Прочитав так зване «звернення» Зеленського стосовно Дня Пам‘яті та примирення.
Ні згадок про злочино Совєцького союзу, ні про комуністів-більшовиків, ні про знищення народів, ні про знищені долі та життя сталінським режимом.
Є черговий «прогин» перед ватою та всякими «ківами».
Чому ж президент не згадує про те що зробив інший злочинний режим? Режим, якій не був НІЧИМ кращий від гітлерівської Німеччини. Можливо, тому що все своє життя Зеленський знаходиться в парадигмі закоронілого «союзу» та бажанні прогнутись перед «старшим братом».
Хтось думає що він зміниться. Схоже не дочекаємось. Роками людина живе в парадигмі «імперської політики».
Знаєте що я вам скажу про 8 чи 9 травня і відповідне святкування?
Ця вся історія, незалежно від дати святкування — є результатом інформаційного впливу кремля.
Просто в одному випадку інформаційний вплив кремля викликає захисну реакцію, протидію і люди надягають маки, а в іншому випадку інформаційний вплив кремля і вся ця дідовоєвалія сприймається позитивно і люди надягають колорадки.
Є ще правда дитина совка і мами Рімми, яка намагається всидіти на двох стільцях одночасно.
А в цілому, це не здорово, в здоровому суспільстві, в умовах коли вся Європа вже відкрита і звязана між собою тісними звязками, а сама Німеччина зараз аж ніяк не ворожа і не фашистська, згадувати про події майже 100-річної давнини, учасників яких вже майже не залишилось
Тим більше згадувати ці події через призму «перемоги», бо переможців в тій війні не було.
І я впевнений, що не буде росії, не буде побєдодєдія, не буде інформаційного впливу і фашистських загроз, то й це «свято» перемоги одного людоїдського режиму над іншим ніхто святкувати не буде.
Mason Lemberg
Нам усім слід навчитися говорити Правду.
Правду, що Україна не встояла у вирі Першої світової війни і була знову окупована Росією, яка змінила бренд царизму на комунізм.
Фасад — інший, але суть Орди залишилася незмінною.
Правду, що в час Другої Світової війни Україна стала кривавим плацдармом найзапекліших баталій між двома тоталітарними режимами: нацистським і комуністичним.
За жахливими підсумками нацистського панування ми втратили від 6 до 8 млн людей, від комуністичної окупації — від 10 до 15 млн українців було знищено кремлівським терором.
Лише ХХ століття стратило половину населення сучасної України.
Не треба сподіватися, що люди самі розберуться чи все самі знають. Навіть професійні історики не скажуть, що думав насправді Богдан Хмельницький 25 січня 1648, коли напав на польську залогу на острові Базавлук, чи чому важко дихав в трубку Сталін о 4 ранку 22 червня 1941, коли Жуков доповів про напад Німеччини.
Українцям потрібна наша правда про наше минуле.
Де є наші перемоги, наші герої, наша боротьба.
Правда не обов’язково буде подобатися всім, в тому числі й мені.
Війна — це важко, а політика — це складно.
Саме українські політики повинні продовжувати розвінчувати чужі міфи минулого і створювати ідеологію сучасної української нації.
Для цього повинні бути запрошені професійні українські історики, філософи, науковці.
І їх спільна праця має стати фундаментом модерної України.
Лише на підвалинах чесного минулого, з тверезою ідеологією, ми можемо і повинні плекати бачення майбутнього і планувати польоти на Марс, а не копирсатися в проваллі.
9 травня — це свято Кремлівської системи, яка в один момент вирішила, що ним теж можна роз’єднувати і перемагати у власних інтересах.
Не може бути двох вшанувань пам’яті, двох перемог чи двох поразок.
Є наша історія і наше майбутнє.
Українці в незалежній Україні повинні самі вирішувати власну долю і будувати успішну та сильну державу.
І ніколи більше не ставати гарматним м’ясом чи ресурсом для інших країн.
«Хто контролює минуле, той контролює майбутнє, а хто контролює сучасність, той всевладний над минувшиною».
Джордж Орвел
Давно подмечено, что есть два вида памяти о войне:
1. Помним, чтобы не повторилось.
2. «Всех порвали», можем повторить.
Первый нужен мирной стране, второй — агрессору. Военное поколение не праздновало день Победы. «По-взрослому» его стал отмечать только Путин — изгой решил, что лубочное выставление этого дня напоказ должно служить исторической индульгенцией Кремлю и лично ему за все совершённые преступления. Именно поэтому большинству из нас хочется пройти мимо «празднеств» 9 мая, ставших государственной религией Эрэфии с элементами паранойи. Смысл которых в одном — реабилитации сталинизма.
Пропагандистскую природу 9-го мая хорошо поняли страны, радикально порвавшие с советским прошлым. Среди них и Украина, запретившая советскую символику и перенёсшая смысловой акцент на общеевропейское 8-е мая — День памяти и примирения. Сегодня такой день. Мы его не празднуем — преступно праздновать гибель более 9 млн украинцев. Мы чтим тех, кто отдал жизни за будущее своих детей.
Колись українці «втомилися», повірили в більшовицькі казки, втратили шанс на власну державу — і потім цілими десятилітиями були змушені воювати за чужі, переважно відстоюючи московські інтереси.
Кремль не приховує, що хоче «повторіть», путінізм це сучасний нацизм, і велика помилка пренаївно сподіватися, що поступившись йому Україна отримає спокій.
Насправді щоби нашим дітям не довелося воювати в чужих війнах — нам треба виграти свою, це єдиний шлях.
Валерій Прозапас
Ілюстрація двох різних підходів. Нації, де закінчили другу світову, і нації, яка продовжує воювати.
Українці були у всіх арміях з різних сторін: у Польській армії, у Вермахті, у Червоній армії, в УПА, в партизанах Ковпака.
У нас немає іншого шансу, як відзначати день пам’яті і примирення, щоб іти вперед, не зависаючи на минулому.
Пом’яніть загиблих, але припиніть воювати на фронтах другої світової, бо то вже не наша війна. Війна нашого покоління — на Донбасі з одурівшим від безкарності Путіним, який віддав наказ росіянам захопити частину нашої території. Він гірший від Гітлера, бо фюрер застрелився, а цей ще живий.
.
P.S. Я вдячний Петру Порошенку, що в 2015 році він мав політичну мудрість запровадити 8 травня як День пам’яті і примирення в Україні
