів, що ж відбувається, а потім згадав поради кураторів-психологів, які радили в такі моменти абстрагуватися, згадуючи щось хороше. Остання фраза баби Люсі ще досі неначе звучала в повітрі, а насправді в його голові, тому в нього в пам’яті випливали жарти Кварталу з цього приводу, які не витравиш нічим. Ще тоді, у 2013 році, після початку Революції Гідності, Квартал запустив своє туалетне привітання, яке тягали всі прихильники антимайдану: Слава Україні — героям сала.
Згадавши це, Єрмак посміхнувся і вийшов з нав’язливого стану. Ось що йому насправді допомагало — віра у антиукраїнські ідеали…
___________________________________
Всі діалоги народжені в голові у автора. Народжені в голові у найвеличнішого лідера сучасності ініціативи завершення війни — то окрема історія…

Дмитро Биков