Деградація в секторі безпеки і оборони

«К війні хватались, поспішались,

І самі о світі не знались

І все робили назворот;

Що строїть треба те ламали,

Що треба кинуть те ховали,

Що класть в кишеню клали в рот.

«Енеїда» І. Котляревський

В кінці липня минають дві знакові дати для сектору безпеки і оборони. 17 липня був прийнятий у другому читанні і в цілому ЗУ «Про оборонні закупівлі», а 22 липня було утворене Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості.

Це тісно пов’язані події, адже Мінстратегпром, який відповідає за державну військово-промислову політику, є також одним із відповідальних органів у сфері планування оборонних закупівель.

Саме на Мінстратегпром лягла головна відповідальність за впровадження положень закону про оборонні закупівлі. А це і розробка нормативної бази, і, власне, координація закритих закупівель складових сектору безпеки і оборони. А також – впровадження електронного реєстру учасників торгів та виконавців оборонних закупівель. Закриті закупівлі в цьому процесі погоджуються РНБО та Комітетом Верховної Ради України з безпеки, оборони та розвідувальної діяльності.

Експертне середовище звертало увагу на ці ризики ще рік тому.

Що ми маємо за цей рік:

Із порушенням термінів, встановлених законом, відбувся затягнутий процес розробки нової нормативної бази, яка по суті, нівелює подальшу реформу;

Із порушенням перехідних положень ЗУ «Про оборонні закупівлі», із рекордною затримкою у часі було схвалене державне оборонне замовлення на 2021 – 2023 роки (документ має трирічний вимір, проте вже наступний ухвалений документ буде не державним оборонним замовлення а «зведеним трирічним планом закупівель товарів, робіт і послуг оборонного призначення за закритими закупівлями;

Всупереч перехідним положенням ЗУ «Про оборонні закупівлі», відбулося відновлення дії старої нормативно-правової бази, що діяла на виконання закону про державне оборонне замовлення, який втратив чинність 1 січня 2021 року, що створює правову невизначеність та колізію, в тому числі з актами вищої сили – Законом;

Дотепер заблокована можливість укладати нові контракти відповідно до вимог закону про оборонні закупівлі;

Фактично провалене перше півріччя публічної частки оборонних закупівель відомствами сектору безпеки і оборони. Аналітика тут.

А якщо глянути на ширшу картину у всьому секторі, слід згадати, що Мінстратегпром:

Намагався перешкодити реформі корпоративного управління в оборонно-промисловому комплексі, що спричинило суттєву затримку із прийняттям законопроєкту 3822 (більшість правок МСПУ були відхилені як такі, що нівелюють принципи корпоративного управління та направлені на збільшення ручного контролю над галуззю);

Спричинив гучний скандал із виконанням Угоди про Асоціацію, детальніше на є-правді, постанова ВР, текст документу.

Розробив та затвердив на Кабміні, без громадського обговорення Стратегію ОПК, яка за великим рахунком є «паперовим» аналогом «потьомкінських сіл» — фасадний проєкт, який чекає доля попереднього – хтось чув про шалені успіхи реалізації попередньої стратегії, яку просував екс-заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі Юрій Бровченко?

Серед іншого, є ще багато прикладів «міцного господарництва»:

·  Уруський провалив обіцянку повністю вкомплектувати штат МСПУ до кінця квітня 2021: А штату захотіли собі немало – 333 особи та 24 підрозділи, доцільність яких взагалі потребує окремого дослідження, оскільки:

·  Маючи департамент «стратегії реформування ОПК» написав документ, який важко назвати стратегією;

·  Маючи департамент військово-промислової політики, підготував Державне оборонне замовлення до затвердження з порушенням перехідних положень ЗУ «Про оборонні закупівлі»;

·  Маючи департамент європейської та євроатлантичної інтеграції формує систему, яка суперечить принципам європейської та євроатлантичної інтеграції, та реформам, які вимагають від України в НАТО;

·  Маючи окреме управління інноваційної політики та науково-технічного розвитку, розробив такі положення Стратегії ОПК щодо інновацій, які несумісні з реальністю та оборонним бюджетом України;

·  Маючи цілий департамент комунікаційної політики, не здійснює комунікації своєю діяльності, окрім формальних комюніке про проведені наради та робочі поїздки.

Визначив, за невідомим критеріями і з невідомим наміром, 17 стратегічних галузей промисловості, серед яких — скляна й порцеляно-фаянсова промисловість, виробництво меблів і деревообробна промисловість, будівництво/промисловість будматеріалів, поліграфічна промисловість

Єдине питання яке може і має виникнути у платника податків – навіщо?

·  Уруський не виконав указ Президента, згідно якого нормативно правова база для імплементації ЗУ «Про оборонні закупівлі» мала бути розроблена до 15 лютого 2021 року.

·  Відзначився фотографією із Рамзаном Кадировим

·  Наприкінці 2020 року Мінстратегпром намагався підпорядкувати кілька успішних авіаційних підприємств, а «Укроборонпром» виступав з публічною заявою про спроби МСПУ втручатися в діяльність державного концерну.

Також,Кабінет Міністрів України визначив для Мінстратегпрому низку завдань на 2021 рік, левову частку яких міністерство або провалило, або виконало «для галочки»:

·  Стратегію з реформування оборонно-промислового комплексу було затверджено, проте сам документ несе мінімальне логічне та смислове навантаження. Він постулює курс на передові практики НАТО, але не надає посилань на конкретні документи, результати досліджень чи принаймні підрахунків, запроваджує терміни, визначення яких відсутнє в українському законодавстві тощо.

