Кирило Данильченко: Наступ. Жорна мелють

Втім, добре, що Т-55 з вибухівкою підірвався на міні — якби доїхав міг би наробити біди.

Та це ж уже було (с).

Сто років тому, наприклад.

Льотчики тоді показували один одному середній палець, таранили і стріляли з револьверів, коли зустрічалися в кабінах тих перших ще біпланів.

Не було чим штатно дістати ворога — військова думка вже зрозуміла необхідність винищувачів, а техніка не встигла.

Те саме роблять пілоти дронів зараз — таран, де-не-де сітки, майже скрізь ненормативна лексика в монітор.

Потреба для винищувача дронів є і величезна, а технологій поки немає.

Артилерія викидає тонни снарядів, а на виході вдається зайняти Лобкове і безіменну посадку.

Буквально дві позиції поблизу Работиного продавили, забили там танки противника, зайняли траншеї.

Бо навіть з можливостями заводів і запасів НАТО, в кожну дірку в землі Ескалібур не увіткнеш. Тому доводиться продавлювати гусеницями і ногами піхоти, переоруючи опорні пункти.

І це ж уже було.

Найбільше просування противника за 14 місяців теж пройшло без темпів Гудеріана — 33 кілометри від Попасної до 8-ї ставки в Бахмуті.

З важкими втратами, масовим залученням зеків та втраченими танками, 70% із яких — піднятий зі зберігання радянський антикваріат.

При тому, що, відверто кажучи, Соледар і Бахмут — далеко не приклади міст, які досконально підготовили в інженерному плані до оборони.

Звичайно, в зворотний бік це теж працює — ось уже відбили одну посадку, ось уже другу, ось уже скоро Кліщіївка.

А пройшли полями два кілометри.

Штурмові групи, десятки гранат в один бліндаж, ближній бій на дистанції дотику рукою — все це вже було від війни до війни.

Поки час роботи екскаватора і бетонного заводу впевнено криють можливості заводів боєприпасів сторін.

Але це поки — Альянс розкручує не тільки виробництво високоточних снарядів і протитанкових касетних розумних боєприпасів, але і чавуну.

Навіть французи, що ніколи не славилися швидкістю контрактів, заявляють, що наростять випуск САУ “Цезар” з 2 до 8 на місяць.

Все ближче і ближче західні літаки для Сил Оборони.

Тоді, правда, обов’язково з’ясується, що для того, щоб розмотати одного Саддама, США витратили 30-40% запасів високоточного озброєння, яке накопичували для 6-місячного конфлікту з усім Варшавським пактом.

І в кожній конкретній посадці в Україні (навіть після поставок F-16) вильоти для підтримки піхоти будуть за добу обчислювати цифрами з безліччю нулів перед одиницями.

Не буде керованої плануючої бомби в кожній опорній точці і перекритій щілині, не будуть у Флориді у три зміни збирати для нас тисячі одиниць ВТО.

Завжди буде ліміт — відчутний і недостатній на нашу протяжність фронту. А простори поглинають ресурси.

Ось і доведеться використовувати те, що є — у нашому випадку багато носимого одноразового озброєння для штурму, прикриття кулеметним вогнем з МРАП, високоточні та «розумні» боєприпаси в штучних кількостях.

Тим більше, що не лише БМП і Т-55 з тоннами вибухівки обороняється кремлівський режим.

Росіяни вчаться в FPV-дрони камікадзе, активно використовують штурмові вертольоти з ПТРК «Вихор», широко застосовують «Ланцети» (рідкісна позиція української арти зараз не оснащена сітками), «снарядний голод» у них не сильно відрізняється від нашого достатку.

Важкі сутички по всій лінії фронту — ми атакуємо в смузі у Оріхова; намагаємося обходити фланги посадок поблизу Роботиного ліворуч вздовж траси; продовжується системна робота по флангах Бахмута, просування на південь від каналу і на північ вздовж залізничної дороги.

Взяті лобовим штурмом нашої 128-ої бригади П’ятихатки — там у росіян загинув командир батальйону.

Класичний штурм — артпідготовка, пробивання пролому в мінних полях, скидання з дронів, розмотування контратакувальних бронегруп ПТРК-командами, захід на позиції.

Загалом, за тиждень ми дуже сильно пошматували ворожі підрозділи у смузі від Дніпра до Нестерянки, у халепу там потрапили осетини зі “Шторму” та бійці 429 полку.

Ціль у секторі очевидна — вийти на фланг під Жереб’янками, вбити клин між двома укріпленими районами росіян і просуватися по рокаді, штурмуючи оборонні позиції зі сходу, а не в лоб від Каменського.

Росіяни намагаються тиснути в Авдіївці — сподіваючись чи то на тактичні успіхи, чи то на те, що ми перекинемо туди частину сил, задіяних у наступі.

Збільшили активність під Кремінною, атакувавши кілька ВОП 42-ої бригади — йдуть важкі бої, супротивник має частковий успіх на кількох напрямках в секторі, але й втрати при висуванні.

Пройшли серйозні контратаки РФ у колишньому Времієвському виступі по лінії Урожайне-Старомайорське.

Були на лінії бойового зіткнення запеклі танкові сутички — вбитий командир танкового полку РФ, на вулицях і навколо селищ у смузі прориву пів дюжини знищених ворожих танків.

Кремлівські довго розповідали губами воєнкорів про втрачені “бабкосела на десять дворів”, а потім атакували без підготовки, кинувши коробки та танки, по суті, на убій, щоб затримати наше просування.

Виявилося, що до залізниці Волноваха-Комиш-Зоря підпускати Сили Оборони немає бажання.

У нас там теж втрати у морпіхів, які увірвалися до селища на плечах противника, що відступає, — Урожайне зараз сіра зона, арена боїв.

Головне, що відбувається зараз — удари по оперативному та стратегічному тилу.

Пройшов вдалий приліт по станції «Партизани» в Риковому за 105 км від ЛБЗ — знищений потяг прямо під час завантаження, термінал перевалки нафтопродуктів та склади з боєкомплектом в елеваторі.

Такого феєрверка вже давно не було, але це лірика.

А ось те, що зруйнований зв’язок частини області з Кримом, розбита електрифікація гілки, перестала існувати станція — це факт.

При тому, що на багатьох відео явно групові прильоти, Storm Shadow пускають по кілька штук, щоб гарантовано вразити ціль.

Це добре ілюструє і рівень пілотів, і те, що через 14 місяців у нас вийшло переобладнати Су-24 М у носії західної зброї.

Волноваха, Мелітополь, Токмак, Генічеськ, Лазурне — туди йдуть як пакети з реактивною артилерією, так і важкі ракети авіаційного базування, що приходять не лише по складах, а й парках, розташуваннях, зберіганню нафтопродуктів.

Те, що росіяни перекинули палубні гелікоптери в сектор, що збиті до п’яти Ка-52, що росте число знищеної артилерії у противника (декілька десятків) і забиті 5-6 складів дивізійного рівня означає, що жорна мелють.

Буде “борошно” і на карті.

Є й успіхи на землі — захоплені позиції, десятки полонених, гадаю, що добре за 200+ ворожих бійців.

Накопичення втрат в артилерії веде до ширшого застосування авіації, а, значить, до збитих бортів.

Менший обсяг нарядів ствольної арти — у провали на лінії.

Розбиті склади, порт і станції — до лімітів по б/к.

Прогризти підготовану оборону без переваги з повітря важке завдання, але ми продавлюємо ворога.