«Из моей команды меня больше всего разочаровали все чиновники, которые покинули Украину, все те кто выезжал из городов, все те кто должен был управлять страной, биться за нее», — Владимир Зеленский.
🤦🏼Это потрясающее признание, если знать правду, а не то что рассказывает массам единный телемарафон. Одной фразой Зеленский дал четкую оценку всему своему окружению.
🤭Просто оцените. Согласно Зеленскому его разочаровали: ряд местных депутатов и деятелей «Слуги народа», перешедшие на сторону врага, а так же две трети народных депутатов «Слуги народа» в ВР, которые просто мгновенно переместились в районы Львова, Ивано-Франковска и Винницы, и для которых через воюющую страну ганяли спецпоезда вне графика, чтобы их кволые организмы доставить в сессионный зал ВР, а потом вернуть обратно.
🤪Да-да, мы все знаем и помним. Придет время и слугам народа предьявят живых свидетелей, от работников железной дороги котрые организовывали эти спецпоезда, до проводников, видевших как «слуги народа» надирались дорогим коньяком, направляясь в воюющий Киев.
😨А еще Зеленского разочаровали лично господа Баканов, Тимошенко, Татаров и Ермак, которые в день вторжения из Киева испарились и которых никто не видел в течение следующей недели. Увидели когда стало очевидно, что Украина отбивается.
😴Резонный вопрос. Если на третьем году пребывания при власти лидера в трудную минуту покинули две трети команды и все близкое окружение, то чего стоит такой лидер? Собственно, цену этому «лидеру» мы хорошо знаем и так. Привели его когда-то к власти — на свою голову.
🤔А кто остался в Киеве, кроме Арестовича, Подоляка и Верещук? Остались премьер Шмыгаль и главком Залужный. Остались лидеры опозиции: Рудык, Порошенко, Разумков.
🤗Это были потрясающие дни. Монобольшинство не проявляло признаков жизни, опозиция обеспечивала фронт, Залужный руководил страной, а Шмыгаль послушно исполнял все, что говорил главком. А Зеленский в перерывах между позированием на камеры и сьемками очередного видео, послушно подмахивал все документы, которые ему приносили Залужный и Шмыгаль.
🤷🏻♂️Но об этом теперь Зеленский предпочитает не вспоминать.
Печерский холм
Олена Зеленська позує для The Guardian на тлі мішків, що захищають приміщення Офісу президента від вибухів
Фото: The Guardian
На фотосесію для The Guardian у кадр нібито випадково потрапив Володимир Зеленський
Фото: The Guardian
«Зі мною ми вже перемогли, а з вашим (про Порошенка) ми не перемогли. Бо я щось роблю. От такий я президент», -Зеленський.
Та хоч триста разів повтори, що Порошенко нічого не робив, то навіть самий відсталий від політики абориген тобі повторить як Отче Наш: Армія, Мова, Віра; Безвіс, Томос, Геть від Москви.
І це тільки те, що на поверхні.
А з тобою, пане Зеленський, ми отримали найбіднішу країну, яка ще роками викарабкуватиметься з цього стану. А також тотальну корупцію, торгівлю на крові, піар на крові, провальну кадрову політику, де через одного — зрадник, колаборант, які дивним чином як не завгоспи з особистими помічниками, то твої друзі з дитинства, депутати чи прихильники.
Чомусь зрадників у активі бариги Порошенка, я не помітив. Може приведете приклади для загального розвитку?
А в результаті в нас по факту авторитаризм, в якому країною керує аватар і його завгосп. Ще трохи подоляк, бо постійно потрібно підтримувати імідж батька нації, що не втік.
———
До речі, хтось рахував скільки разів він вчора сказав: «Я ж не втік»?
Це й досі, на його думку і думку його прихильників, головна заслуга «року Назламності».
Хотів би всім нагадати, що ситуацію з пропозицією США щодо евакуації президента, подоляк і його позитивні міньйони перекрутили на свою користь.
В США щодо країн, яким вони допомагають існує чіткий Протокол захисту перших осіб країн. Він вмикається тоді, коли прогноз загрози збувся.
