(драма у чотирьох діях)
ПРОДОВЖЕННЯ
Початок можна дивитись
тут 9 Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!…
10 Буває таке, що про нього говорять: Дивись, це нове! Та воно вже було від віків, що були перед нами!
Екклезіяст 1:9-10
Дія третя: І ОДИН У ПОЛІ ВОЇН…
Вона довго йшла широкою вулицею…
Погода в Носівці, що на Чернігівщині, в той квітневий день 2022 року від Різдва Христового була звичною для цієї пори року: 10С… 12С.
Пронизливий вітер гнав по вулиці минулорічне листя і розвіював волосся на її голові.
Несподівано Вікторія спіймала себе на думці, що таку погоду в цих краях вона бачила дуже давно – ще в далекому дитинстві, коли жила тут разом із бабою і дідом.
А останніми роками вона приїжджала сюди хіба що влітку, коли було тепло.
Можливо саме тому цей холодний весняний день і налаштовував на спогади.
Проте щось непокоїло її сьогодні, і не давало відчути ту радість, яку вона зазвичай відчувала, повертаючись додому.
Тривожні думки роїлися в голові, і вона весь час намагалася зрозуміти причину того дискомфорту, який не давав спокою її душі.
«Думи мої, думи мої. Лихо мені з вами!» – зітхнула вона, згадавши рядки Великого Кобзаря, які колись читав для неї тато.
…В той день вони разом з бабою Любою зустрічали тата і маму на залізничному вокзалі.
Батьки працювали в Чернігові і частенько приїздили до неї в Носівку.
На площі перед залізничною станцією, на кам’яному постаменті стояв бронзовий бюст Тараса Шевченка.
Тоді вони ще не були знайомі, і їй здавалось, що то її дід Михайло так суворо дивиться на тих, хто бешкетує і не слухається старших.
Віка навіть хотіла запитати бабусю:
А хто ж поставив сюди діда Михайла?
– Ну що, мала, як справи? Бабусю слухаєшся? – спитав тато, коли вони вийшли на привокзальну площу. – От ми зараз у Тараса Григоровича і поцікавимось!
– У якого Тараса Григоровича? – здивовано спитала вона, сидячи у тата на руках і обіймаючи його за шию.
– В якого? Та ось у цього! – і тато кивнув в бік бронзового дядька, який суворо дивився на все, що відбувалося на площі.
– А хіба це не дід Михайло? – розчаровано запитала вона.
– Дід Михайло? – перепитав тато і весело засміявся. – Ні, мала, це не дід Михайло. Це Тарас Григорович Шевченко – великий український поет і просто хороша людина.
– А чого він тут стоїть? Він теж із Носівки?
– Ні, мала, він не з Носівки. Але був тут одного разу. Проїздом, – обличчя тата одразу стало серйозним і сумним.
– Він, доню, їхав до Канева. В останню путь, – з жалем сказав тато. А потім продовжив – Важке у нього було життя, сирітське. І жив він на чужині. Але дуже сумував за Україною…
– Та годі вам про того Шевченка теревенити! – баба Люба несподівано перебила їхню розмову. – Толю, дай я хоч на тебе подивлюся. Похудів. Напевно дружина не годує? – і баба суворо подивилася на маму.
– Таке й скажете – сплеснула руками мама. – Не годую! Ще й як годую. Але спробуйте його заставити поїсти. Весь час в роботі, навіть про обід забуває!
І щоб припинити неприємну розмову, мама вирішила повторити татове запитання:
– Ви краще скажіть, як там наша Віка. Не бешкетує? Слухається?
– О-о-о! Та якби всі діти були такими, як наша Вікуся, то ми б і горя не знали – примирливо сказала баба Люба. – І читає вже сама, і рахує, і по газети вже сама ходить, політіку нам роз’яснює. Що там казати – золота дитина!
Всі подивилися на Віку, а вона, почувши таку похвалу від баби Люби, зашарілася і сховала обличчя у тата на грудях.
А баба Люба, відчувши момент, взяла керівництво у свої руки і скомандувала:
– Так, давайте хутчіше йти. А то дід вже зачекався.
Тато поставив Віку на землю, взяв речі і всі разом пішли на автобусну зупинку…
… Зазвичай вони удвох сиділи на подвір’ї, і розмовляли про все на світі.
Тато був справжньою енциклопедією і взагалі цікавим співрозмовником.
Вона могла годинами зачаровано слухати його розповіді.
Так було і того дня, коли він розповідав їй про Тараса Григоровича Шевченка.
Власне, це вона його розпитувала про Великого Кобзаря після того, як дізналася, що пам’ятник на привокзальній площі належить йому, а не дідові Михайлу.
Тато розповідав їй про життя Тараса Григоровича, про поневіряння на чужині, про жорстоке покарання, до якого прирік його цар Микола І.
«Заборонити писати і малювати!» – процитував тато царський напис на вироку поету.
«Яка жорстокість, – обурилася Віка. – Невже йому подобалось так знущатися над людиною?»
Замість відповіді, тато важко зітхнув, подивився кудись далеко-далеко – ген за обрій, і тихим голосом почав їй читати рядки Великого Кобзаря:
МЕНІ ОДНАКОВО, ЧИ БУДУ
Я ЖИТЬ В УКРАЇНІ, ЧИ НІ.
ЧИ ХТО ЗГАДАЄ, ЧИ ЗАБУДЕ
МЕНЕ В СНІГУ НА ЧУЖИНІ –
ОДНАКОВІСІНЬКО МЕНІ.
В НЕВОЛІ ВИРІС МІЖ ЧУЖИМИ,
І, НЕ ОПЛАКАНИЙ СВОЇМИ,
В НЕВОЛІ, ПЛАЧУЧИ, УМРУ,
І ВСЕ З СОБОЮ ЗАБЕРУ –
МАЛОГО СЛІДУ НЕ ПОКИНУ
НА НАШІЙ СЛАВНІЙ УКРАЇНІ,
НА НАШІЙ – НЕ СВОЇЙ ЗЕМЛІ.
