Полеглі Герої січня 2022 року

1. Ігор Олегович Тичина народився 21.01.2001 року у місті Коростень Житомирської області.

Ігор навчався у міській школі №10, дуже захоплювався волейболом, брав участь у великих змаганнях, виступав за команду Житомирської області, був кандидатом до молодіжної збірної України. Після школи він спробував вступити до вишу, проте не склалося, тому довелося продовжувати навчання у вищому професійному училищі.

Одразу після закінчення навчання чоловіка було призвано на строкову службу, не чекаючи демобілізації, Ігор Олегович підписав контракт із десантно-штурмовими військами ЗСУ.

Солдат, стрілець-снайпер 2-го відділення 2-го взводу 1-ї роти 13-го окремого десантно-штурмового батальйону 95-ї окремої десантно-штурмової бригади.

27 грудня минулого року в районі селища Нью-Йорк Торецької міськради Донецької області він зазнав важкого кульового поранення від російського снайпера. Його негайно було евакуйовано до Військово-медичного клінічного центру Північного регіону у Харкові, де він перебував у комі.

1 січня цього року близько 19.00 його серце зупинилося.

Похований 6 січня у Коростені. У нього залишилися мати та сестра.

2. Ілля Костянтинович Супрун народився 29.09.1998 року у Дніпрі.

Закінчив Дніпровський ліцей інформаційних технологій при Національному університеті імені Олеся Гончара, після чого вступив до Національної академії сухопутних військ, де у 2020 році отримав офіцерське звання та фах військового інженера.

Сусіди Іллі Супруна згадують його як за дуже добру та чуйну людину, яка примудрялася надати хоч якусь допомогу навіть у швидкоплинні дні відпусток. Йому було притаманне почуття справедливості, він був вихований та розумний чоловік, єдиний син у батьків. Захоплювався програмуванням, займався легкою атлетикою, був фізично витривалим та міцним.

Старший лейтенант, командир інженерно-саперного підрозділу 25-ї окремої повітряно-десантної бригади.

Загинув 10 січня в районі селища Крута Балка Ясинуватського району Донецької області внаслідок підриву на невстановленому вибуховому пристрої під час виконання бойового завдання щодо відновлення мінно-вибухових загороджень.

Похований 15 січня на Діївському кладовищі Дніпра. У нього залишилися батьки.

3. Віталій Іванович Петренко народився 22.03.1970 року у селі Цевеличі Володимир-Волинського району Волинської області. Мешкав у Дніпрі.

До війни чоловік працював інженером у конструкторському підприємстві, 2015 року його було призвано за мобілізацією, з того часу він ніс службу у 25-й ОПДБр на посаді сапера.

У своєму матеріалі про Віталія Івановича інтернет-видання OBOZREVATEL зазначає: «…товариш загиблого Петренка розповів нам, що чоловік воював на Донеччині вже кілька років. «Він потрапив на фронт за мобілізацією. Це була 5-та або 6-та хвиля. Служив у 25-й бригаді в інженерно-саперній роті, а після закінчення служби вже уклав контракт».

До війни Віталій жодного разу не стрибав із парашутом, проте потрапив саме до повітряно-десантного підрозділу. «У 2016 році ми з ним разом виконували програму стрибків із парашутом. Усе пройшло нормально, він був на висоті», – каже товариш по службі.

Віталій запам’ятався як дуже тиха і добра людина, був трохи романтиком. «Спокійний, врівноважений, він ніколи не обговорював накази, а просто їх виконував. Про таких кажуть, що на них тримаються будні війни. Тому що війна – не лише військові дії. На жаль, війна забирає найкращих», – розповідає його колишній командир підрозділу.

Побратими загиблого згадують, що Віталій ніколи і ні з ким не конфліктував, а якщо потрібно, то допомагав без жодних прохань. Дбав про молодих військових, підказував їм, як поводитись у тій чи іншій ситуації.»

Старший солдат, військовослужбовець інженерно-саперного підрозділу 25-ї окремої повітряно-десантної бригади.

Загинув 10 січня в районі селища Крута Балка Ясинуватського району Донецької області внаслідок підриву на невстановленому вибуховому пристрої під час виконання бойового завдання щодо відновлення мінно-вибухових загороджень.

Похований 17 січня на військовій ділянці Кранопільського кладовища Дніпра. У нього залишилися брат та двоє дітей.

4. Віктор Геннадійович Кучеренко народився 28.08.1993 року у селі Антонівка Новоодеського району Миколаївської області. Мешкав у селі Новолазарівка Казанківського району.

Навчався у Новолазарівській загальноосвітній школі, з 6-го класу перейшов до Казанківської гуманітарної гімназії, після 9 класів вступив до професійно-технічного училища, де у 2009 році отримав фах «бухгалтер». В 2012 році закінчив Криворізький професійний гірничо-технологічний ліцей та влаштувався на шахту «Тернівська» (АТ «Криворізький залізорудний комбінат»), де опісля виробничої практики, починаючи з січня 2013 року, розпочав працювати на посаді кріпильника у шахтобудівельному управлінні.

З 25.11.2015 по 03.11.2016 років чоловік проходив строкову службу, потім одразу підписав контракт. До весни 2019 року перебував на службі в одному з підрозділів Національної Гвардії України.

Повернувшись додому, Віктор Геннадійович знову влаштувався працювати на рідне підприємство кріпильником дільниці гірничо-капітальних робіт. Але це тривало не надто довго, адже 14.04.2021 року він знову вирушив до лав ЗСУ, підписавши новий контракт.

Старший солдат, навідник кулеметного відділення кулеметного взводу механізованого батальйону 17-ї окремої танкової бригади.

Загинув 11 січня в районі селища міського типу Новотошківське Попаснянського району Луганської області внаслідок смертельного кульового поранення, завданого російським снайпером.

Похований 14 січня у Новолазарівці. У нього залишилися батьки та брат. 

Ян Осока