Наскільки далеко ми від стандартів НАТО

після втрачених років «какой разніци», після всіх цих «не ходимо куди не зовут», ігнорування самітів, вскукарєків колективного Арєстовіча про «вторгнення началось із-за НАТО в Конституції» і т.д. — нарешті стремління українців твердо фіксує соціологія, і на це змушена реагувати влада.

Проте одного усвідомлення і бажання мало, проблема інституційної неготовності України нікуди не ділась, бо в НАТО вступає вся держава, а не тільки армія.

І ми з нашим кривим правосуддям імені Портнова-Татарова, як наслідок з мільярдними зловживаннями на оборонці, узурпацією повноважень «5-6 менеджерами», зруйнованим парламентаризмом та згвалтованим самоврядуванням, знищеною системою призначень на державні посади професіоналів (місце яких зайняли сесологині), з ублюдочним «єдыным марафоном» можемо скільки завгодно кричати «Байден-Трамп, почєму ми до сіх пор нє?!» та присилати на асамблеї інстаблогеринь — толку не буде, в НАТО цінують процедури, передбачуваність, професіоналізм, результат.

Історія тільки одного тижня з бракованими мінами та призначенням медведчуковського викормиша на «стратегічні комунікації» зайвий раз підкреслює наскільки далеко ми від стандартів НАТО;

і скільки треба змінювати не тільки в риториці «нових ліц», а перш за все в менталітеті народа, який врешті решт має навчитись не жити в нав’язаних ілюзіях та не насміхатись зі смертельних небезпек.

Але попри те важливий крок зроблено, українці нарешті формулюють чіткий образ майбутнього — тепер суспільству залишилось усвідомити хто його може втілити в життя, які політичні сили здатні виконати колосальний обсяг роботи (як колись у випадках з безвізом і Томосом), а не кормити його безкінечними «самітами», «формулами», «планами» та іншою позітівною маячнею.

Почекаємо.

====

Російські війська зайняли укріплений район між населеними пунктами Новотроїцьке та Шевченко в Подільському районі Донецької області, який будувався для оборони української армії.

Про це у своєму відео повідомив журналіст Юрій Бутусов.

Цей рубіж був якісно облаштований, із численними бліндажами та укріпленими ходами сполучення, що створювали зручні умови для маневреної оборони.

“Цього разу цей рубіж був побудований грамотно. За розповідями командирів на місці, у цьому районі навіть було побудовано велику кількість перекриттів ходів сполучення, там була значна кількість бліндажів. Це був зручний район для маневру в обороні, для контролю прилеглої місцевості, для того, щоб там ефективно вести бойові дії”, — розповів Бутусов.

На цій ділянці були розгорнуті підрозділи 59-ї бригади ЗСУ, однак вони не встигли належним чином організувати бойові порядки, через що в обороні утворилися слабкі місця.

“У результаті оборона 59-ї бригади була просто умовною в цьому районі. І ворог без бою фактично зайшов у Жовте. Потім російські штурмові групи пішли далі у напрямку Новотроїцьке — Шевченко. Тоді наше військове командування зрозуміло, що відбувається щось неконтрольоване — зараз ворог узагалі вийде на Шевченко і Новотроїцьке і це вже загроза обходу Покровська з півдня”, — розповів Бутусов.

У відповідь командування направило підкріплення, зокрема підрозділи 32-ї бригади та 425-й штурмовий батальйон “Скала”. Проте, через затримки, пов’язані з неточними доповідями про ситуацію, українські війська прибули на місце вже після того, як російські сили зайняли укріпрайон. У результаті підкріпленням довелося вступати в зустрічний бій, оскільки ключовий у тактичному плані район уже перебував під контролем ворога.