І НЕ ПОМ’ЯНЕ БАТЬКО З СИНОМ,
НЕ СКАЖЕ СИНОВІ: – МОЛИСЬ.
МОЛИСЯ, СИНУ: ЗА ВКРАЇНУ
ЙОГО ЗАМУЧИЛИ КОЛИСЬ…
На очах у Вікторії виступили сльози.
– Який сумний вірш! – сказала вона. – Якщо йому було так погано на чужині, то чому ж він тоді не жив в Україні?
Тато якось журливо посміхнувся і сказав:
– Розумієш, мала, про це він також написав:
У КОЖНОГО СВОЯ ДОЛЯ І СВІЙ ШЛЯХ ШИРОКИЙ!
І, зітхнувши, продовжив далі:
– Не завжди все від нас залежить. Я теж дуже хотів би жити поруч із тобою, і нікуди не від’їжджати. Але не можу. Тому і сумую…
– І я за тобою сумую, тату! – пригорнулась до нього Віка, обіймаючи його. – Дуже-дуже! І я не хочу, щоб ти їхав від мене… Я тебе дуже люблю, тату! Я коли виросту, то нікуди від тебе не поїду.
– Я знаю, моє сонечко. Я теж дуже тебе люблю. Ти у мене найкраща! – і тато поцілував її в тім’ячко. – Але ніхто не знає, як складеться твоя доля. Можливо і ти будеш жити далеко…
– Ні, я буду жити тут! Я не хочу жити далеко!
– Так-так, моя маленька. Проте всяке в житті буває. Але де б ти не жила, і чим би не займалась, ти НІКОЛИ не повинна забувати ХТО ТИ Є і ЗВІДКИ ТИ.
– Як Тарас Григорович Шевченко? – перепитала вона.
– Ти у мене розумниця, – посміхнувся тато. – Все правильно розумієш…
Гіркий смуток охопив Вікторію:
«Тату, тату… Як же рано ти пішов від мене!»
Спогади дитинства враз відлетіли кудись далеко…
Вона стояла біля сусідського подвір’я і вражено дивилась туди, де колись знаходилась сусідська хата.
На її місці залишилися тільки обпалені вогнем чорні стіни.
Неначе ворожий торнадо вирвав і поніс його із собою, залишивши на пам’ять лише розкидані по двору шиферини.
Цементний стовп, на якому колись висіла хвіртка, тепер стояв нахилившись до неї, як поранений вояк, що благає по допомогу.
Її увагу привернув якийсь металевий предмет, що лежав на землі, притрушений весняною глиною.
Нахилившись, вона підняла його, відкрила сумочку і дістала звідти вологі серветки.
На чотирикутному тлі виступили написані білою фарбою цифри – «65».
Це та сама табличка, яку до стовпа хвіртки допомагав прикрутити сусідці її дід Михайло.
Несподівано тривога і хвилювання охопили Вікторію, бо нарешті вона зрозуміла ЩО САМЕ не давало їй спокою весь цей час.
Ця знайома з дитинства вулиця, усміхнені сусіди, що завжди радісно зустрічали «американську депутатку» – саме так називали її носівчани – тепер була абсолютно безлюдною!
Куди ж вони всі поділись?
Невже баби Люби теж немає?
З такими думками вона дісталась свого обійстя і нарешті зайшла на подвір’я.
Навколо все таке знайоме і таке рідне!
І ця криниця з залізним коловоротом, і ця скляна веранда, і ця груша…
Вона не впізнавала їх сьогодні!
Може тому, що на ганку не було кота, який завжди зустрічав її, весело муркочучи, в очікуванні чогось смачненького?
Чи може тому, що веранда була… БЕЗ СКЛА?
Затягнуті поліетиленовою плівкою віконця нагадували про ту страшну вибухову хвилю, яка пройшлась по подвір’ю, розкидавши скрізь уламки вікон.
Хоча більша частина їх вже була прибрана, проте залишки скла неначе люстерка відбивали денне світло, нагадуючи про ту біду, яку їм довелось пережити нещодавно.
Вікторія зупинилась перед дверима, не наважуючись зайти…
Хвилювання знову охопило її.
Проте вона опанувала себе, повернула ручку і увійшла в всередину…
… Баба Люба лежала на дивані.
Почувши кроки, вона, не розплющуючи очей, запитала:
І Вікторія, відчуваючи ком у горлі, відповіла:
– Це я, бабусю, Вікторія.
Баба Люба відкрила очі і деякий час не могла зрозуміти чи це правда чи ще сон?
Це таки – ВОНА, її онука, її Віка!
І баба протягнула до неї свої тремтячі руки.
Вікторія нахилилась і обійняла її.
– Моя ти дитино! Я так чекала на тебе! Я знала, що ти до мене приїдеш! – з плачем запричитала баба Люба.
Вікторія слухала, обіймаючи стареньку, і мовчала.
– Як ви тут, бабусю? – врешті-решт спитала вона.
– Та що тобі сказати, дитино? Хіба ти не бачиш, що ті іроди наробили? – знову заговорила баба Люба. – Оце як на Кийов лізли, то нас обстрілювали дуже. Ми в нашому подвалі уси сиділи із сусідами. Так добре, що у нашому, бо бачиш, що із їхньою хатою сталося? Жах!
– А чого ж не виїхали звідси? – запитала Вікторія.
Баба Люба розпачливо махнула рукою.
– Та яке виїхали? Наша поштарка – Галя, така хороша людина! Вона нам, старим, пенсію носить. Так от вона сказала, що війни не буде! Бо президент Зеленський так сказав. А вона його так любила! Ото на виборах казала нам, щоб голосували за нього, бо Порошенко миру не хоче. А Зеленський молодий, розумний мир нам принесе! А воно бачиш як вийшло…
Баба важко зітхнула і продовжила:
— Галя казала, щоб ми не хвилювалися, а слухали президента, бо він у нас завжди правду каже – не те, що Порошенко. Казала, щоб ми краще до Великодня готувалися і обіцяла шашлики нам на травневі приготувати, як Зеленський казав.