·  Було затверджено науково-технічну космічну програму на 2021-2025 роки. Проте в програмі дій уряду було визначено завдання розробити законопроєкт «Про затвердження Загальнодержавної цільової науково-технічної космічної програми України на 2021-2030 роки» — її провалили, а подати ініціативу потрібно було до грудня 2020 року. Отже, МСПУ зірвало терміни подання проєкту, і подало програму на менший термін.

Натомість, одним із найпріоритетніших своїх завдань Мінстратегпром вважає запуск супутника «Січ-2-30», який може не долетіти до орбіти, про що детально йдеться у матеріалі «Заборони»

Якщо коротко, то насправді, цьому супутнику місце в музеї. Це не нова розробка українських інженерів. Цей супутник зібрали ще у 2011 році. Сьогодні, аби його запустити, потрібно оновити комплектуючі на самому апараті та на системі, яка керуватиме ним і зніматиме інформацію.

«Січ-2-30» має роздільну здатність 7,8 метра. А сучасні супутники здатні передавати зображення з роздільною здатністю 30 сантиметрів, тобто у 26 разів краще», як зазначено згаданому вище матеріалі.

При такій роздільній здатності відрізнити справжню техніку від надувної буде практично неможливо. Він не фотографує через хмари і може передавати інформацію лише раз на тиждень. Дуже допоможе для ситуаційної обізнаності в зоні операції об’єднаних сил.

Натомість, Мінстратегпром все ж таки серйозно планує підкорювати космос та планує будувати ракетно-космічний комплекс повітряну старту, простою мовою Космодром. Мінстратегпром збирається будувати Космодром. А що ви знаєте про гіперкомпенсацію?

Інтенсивну критику та рекомендації експертного середовища Міністерство не помічало і продовжує ігнорувати. Важко наразі уявити, скільки ще «страйків» можна заробити, коли все що могло піти не так – пішло не так?

Систему явно уразив вірус, адже як інакше пояснити, чому рік після отримання ліцензійного Міністерства, ми отримали ситуацію, в якій в середині 21 року система оборонних закупівель не працює.

Маємо нестабільну ситуацію в галузі державного управління ОПК – коли Мінстратегпром має відмінне від парламенту бачення методів управління державним і недержавним сектором ОПК. Парламент проголосував у другому читання прогресивний законопроєкт «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності». Але здатність Мінстратегпрому виконувати норми прийнятих Верховною Радою та підписаних Президентом, законів – сумновідома.

Це вже має і матиме ще більше негативного впливу на обороноздатність – як на сили безпеки і оборони, так і на ОПК.

Ну, і найгірше, звісно, що нам досі не можуть однозначно сказати, коли це все запрацює. Водночас, важко говорити про якісь суттєві досягнення відомства, у роботі, яка раніше без таких провалів здійснювалась у Мінекономрозвитку.

Виникає питання, так для чого ж нам потрібно Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості? Маємо звернутись до Указу Президента України №59, в якому визначалося опрацювати питання щодо «створення центрального органу виконавчої влади, відповідального за формування та забезпечення реалізації державної військово-промислової політики та функцій з управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі».

Проте, на жаль, апетит приходить під час їжі, але апетит і компетенції не приходять разом. Проте ширше і простіше питання полягає в тому, навіщо нам потрібно Міністерство, аналогів якому немає в країнах-членах НАТО, а посади і повноваження військово-промислової політики належать до компетенції Міністерств оборони цих країн?

Чому ми продовжуємо будувати альтернативну архітектуру управління військово-технічною та військово-промисловою політикою?

Наразі, діяльність Мінстратепрому вже суперечить вимогам ЗУ «Про оборонні закупівлі», а на черзі – перевірка на відповідність нормам закону про реформування підприємств ОПК.

Що ж робити?

У поточній кризі винні конкретні посадовці, тож для виходу з кризи потрібні кадрові рішення;

Системна проблема має вирішуватись системно – Рада Національної безпеки і оборони, яка ініціювала зміни в структуру управління ОПК, має розглянути доцільність врахування досвіду країн НАТО, та перейняти сучасні практики урядування в цій галузі.

Зрештою, для наближення перспектив членства України в Альянсі, необхідно докорінно переглянути модель управління оборонними ресурсами (особливо взаємодію ОПК та замовників у секторі безпеки і оборони, модель мобілізації ресурсів, та визначити чіткі та зрозумілі військово-технічні та військово-промислові політики;

Західна модель державного управління в країнах-членах НАТО покладається передусім на інституційну спроможність, прозорість, доброчесність та ефективність органів виконавчої влади, що у свою чергу дозволяє не перевантажувати законодавство надмірними деталями. Бюрократичний монстр, який продукує переважно скандали, не сприятиме ні руху в НАТО ні зміцненню обороноздатності.

Для здійснення «євроатлантичних» реформ слід зосередитися на якості урядування у сфері оборони та безпеки. Відповідальні Міністерства мають бути локомотивами реформ, а не займатися системним гальмуванням.

Зрештою, попри відсутність чітких і однозначних критеріїв членства, рішення щодо прийняття України в НАТО є політичним. Як і рішення продовжувати реформи для цього. І зараз, державна політика щодо таких реформ – неоднозначна, адже одна гілка влади робить одне, а інше – друге.

 Артур Переверзєв