Вже майже століття минуло з часів «Розстрілянного відродження», а відлуння відчуваємо досі, і будемо відчувати ще невідому кількість часу.
Небагато хто усвідомлює, що вбивство більшовиками Хоткевича і Курбаса разом з тисячами інших представників української еліти — стало прямим наслідком полудурка Арахамії в якості голови парламентської більшості (!), який на питання про неспійманого світом філософа відповідає «Ді Капріо».
Їх було вбито з простої причини — бо не було держави, яка б могла їх захистити.
Втратили державу, повіривши червоним «слугам народа», які відправили той народ під московський топор мільйонами і оскотинили на цілі покоління наперед.
І тепер теж на наших очах держава перетворюється з території прихисту українців в якесь дике шапіто зі «Сватами», гастролями московського непотрібу під час війни, розгулом силовиків та економічним зашморгом імені Гетманцева — яке навіть книги для бібліотек більше не закуповує!
Через невивчені уроки минуле увірвалося в сьогодення.
Чи здатне наше поколннія нарешті розірвати це порочне коло поглинання України малоросією, або знову стане для когось прикладом невивченого урока — дізнаємося дуже скоро.
Валерій Прозапас
Сьогодні ми з глибоким сумом згадуємо одну з трагічних сторінок історії – 84 роки тому в урочищі Сандармох кати НКВС розпочали масові розстріли в’язнів. І це місце навіки стало страшним символом Великого терору.
Найбільшу групу ув’язнених – 1 111 людей було вбито впродовж п’яти днів, з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року. В ці дні сталінська машина смерті працювала з особливою жорстокістю: кати безжально розстрілювали в’язнів, щоб вислужитись перед владою до 20-річчя Жовтневої революції. Загалом урочище стало останньою адресою для 9 500 осіб 58 національностей і 9 релігійних конфесій.
Серед жертв тих осінніх розстрілів були понад 300 українців. Ті, кого у підручниках називають цвітом національної інтелігенції: Лесь Курбас, Микола Куліш, Микола Зеров, Марко Вороний, Валер’ян Підмогильний, Сергій Грушевський, Володимир Чехівський, Антін, Остап і Богдан Крушельницькі, Павло Филипович, Олекса Влизько, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Такою високою стала ціна української боротьби з тоталітарним режимом.
Сандармох – це пам’ять про страшний злочин проти людства. А злочини проти людяності не мають терміну давності.
Пам’ятаємо…