Баба Люба одягла хустку, провела долонями по голові, поправляючи її і з докором додала:
– Тепер день і ніч плаче. Синок її – Миколка – в армії воює. Отакі то наші справи.
Баба Люба подивилась на Вікторію і спитала:
– А ти як, доню? Чи надовго до нас?
– Я оце лише вчора приїхала в Україну. Тепер літаки сюди не літають. Довелось потягом до вас добиратися – відповіла Вікторія. – Завтра їду в Чернігів, а потім повернусь і заберу вас із собою. В Америку.
– В Америку… – наче луна повторила баба Люба. – Там добре. Там тепло…
Погляд баби став рішучим.
– Тільки я не поїду туди більше, доню. Я коли малою була, то одну войну вдома пережила. І цю, дасть Бог, переживу. Ну а якщо ні… То вмиратиму тут. Вдома.
Вікторія розгублено подивилась на неї.
– Як? Як ви збираєтесь тут жити?
– Як Бог дасть – сказала, як відрізала, баба Люба.
Вікторія знесилено опустилась на стілець. Вона дивилась на обличчя баби Люби і ледь стримувала сльози.
Раптом вона відчула, що ось ця людина, яка сидить поруч, є частиною її самої. Близькою, найріднішою.
І їй так не хочеться її втрачати!
– Що я можу для вас зробити, бабусю? Чим допомогти? – спитала Вікторія.
Баба Люба ласкаво подивилась на неї і сказала:
– Мені доцю, нічого не треба. Скільки тій старій людині потрібно?
А потім баба знову заговорила твердо:
– А ось хлопчикам нашим допоможи, Вікуся! Ти ж можеш! Ти ж там велика людина! Галя-поштарка каже, що Миколка скаржився, що воювати їм нічим, що пруть гаспиди великою силою! А вони б’ються з ними ледь не голими руками!
Баба взяла її за руку і нахиливши голову благально подивилась їй в очі:
– Допоможи їм, Вікуся! Прошу тебе. Благаю! Нехай покарають тих Каїнів!
Вікторія мовчала, бо сльози підступали до її очей.
Вона обійняла долонями руку баби Люби, і подивившись їй в очі, сказала:
– Все зроблю, бабусю. Ми обов’язково допоможемо. Обіцяю…
… Виходячи з хати, Вікторія знову почула батьків голос…
МЕНІ ОДНАКОВО, ЧИ БУДЕ
ТОЙ СИН МОЛИТИСЯ, ЧИ НІ…
ТА НЕОДНАКОВО МЕНІ,
ЯК УКРАЇНУ ЗЛІЇ ЛЮДИ
ПРИСПЛЯТЬ, ЛУКАВІ, І В ОГНІ
ЇЇ, ОКРАДЕНУЮ, ЗБУДЯТЬ…
ОХ, НЕ ОДНАКОВО МЕНІ
Тепер вона точно знала, ЩО БУДЕ РОБИТИ далі…
Відвідавши Бучу у квітні 2022 року Вікторія Спартц стала однією із перших офіційних осіб США, що назвали дії росії в Україні «ВОЄННИМИ ЗЛОЧИНАМИ», а російське вторгнення – «ГЕНОЦИДОМ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ».
На момент вторгнення її родина перебувала на Чернігівщині і будинок, де мешкала її 95-річна бабуся, на початку березня 2022 року постраждав від російських бомбардувань.
9 травня 2022 року Вікторія Спартц взяла участь в урочистій церемонії підписання в Овальному кабінеті Білого дому Закону про ленд-ліз для захисту демократії в Україні.
Закон було підписано у символічну для росії дату – в день, коли вона святкує перемогу сталінського СРСР над гітлерівською Німеччиною, хоча в Європі вшановують пам’ять загиблих у Другій світовій війні 8 травня.
Після завершення церемонії, президент Джо Байден подарував Вікторії Спартц ручку, якою він підписав Закон про ленд-ліз для України, що було глибоко символічно.
Одразу після цього американська конгресвумен протягом травня – червня 2022 року здійснила серію вояжів по Україні:
15 травня – Дніпро, 16 травня – Львів, 17 травня – Одеса, 18 травня – Запоріжжя, 3 червня – Рівне, 6 червня – Чернігів.
«Вона реально безбашенна і абсолютно безстрашна, –– розповідав міський голова Дніпра Борис Філатов. – Вона може протягом доби змотатися на Донбас, сидячи на волонтерській спорядзі всередині буса, заскочити на пару годин у Дніпро, а потім рвонути «на передок» за Запоріжжя. Сама. Без охорони та супроводу».
І то є чистою правдою: Вікторія Спартц була єдиною серед законодавців США, хто відвідав прифронтові зони.
Скрізь конгресвумен зустрічається з різними людьми: волонтерами, військовими, командуванням ВМС України, керівниками органів державної влади та місцевого самоврядування.
Кореспонденту «Голосу Америки» мету своїх відвідин України вона пояснила так:
«Давайте відверто, я приїхала в Україну не для того, щоб насолоджуватися краєвидами, добре?… і не тому, що якісь українці попросили мене приїхати».
Це було за покликом серця: Вікторія Спартц на власні очі хотіла побачити все, що відбувається в Україні – на землі, де вона народилася.
ЧОМУ так важко йде війна?
Що НЕ ТАК з допомогою США?
І висновки, які зробила Вікторія Спартц, були ВБИВЧИМИ.
В першу чергу для нас з вами.
«Ви до війни не готуєтеся, – заявила американська конгресвумен. – Ви поводитесь так, наче у вас війни немає!
Не розумієте, що у вас найбільша війна після Другої світової!
… І якщо у вас війна, то кожна людина в Україні, від малого до великого, має бути частиною війни.
