Не тому, що погані чи хороші, талановиті чи графоманські, великі чи незначущі.
А тому що імперські. Тієї імперії, яка душила, гнобила і знищувала. І мітила 1/6 частину суші погруддями, пам’ятниками, музеями — Достоєвському, Толстому, Лермонтову, Маяковському, Єсеніну… Нівелюючи національну пам‘ять. Врубуючи в мозок топоніми «вєлікой руской культури».
Тому саме зараз на часі стерти все оце імперське лайно. Краще пам‘ятники котикам і собачкам ставити, аніж тим, чиї нащадки прийшли вбивати наших дітей.
І так, пам‘ятники мають значення. Бо якби було по-іншому, то не було б цієї піни біля рота, з якою захищають ворожі символи.
Віра Агеєва, українська літературознавиця, літературна критикиня, докторка філологічних наук про «велику російську літературу»:
«Російська література в XVII столітті живилась українськими впливами — отого десанту із Могилянки, який на свою голову поїхав рубати вікна в Європу московитам, і з тих вікон мармиза й вилізла».
І ще одна важлива цитата:
«Тому якби мене запитали про програму з російської літератури, я би залишила в одному зі старших класів, де вивчається XIX століття, рівно два уроки.
На першому уроці я би показала, що Пушкін поемою «Полтава» зневажив українців, як тільки міг, зганьбив Мазепу… А на другому — я би показала «Війну і мир» Толстого. Це справді дуже гарний роман. Його варто проаналізувати, показати майстерність психологізму і детально розкрити його український підтекст і контекст. Розповісти, чому П’єр Безухов, великий шукач російської істини, має величезні маєтки саме в Київській губернії. Розповісти про ніжинського шляхтича Олександра Безбородька як прототипа цього графа Безухова і так далі. Двох уроків цілком достатньо».
