Ми підійшли до критичної фази війни

Це ще раз підкреслює абсолютно чіткі та незмінні наміри Москви: повне знищення і захоплення України, і Путін поставив на цю карту все. Під знищенням мається на увазі: стирання української ідентичності, мови, культури, церкви, армії, політичної нації та державного суверенітету. Під захопленням — повна окупація українських територій або часткова окупація із встановленням тимчасового маріонеткового уряду в Києві (з подальшим перетворенням України на частину так званої російської імперії).

Найбільш інфантильно-примітивним очікуванням на сьогодні є очікування українцями закінчення війни з тими, хто ні на секунду не відмовився від своєї мети знищення українців.

Будь-які «умови», які буде виставляти Росія щодо початку та під час перемовин (якщо такі відбудуться) із Трампом, Зеленським тощо будуть умовами не закінчення війни, а можливостями продовження війни — до повного поглинання України Росією.

У Трампа немає нічого, що він може запропонувати Путіну для «припинення війни», окрім принести в жертву Україну. Трамп дійсно може закінчити війну «за 24 години» — ціною існування України.

Коли Трамп натякає (чи говорить відверто) про припинення постачання Україні зброї, він цим не наближує кінець війни, він наближує цим кінець України, даючи Путіну сигнал, що це може статися, тоді у Росії буде можливість закінчити війну на свою користь.

Українській владі наразі треба працювати із Трампом та республіканцями як ніколи тонко і обережно. Не на часі розігрування кварталівських номерів та демонстрація своєї пихи. Не на часі маніпуляції та безглузда метушня. Мільйон планів з гарними пунктами мрій теж не допоможуть. Беззмістовні розмови про вибори та «справедливий мир» — не просто не на часі, а виглядають як знущання над народом. Дзвінки Байдену з розмовами щодо НАТО — порожня гра із заздалегідь програшною позицією. Провалена мобілізація і небажання виправляти цей провал — ще один крок до поразки України.

Ми підійшли до критичної фази війни. Більшість людей, які долучилися до Збройних Сил у 2022, зустрінуть скоро свій четвертий лютий на війні — без ротацій та розуміння бодай якихось можливостей ротацій.

Морально ми вже теж дуже погано вивозимо, в тилу — також. Неймовірних масштабів корупція, провали Міноборони, кринжові призначення на державні посади, недолугі створення міністерств, відкат до російських наративів тощо тощо — все це (а не лише російське іпсо!) призводить до дестабілізації всередині українського суспільства.

Якщо критична фаза війни закінчиться «заморозкою», з першого ж дня нам треба готуватися до нової фази повномасштабної війни (а це буде вкрай складно в умовах проведення виборів та нової хвилі дестабілізації в країні).

Якщо критична фаза війни не закінчиться «заморозкою», вона має перейти у новий етап нашого протистояння, а саме: побудову нових партнерських стосунків із США, Великобританією, ЄС тощо. А також — розширення (й побудова робочої системи!) мобілізації та повний перехід країни на воєнні рейки. В ідеалі це мав би робити Уряд національного порятунку України, для створення якого ця влада («слуг»), на жаль, абсолютно імпотентна.

Перехід на воєнні рейки — це консолідація всіх державних інституцій, ресурсів, економіки країни, а також концентрація всього суспільства на виконанні військових цілей. Це чітка система мобілізації, рекрутингу і ротацій в армії. Це також систематична робота на інформаційно-культурному напрямку: протистояння дезінформації, ворожим іпсо, мотивація, комунікація влади із суспільством.

Побудова нового рівню партнерства — це кропітка робота із республіканцями і Трампом, а також — з новими та опозиційними (які вже завтра можуть прийти до влади) політиками країн Європи. Без підтримки партнерів нам не вистояти в цій війні, зі збільшенням підтримки (від надання зброї до санкцій на союзників Росії) — ми зможемо дотиснути цю недоімперію, яка однозначно має зникнути з політичної папи світу.

Oksana Bailo

ЯКІ ДО НАС ПРЕТЕНЗІЇ?