Але коли проїжджаєш вашими містами, коли дивишся, як ваші міста готуються до атак – то бачиш, що багато де це не відбувається.
Ви все чекаєте, що все Захід буде робити.
Люди сидять у ресторанах у Києві, наче війни у вас вже нема, тому що війна пішла на Схід.
Якщо у вас така велика війна, то вся індустрія, всі люди ваші мають над цим працювати…
ВИ ПОВИННІ ПЕРЕЙТИ НА ВОЄННІ РЕЙКИ».
Нагадаю, що сказано це було у ЛИПНІ 2022 року.
Не менш вбивчими були висновки Вікторії Спартц щодо допомоги, яку надають США:
«Я вважаю, що президент Байден не є чесним.
Я досі не бачила його стратегії чи результату, якого він прагне досягти.
І Конгрес на двопартійному рівні розчарований через це.
І я особисто розчарована…
Я можу нічого не казати, ми будемо і далі грати в ці ігри, давати вам 5-10 одиниць артилерії, які вам не допоможуть.
АЛЕ ВЖЕ ДОСИТЬ ГРАТИ В ПОЛІТИКУ».
Тобто, за словами про підтримку України, Вікторія Спартц на власні очі бачить, що та військова допомога, яку надає адміністрація Байдена…
Такою, що не дає можливості Збройним Силам України перемогти на полі бою.
Та тому що НЕМАЄ СТРАТЕГІЇ ЧИ РЕЗУЛЬТАТУ, ЯКОГО ВОНА ПРАГНЕ ДОСЯГТИ!
Принаймні, їх не оголошують ПУБЛІЧНО.
А раз так, то президент Байден одноосібно, на власний розсуд, вирішує, приміром, які озброєння потрібно постачати на даний момент в Україну, а які ні.
Все це призводить до одного – озброєння, які вкрай необхідні ЗСУ надходять із запізненням і в недостатній кількості.
Що має наслідком збільшення жертв українців у цій страшній війні.
«А мені шкода ваших хлопців, що гинуть на фронті, – заявила Вікторія Спартц.
– І я буду чесно говорити, що те, ЩО зараз у вас відбувається, пов’язане з тим, що ви не вирішуєте деякі проблеми» .
«Бо коли вона говорить про наших пацанів, загиблих і покалічених, то в куточках її сталевих очей виступають сльози», – свідчить міський голова Дніпра Борис Філатов.
Тобто, і президент Байден, і президент Зеленський, насправді, не сприймають війну серйозно.
Вони, на думку Вікторії Спартц, лише ІМІТУЮТЬ бурхливу діяльність.
Тобто – ГРАЮТЬСЯ В ПОЛІТИКУ.
«Я раджу не недооцінювати вашого противника, – попереджала американська конгресвумен. – РОСІЯНИ ПЕРЕГРУПОВУЮТЬСЯ, ВОНИ ВМІЮТЬ ВЕСТИ ГІБРИДНУ ВІЙНУ.
ТО В ЧОМУ ВОНА БУЛА НЕПРАВА?
Але є ще одна проблема в Україні, яка цікавила Вікторію Спартц суто як американську конгресвумен.
Мова про десятки мільярдів доларів допомоги, яку уряд США надавав Україні.
Маючи колосальний досвід у сфері аудиту, Вікторія Спартц, спілкуючись з урядовцями, несподівано для себе зробила відкриття:
ЖОДНИХ ПРОЦЕДУР НАГЛЯДУ ЗА ЦИМИ КОШТАМИ НЕ ІСНУЄ!
І вона одразу запропонувала керівництву України своє бачення механізму контролю за використанням фінансової допомоги США.
Врешті-решт, це її обов’язок, як представниці американських платників податків.
І якою ж була реакція української влади?
«Я повідомила Києву, ЩО я хочу побачити, але ваша сторона з цим не погодилася, – розповідала конгресвумен журналістці «Європейської правди»».
– А останній раз, коли я приїхала, вони навіть були проти того, щоб я зустрічалася».
Керівництво країни, якій США надають фінансову і військову допомогу ВІДМОВЛЯЄТЬСЯ обговорювати з конгресвумен механізм контролю за цією допомогою!
І тоді Вікторія Спартц вдалася до публічного демаршу.
На своєму сайті 6 липня 2022 року вона написала:
ПРЕЗИДЕНТИ БАЙДЕН ТА ЗЕЛЕНСЬКИЙ ПОВИННІ ПРИПИНИТИ ГРАТИ У ПОЛІТИКУ З ЖИТТЯМИ ЛЮДЕЙ, А КОНГРЕС МАЄ ІМПЛЕМЕНТУВАТИ НАЛЕЖНИЙ КОНТРОЛЬ В УКРАЇНІ.
Виникає запитання: а чи не можна було вирішити проблемні питання без публічних обговорень?
Пізніше в інтерв’ю «Європейській правді» Вікторія Спартц відповіла і на це запитання:
«Я шість чи сім разів була в Україні і спробувала вирішити їх на неофіційному рівні, не здіймаючи галасу.
Але, на жаль, в Україні кожен вказує на іншого – мовляв, це не я, а ось той винний.
Українці кажуть, що американці з нами недобре поводяться.
Насправді то Україні треба краще працювати, ЦЕ У ВАС ПРОБЛЕМИ…
І коли я питаю, чому вони не вирішуються, то НАШІ ЛЮДИ МЕНІ КАЖУТЬ, ЩО ЧЕРЕЗ ЄРМАКА».
Логіка Вікторії Спартц зрозуміла.
Вона пропонує українській владі запровадити механізм контролю за фінансовою і військовою допомогою, яку надає уряд США, а та – ВІДМОВЛЯЄТЬСЯ!
Більше того, українська влада не бажає бачити конгресвумен Спартц в Україні.
Який висновок вона мала зробити?
Вочевидь, українські можновладці НЕ БАЖАЮТЬ, щоб їх контролювали, бо…
Як ви вважаєте, наскільки складно для Вікторії Спартц було з’ясувати питання: ХТО це у нас такий всемогутній, що фактично оголосив її – американську конгресвумен…
ПЕРСОНОЮ НОН – ГРАТА!?
