Один з українських політичних парадоксів: ті ж самі люди, які ще недавно критикували українську владу за те, що вона дотримується "пораженських" Мінських угод, не звільняє окуповані українські території, і погоджується з логікою Путіна, зараз виступають із прямо протилежними претензіями
У ЗМІ — не тільки західних, а й українських — можна побачити обурення з приводу того, що українська сторона "провокує" ситуацію в Авдіївці, що це саме Київ змушує російські війська відповідати на наші дії, що таким чином Путін може отримати можливість для нового наступу .
Це логіка і солідної німецької газети Süddeutsche Zeitung, і істеричних блогерів, які використовують будь-який привід для ілюстрації тези про "зраду" влади. Раніше зраджували, тому що не наступали. Зараз зраджують, тому що наступають. Не наступали, бо боялися Путіна, а ситуація "ні війни — ні миру" є вигідною Порошенку. Наступають, тому що бояться домовленостей Путіна і Трампа, а війна вигідна Порошенку.
Насправді це і є логіка Путіна. Логіка, яка завжди зводиться до звинувачень на адресу Української держави і влади. Логіка провокації і поразки, яка взята на озброєння російською пропагандою. Цю логіку цілком здатні сприйняти ті західні ЗМІ, для яких напад Росії на Україну — всього лише прикра перешкода до продовження заробітків на російському енергетичному ринку.
Мерзотники, для яких крапля нафти завжди буде дорожчою за краплю крові, взагалі не розуміють, чому ми опираємося замість того, щоб встановити у власній країні режим, який сподобається Путіну.
Цю логіку цілком здатні взяти на озброєння політичні кон’юнктурники, для яких будь-яка дія влади — привід для звинувачень в корупції, здирництві та некомпетентності. І можливість поговорити про дострокові вибори, після яких до влади прийдуть справжні патріоти і безсрібники.
Цим людям невтямки, що така позиція призводить виключно до краху державності як такої. Деякі з них вже програли війну в своїй країні — і зараз істерично намагаються знищити чужу.
Цю логіку готові взяти на озброєння "корисні ідіоти", які завжди готові кинути камінь у владу заради зайвого лайка у соціальних мережах.
У мене немає сумнівів, що їхні тези щодо помилок в реформах і корупції у владі є абсолютно вірними. Однак боротьба з корупцією і реформаторський запал — це не привід для ослаблення держави. Якщо держава загине, не матиме ніякого значення, корумпована вона чи ні. А для того, щоб вона вижила, вона повинна виграти війну.
Точніше — ми з вами повинні виграти війну. Тому що це не війна держави, це війна народу.
Тому я не визнаю логіку цинічних медіа з їхніми брехливими стандартами. Я не визнаю логіку політичних кон’юнктурників, які готові відмовитися від Батьківщини заради посади. І я не визнаю логіку "корисних ідіотів". Я визнаю тільки одну логіку — логіку патріотизму.
Якщо ми відповідаємо на провокації Росії і захищаємо звільнені території — честь нам і хвала. Якщо ми намагаємося використовувати фактичну паузу в мирному процесі заради звільнення хоча б невеликої території від окупації — це теж успіх.
Успіх — будь-яка дія, спрямована на послаблення позицій ворога. Оцінки "доброзичливців" в цій ситуації не мають ніякого значення. Політична кон’юнктура не має ніякого значення. І навіть істерики в соціальних мережах, які нерідко зливаються в один каламутний струмок з брудним потоком російської пропаганди, значення не мають. Значення має лише наша майбутня перемога.
Віталій Портников
