Образився дуже сильно — навіть викликав на килим естонського посла для того, щоб відчитати його за правду, яка не побоялась сказати очільниця його держави. Мовляв, це дуже не по-дружньому казати такі речі.
Послухайте, це зелені брешуть нам кожного дня. Про закінчення епохи бідності, про «Велике будівництво», про перемир`я на фронті, про те, що вчителя матимуть зарплати у 4000 дол, про те, що перед кожною лікарнею буде вертолітний майданчик, про те, що всі світові лідери у захваті від Зеленського, про те, що це він (а не Порошенко) з нуля підняв армію, про те, що в Україні подолано корупцію. І ще багато про що…
Брехня – це їх мodus vivendi, спосіб життя. На брехні вони прийшли до влади, на брехні продовжують тримати свій рейтинг.
США, Британія, Канада, Польща та країни Балтії – наші основні партнери і друзі. А навіщо потрібні друзі? Щоб говорити правду і допомагати разом долати труднощі.
Невже Зеленський здійснив настільки багато реформ, щоб нас вже завтра прийняли до Європейського Союзу? Невже судова система настільки доскональна, щоб іноземні інвестори без остраху вкладали гроші в Україну?
Так на кого ображається Зеленський вустами свого міністра? Насправді, він ображається на свою політичну імпотентність та неспроможність щось робити, але шукає винних навкруги.
Вчора у своїх провалах він звинувачував Порошенко, сьогодні — президента Естонії, після візиту до США звинуватить Байдена, потім Папу Римського, генсека ООН та на всяк випадок головного раввина Єрусалиму.
Плавати у теплій інформаційній ванні, створеній Єрмаком та Подоляком – його покликання. Реальність інша. І коли наші друзі говорять йому правду, він ображається, як дитина, яку не повели у цирк. Не розуміючи, що сам він та його оточення і є той самий цирк. А за його межами – жорстка реальність.
Бажання одне – щоб той цирк вже поїхав. Разом з клоунами, які грають міністрів, та міністрами, які грають клоунів.
А у ЄС та НАТО ми обов`язково будемо – на все свій час. Тільки для цього треба обрати достойного лідера і багато працювати. Дуже багато.