13 листопада 1918 року стався поворотний пункт в історії України. Стався через підлість і безпринципність.
Цього дня гетьман України Павло Скоропадський звільнив із в`язниці соціаліста Симона Петлюру. Звільнив під чесне слово не виступати проти чинної влади.
Петлюра слово дав.
Дав і…
І зразу ж, у цей день вирушив до Білої Церкви піднімати повстання проти Скоропадського. Бо Скоропадський, бачте, соціалізму в Україні не вводив. А Петлюрі, Вінниченку, Чехівському, Петрушевичу та іншим товаришам дуже хотілося соціалізму.
Хотілося так, що частина товаришів на чолі з Вінниченком та Чехівським вела таємні переговори з більшовиками аби ті здійснили збройну агресію проти УД, відволікши на себе сили Скоропадського і допомігши українським соціалістам захопити владу. В обмін українські зрадники обіцяли Леніну і компанії встановлення в Україні «диктатури пролетаріату». Вони на тих переговорах ще й грошей у більшовиків просили.
Приводом для повстання стало звинувачення Скоропадського у задекларованому ним союзі з Денікіним. Який Скоропадський і не планував здійснювати — приблизно як Порошенко виконувати Мінські угоди. То був простий дипломатичний хід спрямований на визнання Української держави Антантою та виграш часу для мобілізації держави на війну з більшовиками, про що гетьман відверто розповів у бесіді з тим таки Петлюрою.
Але Петлюрі, Вінниченку та іншим товаришам хотілося влади. Тому Петлюра пішов на підлість і зраду, порушивши своє чесне революційне слово.
14 грудня 1918 року владу Скоропадського було повалено під волання «простого народу» щось на кшталт «Хто завгодно, аби не Скоропадський» і створено Директорію УНР на чолі з соціалістами Чехівським, Петлюрою і Вінниченком. Які негайно почали гризню поміж собою. А зі Сходу перли більшовики. Іронія долі — у день, коли Петлюра дав і забрав своє чесне слово, більшовики розірвали Берестейську мирну угоду, якою, зокрема й визнавали незалежність України.
Одразу після захоплення Влади Директорія звільнила усіх чиновників, призначених Скоропадським, розпочала масові арешти, а 31 грудня запропонувала Раді Народних Комісарів РСФР переговори про мир.
Під час переговорів радянська сторона відкинула звинувачення у веденні неоголошеної війни, лицемірно заявивши, що ніяких регулярних російських військ в Україні немає, а тим часом ті війська захоплювали місто за містом.
А далі Директорія залишила Київ більшовикам і вирушила «у маневр». Тоді в Україні співали злу частівку: «У вагоні Директорія, під вагоном — територія».
А перший голова Директорії УНР Володимир Винниченко «втомився» і втік з партійною касою.
Менш ніж через три роки України не стане. Доля товаришів складеться по різному. Дехто, як Петлюра, Петрушевич, Андрієвський опинилися в еміграції. Дехто — як Вінниченко — пішов на службу до більшовиків. Декого ті самі більшовики пізніше розстріляли — як Чехівського.
І коли мене питають: що для тебе є символом «визвольних змагань українського народу» (аж до сьогодні) я завжди згадую оте «чесне слово» Петлюри…
P.S. Напевне ви помітили відверті паралелі з тим, що відбувалося і Україні зовсім недавно. Так, історія нічому не вчить, але вона жорстоко карає за невивчені уроки.
~~~
Павло Правий