Щось останнім часом до мені часто стали траплятися дописи змісту: «А от в Курській області наші ведуть успішні бої! От «Форбс» пише, що ворог втрачає щодня по 1200-2000 своїх «лішніх людєй», а це перевищує 30 000 рил, які він мобілізує щомісяця! Якби не північні корейці!.. От чому ви про це не пишете? І взагалі у нас війна – навіщо ви гнобите владу замість всім об’єднатися!..»

Відповідаю зразу і всім.

По-перше, так у Курській області Росії ЗСУ ведуть важкі оборонні бої і перемелюють значні маси ворога. Інакше зараз бути не може, бо раз влізли – треба тепер боронити. Але. Я нагадаю, що в Курські області на 24 листопада ми втратили половину (за «Ройтерс») зайнятої території, а в той самий час ми втратили цілі райони на Донбасі. Включаючи Нью-Йорк, Вугледар, Селідово та Новогродівку. Бої тривають у Торецьку, Часовому Ярі та Курахово. Фронт підсунувся в притул до Великої Новосілки, Покровська та Мирнограду.

Одне одного точно вартувало? Чи не краще було кинути  резерви під Вугледар? Я точно знаю, вони там були потрібні. І навпаки, якщо у нас все так чудово на Курщині і ми там успішно відволікаємо ворога від Донбасу – чому досі не атакована територія РФ біля Новгороду-Сіверського та Глухова? Для них загрози нема?

По-друге. А власне, що ми – прибічники опозиції, робимо не так? Ми якось порушуємо політичну культуру, що склалася в Україні? Хіба в часи президента Порошенка тодішня опозиція (і значною мірою нинішня влада) не гнобила президента Порошенка скрізь де тільки могла – прямо під час війни? За що там виваляли в багні «свинарчуків»? За те що купили запчастини для української техніки не за тими цінами, які сподобалися команді Бігуса? У нас оно зараз мільярди зникають на фінансуванні фортифікацій, а «Файненшл Таймс» пише що українська влада сама допомагає ворогу, бо фортифікацій нема. Якісь тих фортифікацій що збудовані – окрема тема.

Де галас? Де обуренні натовпи патріотів зі свинками на Банковій? «Патріоти» тепер дорікають Тетяні Чорновол за протистояння з особистим адвокатом президента Качурою?

І взагалі, чому про такі речі пишуть іноземні ЗМІ, а не наші – які в часи Порошенка казилися від люті? Наші ЗМІ нарешті виправдали свою горду назву «недорогеньких»?

Які до нас претензії? Хіба ми неправду говоримо? А ЗМІ країн-союзників – теж? Хіба не нам влада намагалася заткнути рота коли вирубила з ефіру опозиційні канали «Прямий», «П’ятий» та «Еспрессо» — те чого за Порошенка ніхто собі уявити не міг? І хіба не влада збирала журналістів і прохала не писати про корупцію до кінця війни? Хіба не влада організувала темніки в Укрінформі, що стало приводом для скандалу?

Зрештою, владі не подобається те що пишемо ми-порохоботи? А їй розповісти що говорить в ефірі Сергій Стерненко – як він критикує військове командування і вимагає реформи? Владі розповісти що пише на своєму Телеграмі її власний депутат Дубінський, який сидить за гратами, але штампує дописи зі швидкістю редакції? А там і оббріхування мобілізації, і заклики замиритися з Москвою, і «війна тому що нас підставили США». І весь набір тез Соловйова та Скабеєвої. І все без перешкод!

Чому владу не муляють Стерненко та Дубінський, але муляють порохоботи? Бо порохоботи для влади – політичні противники. А політичну боротьбу команда Зеленського-Єрмака зараз веде в повний ріст.

І отут починається «по-третє». Бо хто вам сказав що у нас все погано? У нас, тобто у справжніх патріотів, все справді погано, а у влади все тіп-топ. Влада не вирішує як їй боронити Торецьк і Курахове – влада просторікує про запрошення в НАТО (якого нам не дадуть) і про «справедливий мир». Це їй – на часі.

Влада не створює Уряд народної довіри разом з опозицією – влада розгорнула фронт боротьби з опозицією. У влади не війна із зовнішнім ворогом – у влади війна з політичними противниками всередині України.

Які претензії до нас? Лише одна. Ми не мовчимо. Ми ставимо питання і вимагаємо у влади. Це й будемо робити. Не сумнівайтеся.

Печера Дракона