ТАК ЦЕ Ж ЕЛЕМЕНТАРНО, ВАТСОНЕ!
Ну, а після того, як ВСЕМОГУТНІЙ ЗАВГОСП потрапив на її радари, вона з подивом дізналась, що це той самий Єрмак, який має заступника – Олега Татарова.
Того самого Татарова, з чиїм іменем пов’язують блокування конкурсу на призначення керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури в Україні!
Так для Вікторії Спартц і склався цей корупційний пазл.
Ймовірно, що про Андрія Єрмака і Олега Татарова, вона і раніше не раз чула під час своїх поїздок по Україні.
Як ви гадаєте, в якому контексті люди, з якими зустрічалась Вікторія Спартц в Україні, згадували цих персонажів?
Ну а далі, не виключено, що конгресвумен щодо згаданих персоналій отримала додаткову інформацію зі США.
Але Вікторія Спартц не обмежилася дописами на своєму сайті.
Вже 8 липня 2022 року вона направляє офіційного листа президенту Байдену, в якому просить адміністрацію Білого Дому проінформувати Конгрес про проведені процедури належної обачності та нагляду, пов’язані з главою офісу президента Зеленського Андрієм Єрмаком на запланованому секретному брифінгу Конгресу з нагляду 12 липня 2022 року:
«ВИХОДЯЧИ З РІЗНОМАНІТНИХ РОЗВІДУВАЛЬНИХ ДАНИХ і дій пана Єрмака в Україні, Конгресу необхідно терміново отримати цю інформацію… щоб гарантувати, що наша допомога не потрапить до рук не тих людей…
Оскільки президент Зеленський дуже наполегливо працює над розбудовою альянсів із Заходом і нашою країною, МИ ЗОБОВ’ЯЗАНІ ПОВІДОМИТИ ЙОМУ, ЯКЩО МИ МОЖЕМО МАТИ ЯКІСЬ ЗАНЕПОКОЄННЯ ЩОДО КЛЮЧОВИХ ЛЮДЕЙ НАВКОЛО НЬОГО.
Це також наш обов’язок перед мужніми українськими воїнами та сильним українським народом, які борються за свободу та міжнародний порядок для всіх нас».
Американська конгресвумен натякнула на те, що попри сумніви щодо репутації пана Єрмака, він користується прихильністю головного радника президента США з питань національної безпеки Джейка Саллівана.
Не забула Вікторія Спартц нагадати Джо Байдену і про Олега Татарова:
«… Пан Єрмак призначив своїм заступником з питань правоохоронних органів з питань боротьби з корупцією пана Олега Татарова, який натомість, як ви добре знаєте, вже більше року зволікає з призначенням незалежного антикорупційного прокурора, що призвело до непрацездатності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та Національного антикорупційного бюро (НАБУ).
Пан Татаров перебував під слідством НАБУ у 2020 році до свого призначення, де його справу неналежним чином передали звичайному прокурору та закрили.
Пан Татаров також був високопосадовцем міліції за колишнього президента Януковича, переслідуючи учасників Євромайдану…»
Ну, а закінчення листа було просто феєричним:
«Я хотіла б, щоб ваші відповіді Конгресу якомога швидше з цього термінового питання підтвердили або спростували ці звинувачення.
НЕ СОРОМТЕСЯ ЗВ’ЯЗАТИСЯ БЕЗПОСЕРЕДНЬО З МОЇМ ОФІСОМ, ЩОБ ДІЗНАТИСЯ БІЛЬШЕ ПРО НАШ БРИФІНГ.
Я з нетерпінням чекаю вашої швидкої відповіді.
З повагою Вікторія Спартц».
Це було, як грім серед ясного неба!
Фактично, американська конгресвумен кинула виклик ВСЕМОГУТНЬОМУ ЗАВГОСПУ і поставила руба питання перед адміністрацією США:
ЧИ МОЖНА ДОВІРЯТИ ТИМ ЛЮДЯМ, З ЯКИМИ МИ СПІВПРАЦЮЄМО В УКРАЇНІ, НАДАЮЧИ ЇЙ ВЕЛИЧЕЗНУ ФІНАНСОВУ ТА ВІЙСЬКОВУ ДОПОМОГУ?
Бо в Україні інституту репутації вже давно не існує.
Наші виборці з легкістю можуть обрати двічі несудиму особу на посаду президента.
А потім 73% українців не вважають проблемою проголосувати за кандидата, який бачить свою країну «актрисою німецьких фільмів для дорослих і яка готова прийняти в будь-якій кількості з будь-якого боку».
Кожен, хто тримав у руках американську купюру, міг побачити напис на зворотному боці:
IN GOD WE TRUST – В БОГА МИ ВІРУЄМО.
Ключове слово, яке відображає СУТЬ американського менталітету – TRUST!
В США можна втратити гроші.
Це погано, але не смертельно.
Але втратити РЕПУТАЦІЮ – означає втратити ВСЕ.
З людиною, яка втратила репутацію, більше ніхто не матиме справ.
Конгресвумен Спартц запропонувала адміністрації Байдена вийти на секретний брифінг у Конгресі США і ПОРУЧИТИСЯ перед конгресменами за Андрія Єрмака.
І що ж адміністрація Байдена?
Тобто, адміністрація Байдена не підтвердила, але і не спростувала закиди стосовно ВСЕМОГУТНЬОГО ЗАВГОСПА, які зробила Вікторія Спартц.
Вочевидь, не захотіла ризикувати ВЛАСНОЮ репутацією.
Адже в закритій частині листа президенту Байдену Вікторія Спартц навела конкретні приклади сумнівних дій Андрія Єрмака, по суті звинувативши його у роботі на росію!
В принципі, для українців подібні звинувачення не були новиною.