США запропонували реалізувати такий Протокол Зеленському. До цього його застосували в Афганістані, причому для широкого кола чиновників. Всі ми пам’ятаємо фото з набитими вщент літаками, що вивозили американців та афганців з Кабулу. Це і був цей Протокол.
Дивує як люди могли повірити в «героїчність» такого вчинку. Ну серйозно. Більшість не втекла, а заходилася оборонятися і кувати нашу перемогу.
Це не заслуга, а лише намагання звеличити такий вчинок. Нічого героїчного в цьому немає, адже президент — найбільш захищена особа в країні і вип’ячувати «героїзм» з приводу того, що не втік, однозначно смішно.
Президент Зеленський сказав, що найбільше його розчарували ті, хто втекли з Києва. Тобто, більшість його команди і фракції.
Київ в лютому — березні був порожній. В їжаках і блокпостах. З Теробороною, куди записалися ті, хто не втік!
Але точно НЕ ОКУПОВАНИЙ.
Тому говорити про деокупований Київ- це героїзувати терористичну російську армію, яка тільки в мріях своїх змогла «захопити« горду українську столицю за три дні . Так , одиночні танки чи БТР заїхали на Шулявку і Оболонь, але зустріли там такий спротив, що від них залишився тільки металобрухт.
До Банкової і бункеру номер 1 росіяни точно не дійшли.
Тому не варто переписувати історію цієї війни.
А що стосується мінських угод, то вони зберегли сотні тисяч життів українців. Допомогли звільнити украінські території. В тому числі Маріуполь, Бахмут, Авдіівку, Сіверодонецьк і Лисичанськ. Дали час українській армії наростити м’язи і замінувати Чонгар. Примусили світ створити антипутінську коаліцію і ввести санкції проти кремлівського режиму. Поставити перші Javelin і будувати свої ракети. Подарували сотням тисяч українських родин кілька років щасливого життя разом.
Епоха Української Незламності почалася 18 — 20 лютого 2014 року. Вже тоді Путін запустив план «окупація», але нам вдалося вистояти і зберегти державність. Ціною героїзму і жертовності добровольців, кіборгів, легендарної 72, 10, 93, 95 і всіх інших бригад, наших прикордонників і моряків, які відчайдушно , з першого дня війни боролися за Україну.
Й правда в тому, що завдяки мінських угодам, половина країни, в тому числі і нинішня владна команда, навіть не здогадувалася, що війна вже триває і ржали з « а то Путін нападьот».
А потім в Парижі підписували формули Штайнмайера, в Мінську створювали координаційні ради з бойовиками, а в березні минулого року в Стамбулі, вже після повномасштабного вторгнення, були готові відмовитися від НАТО і знову стати «нейтральними».
До перемоги ще дуже далеко. Ми платимо важку ціну за інфантильність і недалекоглядність, віру, що з Путіним можна домовитися і що дороги важливіші , ніж ракети.
Для перемоги важливі не лише західна допомога, але і справжня внутрішня єдність. Перемога- це МИ, а не Я.
Ми всі змінилися за цей рік. Стали сміливішими і патріотичнішими. Важливо- стати мудрішими.
Р. S. До речі, Порошенко вчора був на Донбасі, передавав ЗСУ чергову партію військової техніки, якої там не вистачає.
Зеленський: ніхто не очікував, що від сусіда, від росії, буде таке. Бажання знищити нас повністю.
Я вже винесу за дужки той факт, що, ставши президентом на шостому році війни, цей самий президент не очікував, що психопат з-за порєбріка хоче нас знищити.
Це ви не очікували. Не ми.
Та щойно звернула увагу на формулювання. Повністю? Що значить «повністю»? А частинами нас можна було знищувати?
Порційно, так би мовити?
Домовлялися в Омані про щось інше?
А про що він хотів говорити з путіним, коли, за його ж словами, в перший день намагався додзвонитися до нього? «Ти ж мене підманула?»
Хороша пресуха вийшла.
Питань стало ще більше, ніж відповідей.