КОЛИСЬ КОБЗИ ПОДОБАЛИСЬ…

З відновленням Незалежності України прийшли нові реалії. Мало що українського можна було розгледіти в політиці людей, які пробралися до влади.

І в українській естраді відбувалися дивні речі: ефіри і концертні зали заполонили вєркі сердючки, «кроліки», московські зайди-гастролери, а згодом і бовдури з «кварталу». В одному з своїх останніх творів Глазовий писав:

Пильнувала кожні двері

пильна охорона,

У Палацi «Україна»

йшов концерт Кобзона.

Він оспівував росію —

матушку рідненьку,

Від якої одірвали

Україну-неньку.

Добре тому Кобзонові,

що рідні багато:

Є і матушка, і ненька,

ще й Ізраїль-тато…

Аж стогнали від Кобзона

мерседесні дами

Зі своїми тіньовими

«жирними котами».

Не могли у залі бути

і аплодувати

Тільки ті, що місяцями

стогнуть без зарплати.

Так зате з газет відомо —

привітав героя

Президент наш український

— як то кажуть «стоя».

Колись було в Україні —

кобзарі співали,

А гетьмани уклонялись

і шапки знімали.

Час минає і міняє

звичаї й закони,

Колись кобзи подобались,

а тепер — кобзони.

Victoria Fatieieva

 

ОЧМАНІЛИЙ РЕБЕ
Я за шоу, токи й роки
Телевізор не люблю,
Та ввімкнув оце недавно
І прослухав інтерв’ю.
Головний одеський ребе
Смачно люлечку смоктав,
Перед ним сидів ведучий
І улесливо питав:
— Як майбутнє України
Ребе Гісер уявля?

Той сказав: — С крайов отдєльних
Состоїт сія земля.
Єсть Волинь і єсть Подольє,
Вобщем, разниє края.
Чтоби ето чем-то стало,
Очень много нужно лєт. —
Очманілий від куріння,
Ребе виляпав секрет,
Що країни України
Як такої він не зна.
Голова у того ребе,
Вибачаюсь, не дурна,
Бо дурний сказав би просто:
— Ці обмежені хахли,
Ні до чого не придатні
Й вічно гоями були. —
Вічно гнані, віки биті,
Навіть в хатах власних,
З часів шляхти та оренди
І до днів сучасних.
А коли б був ще дурнішим,
То думку б довершив,
І сказав би: — Було б думать
В дев’яносто першім,
Коли владу ви віддали
Нашим полукровкам
І народ, немов отару,
Залишили вовку.
А коли б дурним він був
Та ще й біснуватим,
То не став би головним,
Не став би ховати
Правду-матінку від нас,
Сказавши відверто,
Що настав Сіону час
Гноїть хахлів впертих,
Щоб Хазарію нову
Тут розбудувати
І поставити главу
Цього каганату —
Від Гомеля до Одеси,
В Вінниці — столиця! —
Ось так мріють в «мерседесах»
Й хазарських каплицях!

ПАВЛО ГЛАЗОВИЙ!

Запитує хлопчик татка,
Проснувшись уранці:
– Чому, татку, на євреїв
Говорять: маланці?
– Коли було у Союзі
Євреїв багато,
Звали їх більшовиками, –
Пояснює тато. –
А як більшість повтікали
В Ізраїль і Штати,
Їх тут стало тепер мало,
То як називати?

ПАВЛО ГЛАЗОВИЙ!