Ще раніше вітчизняні ЗМІ не просто писали про зв’язки Всемогутнього Завгоспа з країною-агресором, а й називали його агентом ФСБ на псевдо «КОЗИР».
Але одна справа, коли про це пишуть українські журналісти, яких зелені очільники відверто зневажають та ігнорують.
І зовсім інша, коли про це ПУБЛІЧНО заявляє американська конгресвумен.
В такій ситуації промовчати – собі дорожче.
Бо Вікторія Спартц підняла руку на СВЯТЕ!
Ви запитаєте, при чому тут Україна, якщо в листі мова йшла про Єрмака?
МНОГИЕ СКЛОННЫ ПУТАТЬ ПОНЯТИЯ: «ОТЕЧЕСТВО» И «ВАШЕ ПРЕВОСХОДИТЕЛЬСТВО» – зауважив колись Михайло Євграфович Салтиков-Щедрін.
Від себе додам: під словом «МНОГІЄ» сатирик мав на увазі РОСІЯН.
Ну такий у них менталітет.
В тому числі і у зелених росіян із офісу президента України.
І тому вони грудьми стали на захист свого улюбленого ПАТРОНА.
Беріть вище – того, чий кабінет знаходиться на другому поверсі в будівлі на Банковій, 11.
Вони підтягнули потужний лайномет, який є на озброєнні у кишеньковому МЗС, і…
Пальнули з нього в бік Вікторії Спартц!
ТАСС УПОЛНОМОЧЄН ЗАЯВІТЬ…
9 липня недоречник МЗС України, стрілець-лайнометник Олег Ніколенко «включив окуня», і написав у фейсбук, що дії та заяви Спартц виглядають…
«НЕПРИХОВАНОЮ СПРОБОЮ ПОВЕРНУТИ В АМЕРИКАНСЬКУ ПОЛІТИКУ КЛАСИЧНІ НАРАТИВИ РОСІЙСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ ПРО НАЧЕБТО ЗВ’ЯЗКИ КЕРІВНИЦТВА УКРАЇНИ З РОСІЄЮ І ВТЯГНУТИ НАШУ ДЕРЖАВУ У ВНУТРІШНЮ ПОЛІТИКУ США».
Ну да. Українські керівники в особі президента Зеленського ніколи жодних зв’язків з росією не мали.
І в КВН в росії не грали, і в москві жодного разу не були.
І у внутрішню політику США жодного разу не втручались.
І кримінальну справу щодо Байдена не відкривали.
То все російські наративи.
А далі, не змінюючи інтелектуального виразу обличчя, продовжив вести вогонь по американській конгресвумен:
«РАДИМО ПАНІ СПАРТЦ ПОЛИШИТИ СПРОБИ ЗАРОБИТИ СОБІ ДОДАТКОВИЙ ПОЛІТИЧНИЙ КАПІТАЛ НА БЕЗПІДСТАВНИХ СПЕКУЛЯЦІЯХ ДОВКОЛА ТЕМИ ВІЙНИ В НАШІЙ КРАЇНІ ТА НА ГОРІ УКРАЇНЦІВ.
Ну да. «Заробляти додатковий політичний капітал на безпідставних спекуляціях довкола теми війни в нашій країні та на горі українців» може лише зелена влада.
Так що припиняй свої нахрюки, коза!
Бо це наша корова – і ми її доїмо!
Техас мають грабувати лише техасці!
«ОСОБЛИВО ЦИНІЧНИМИ Є МАНІПУЛЯЦІЇ ПРО УКРАЇНУ ТА ЇЇ КЕРІВНИЦТВО ВІД КОНГРЕСВУМЕН УКРАЇНСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ» – наголосив Ніколенко.
Він також закликав Спартц…
«ПРИПИНИТИ ПІДРИВАТИ НАЯВНІ МЕХАНІЗМИ НАДАННЯ США ВІЙСЬКОВОЇ ДОПОМОГИ ДЛЯ УКРАЇНИ».
Ну, тобто, пропозиція американської конгресвумен встановити НАЛЕЖНИЙ контроль за фінансовою і військовою допомогою США, насправді, є…
ПІДРИВОМ НАЯНИХ МЕХАНІЗМІВ ДОПОМОГИ!
За словами Ніколенка, Україна надає вичерпну інформацію західним партнерам щодо використання їхньої військової техніки, а от дії американської конгресвумен можуть лише зіграти на руку Кремлю.
«ПОДАЛЬША БЮРОКРАТИЗАЦІЯ ТА ЗАТЯГУВАННЯ ПРОЦЕСУ, ЯКОГО ОЧЕВИДНО І ПРАГНЕ ВІКТОРІЯ СПАРТЦ, СПРИЯТИМЕ ЛИШЕ ПОДАЛЬШОМУ ПРОСУВАННЮ РОСІЙСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ.
НА ТАКИЙ СЦЕНАРІЙ І РОЗРАХОВУЮТЬ В КРЕМЛІ, – зазначив речник МЗС.
Тобто, давайте гроші і зброю, і не питайте, як ми їх використовуємо.
ЛЮБОПИТНОЙ ВІКТОРІІ, ЧИ ТО ПАК – ВАРВАРЄ, НА БАЗАРЄ НОС ОТОРВАЛІ!
ЗАВАЛІ ХЛЄБАЛО, А ТО НОС ОТКУШУ!
Далі під прикриттям вогню із лайномета МЗС України, в 34-й вихід за лінію фронту пішла «розмовляюча дупа» офісу президента – безстрашний льотчик – «гранатомьотчик» – кандидат у Вальхаллу – розвідник на псевдо «Люся» – Алєксєй Арєстовіч.
У інтерв’ю з журналісткою Наталією Мосейчук той, як і личить справжньому розвіднику, заявив, що Єрмак «по-людськи дуже ображений».
«Тому що можливо він і шпигун, але щоб всі шпигуни були такими.
Так, як він працює на країну – 24/7, світу білого не бачить.
Він спить на розкладачці в кабінеті.
Я не бачу людини, яка пахала б більше», – сказав Арєстовіч.
Одразу згадався радянський кінофільм «Подвіг развєдчіка».
Пам’ятаєте, як Павєл Кадочніков в ролі радянського розвідника Алєксєя Фєдотова під іменем німецького офіцера Генріха Еккерта підтримуючи тост присутніх німецьких офіцерів «ЗА ПОБЄДУ!», спокійно додає: «за НАШУ побєду!».
І після цього разом з німцями п’є чарку до дна.
По-перше, чому пан Арєстовіч вирішив, що головною ознакою шпигуна має бути ЛІНЬ?
Невже справжній шпигун не повинен спати на розкладачці в кабінеті, і не повинен, як проклятий, пахати на СВОЮ країну 24/7?
А по-друге, пан Арєстовіч не уточнює:
НА ЯКУ САМЕ КРАЇНУ 24/7 ПРАЦЮЄ АНДРІЙ ЄРМАК?
Принаймні, із заяви Арєстовіча це не зовсім зрозуміло.
Хоча про агента «КОЗИРЯ», який працює на росію, журналісти розповіли громадськості набагато раніше, ніж, приміром, СБУ про агента «БУРАТІНО».
Особливої пікантності заяві Арєстовіча додає той факт, що сам заявник свого часу у 2005 році разом з Дмитром Корчинським брав участь у з’їзді Євразійського союзу молоді у Москві.
А потім вони провели спільну прес-конференцію разом з Олександром Дугіним – керівником цієї організації.
Так-так, з тим самим ФАШИСТОМ, чи то пак – РАШИСТОМ Дугіним, який сьогодні закликає УБИВАТИ УКРАЇНЦІВ!
Мета заходу не потребувала додаткових пояснень:
«ЕВРАЗИЙСКИЕ НЕПРАВИТЕЛЬСТВЕННЫЕ ОРГАНИЗАЦИИ – КАК СИММЕТРИЧНЫЙ ОТВЕТ «ОРАНЖЕВОЙ ЧУМЕ».
«ОРАНЖЄВОЙ ЧУМОЙ», якщо хто забув, рашисти і їх прихильники в Україні називали Помаранчеву Революцію 2004 року.
Так що пан Арєстовіч є ветераном антимайданного руху в Україні з великим стажем.
З давнім проросійським бекграундом.
То хто ж, як не він, мав заступитися за свого «резидента», чи то пак – завгоспа президента, працюючи в його офісі?
Далі на захист ображеного шефа прилетіла віцепрем’єрка – міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України пані Ірина Верещук.
А як і належить справжній Мері Поппінс – з допомогою зеленої парасольки, яка валялась у її господарстві з часів невдалого балотування на посаду мера Києва.
«Я багато чула про Вікторію Спартц, членкиню американського конгресу українського походження. Її кар’єрний шлях викликає повагу та захоплення» – схвильовано написала пані Верещук на своїй сторінці у Фейсбуці.
«…вона дозволяє собі серйозні натяки на адресу керівника Офісу Президента нашої країни…».
При цьому пані Ірина дуже сумнівається, що цей текст Вікторія Спартц написала сама, бо…
«За змістом лист пані Вікторії легко сплутати з українським депутатським запитом довоєнного зразка або з черговою кляузою від громадських активістів»
Тому пані Верещук звертається не до американської конгресвумен…
«…а до деяких українських діячів, які стоять за цим листом та іншими подібними речами:
2. Займіться чимось корисним для захисту України від ворога: фронт, гуманітарна робота, соціальна робота.
3. Якщо не можете або не хочете, не заважайте.
4. З усіма вашими проблемами, хвилюваннями та стурбованістю розберемось потім.
5. Заспокойтеся та не заважайте!»
ВІДЧУЛИ АРОМАТ РАШИСТСЬКОЇ ОНУЧІ?
Але цей текст потребує коментаря.
Ще до обрання народним депутатом пані Ірина Верещук у 2016 – 2019 роках була керівником громадської організації «Міжнародний центр Балто-Чорноморських досліджень та консенсусних практик».
Тому можна не сумніватися, що вона добре знає, як в Україні пишуться депутатські запити і кляузи громадських активістів.
І цей досвід їй підказує, що конгресвумен нічого подібного САМА написати не могла!
Ну, принаймні, в Україні ніхто подібні кляузи не пише сам.
Тому вона і звертається не до Вікторії Спартц, а до тих чорних сил, які ховаються за її спиною:
(…Раптом промайнула і розчинилась у темряві біло-блакитна легітимна тінь отця нашого недолугого зеленого Гамлета…)
Яка навіяла спогади (анти?) майданного минулого пані Верещук.
… У 2019 році відбувся цікавий діалог на телеканалі «Наш» між «нашою» героїнею і Тетяною Чорновол.
Нагадаю, що під час Революції Гідності пані Тетяна була активісткою Євромайдану.
Більше того, тоді вона серйозно постраждала від тітушок януковича.
І ось під час передачі пані Тетяна раптом запитала Ірину Верещук:
«А ДЕ БУЛИ ВИ В ЦЕЙ ЧАС?»
Пані Верещук, не моргнувши оком, відповіла в стилі Арєстовіча:
Чому ця відповідь була у стилі Арєстовіча?
Бо пані Ірина не уточнила – З ЯКОГО БОКУ ВОНА БУЛА НА ЄВРОМАЙДАНІ.
Справа в тому, що в грудні 2013 року на тлі Революції Гідності у коментарі російським журналістам з видання «ОГОНЁК», Ірина Верещук назвала росію «АВТОРИТАРИЗМОМ З ДЕМОКРАТИЧНИМ ОБЛИЧЧЯМ»
«ЯКБИ В НАС БУВ ТАКИЙ ПУТІН, Я Б ЗА НЬОГО ГОЛОСУВАЛА – ВІН РОБИТЬ ДЛЯ РОСІЇ ДОБРЕ І ДІЄ В ІНТЕРЕСАХ СВОЄЇ КРАЇНИ».
Погодьтеся, складно собі уявити, щоб пані Чорновол, яка з перших днів широкомасштабного вторгнення стала на захист своєї країни і воює у складі ЗСУ; чоловік якої – Микола Березовий – боєць полку «АЗОВ» загинув 10 серпня 2014 року під Іловайськом…
СТОЯЛА НА ЄВРОМАЙДАНІ ПОРУЧ З ПРИХИЛЬНИЦЕЮ ПУТІНА!
Тому, щоб зрозуміти цю аномалію, Тетяна Чорновол поцікавилася:
А ДЕ ПІД ЧАС ЄВРОМАЙДАНУ БУВ ВАШ ЧОЛОВІК?
І тут з Іриною Андріївною приключилася справжня істерика!
Вона почала нести дурню і погрожувати пані Чорновол…
Здивуванню пані Тетяни не було меж: чому таке просте запитання викликало у пані народної депутатки такі емоції?
Питання ж просте, як двері!
Приміром, загиблий чоловік пані Чорновол тоді був поруч з нею, на Майдані.
– А ДЕ БУВ ВАШ ЧОЛОВІК, ПАНІ ІРИНО? – перепитала Тетяна Чорновол.
Істерика Ірини Верещук посилювалася, і хтозна чим би все це закінчилося, якби на допомогу «нашій» героїні не прийшов присутній у студії колега Ірини Верещук – народний депутат МАКСИМ БУЖАНСЬКИЙ.
«ВИ СПРАШІВАЄТЄ, ГДЄ БИЛ МУЖ ІРІНИ АНДРЄЄВНИ В ДНІ МАЙДАНА?» – мовою міліцейського «БЕРКУТУ» запитав пан Максим.
– «ТАК Я ВАМ ОТВЄЧУ – ОН БИЛ НА РАБОТЄ!»
І одразу все стало на свої місця.
Бо ДЕ в дні Євромайдану було РОБОЧЕ МІСЦЕ чоловіка Ірини Верещук – заступника керівника Центру спеціальних операцій «Альфа» СБУ Михайла Кухаренка, і ЯКУ РОБОТУ він тоді виконував, я думаю, зрозуміло всім без додаткових пояснень.
Треба віддати належне пані Верещук: інформація про її проросійське минуле ретельно видалена з інтернету.
Цей запах від ГО «Міжнародний центр Балто-Чорноморських досліджень та консенсусних практик» аналогічний запаху, яким смердить Євразійський союз молоді.
Його не усувають найкращі дезодоранти чи антиперспіранти.
Бо запах рашистської онучі не вивітрюється.
Попри всі зусилля зелених асенізаторів.
Та і зачистити всі сліди свого проросійського бекграунду неможливо.
Це як кров на місці злочину.
Ти її відмиваєш – а вона все одно проявляється під дією ультрафіолетових променів.
От і зараз, як не старались зелені симпатики пані Верещук, але приховати ШІСТЬ її поїздок до Москви в період з 2014 по 2016 рік виявилось неможливо.
Серед цих вояжів особливе місце займало відвідання білокам’яної 27 березня 2015 року під час церемонії вручення премії французької газети Le Courrier de Russie російській пропагандистці Марині Ахмедовій.
«Редакція газети Le Courrier de Russie ОДНОГОЛОСНО визначила переможцем Марину Ахмедову – «ЗА НЕПРОСТИЙ ТРУД РЕПОРТЕРА НА ДОНБАСІ» – говориться в публікації CCI France Russie (франко-російської торгівельно-промислової палати).
При цьому уточнюється, що «лауреатка отримувала премію в супроводі своєї подруги – Ірини Верещук, колишнього мера міста Рава-Руська в Західній Україні».
Дружні відносини їх пов’язують ще з 2013 року, коли пані Ірина працювала на посаді міського голови.
Так-так, Ірина Верещук є подругою російської пропагандистки Марини Ахмедової – членкині Ради з прав людини при президентові російської федерації.
Тієї самої Марини Ахмедової, яка була експерткою під час судового розгляду у верховному суді російської федерації за позовом генеральної прокуратури рф про визнання українського полку «Азов» терористичною організацією та заборону його діяльності на території росії!
Можна ще багато розповідати про проросійський бекграунд віцепрем’єрки – міністерки з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України пані Ірини Верещук.
Фактів більше ніж достатньо: від її дивних стосунків з псевдорелігійною організацією «АллатРа», учасники якої, як повідомила на початку листопада 2023 року СБУ, під виглядом «місіонерства» виправдовували збройну агресію рф та публічно просували кремлівську ідею про створення «союзу слов’янських народів» під керівництвом москви.
І до дострокового запуску – на 10 днів раніше запланованого – автобусного сполучення на КППВ «Каланчак» на в’їзді до Криму, про що сама «наша» героїня радісно повідомила 14 лютого 2022 року.
Якраз напередодні широкомасштабного вторгнення.
І згодом я напишу про це більш детально.
А поки що скористаємось методом Вікторії Спартц і залишимо зафарбованими численні факти проросійської діяльності «нашої» зеленої росіянки у вишиванці.
Ось так на шаховій дошці української політики поруч із захистом Баруліна, Левмана, Нітвельта, Шифмана та інших, з’явилася нова композиція –
Від звинувачень у роботі на росію.
Новітня шахова комбінація.
Але здійснюється цей захист у дивний спосіб.
Чомусь вважається, що ЗАХИСТ ЄРМАКА найкраще можна зіграти відфотошопленими, асенізованими дезодорантами і антиперспірантами фігурами, від яких, попри титанічні зусилля офісних золотарів, все одно смердить рашистською онучею.
Бо хто краще за всіх може засвідчити, що ВСЕМОГУТНІЙ ЗАВГОСП не є російським агентом на псевдо «Козир», як не ті персонажі, які самі не є російськими агентами в Україні?
P.S. «Включити окуня» — клеїти дурня, прикинутись дурником