Про перспективи розвитку ВМС України

 Морський напрямок російської агресії проти України має свій вимір. Це зухвалі провокації агресора на Азовському морі, мінування підходів до Маріуполя, висадки ДРГ на українському узбережжі, обстріли патрульних катерів тощо. На Чорному морі — незаконне переміщення окупантами у виключній економічній зоні України під охороною бойових кораблів захоплених українських морських газовидобувних платформ «Чорноморнафтогазу» та інше.

Що робити і як дати відсіч гібридній війні на морі?

На початку січня в Одесі відбулася робоча зустріч експертів з провідними фахівцями ВМСУ на чолі з головнокомандуючим віце-адміралом Сергієм Гайдуком. Користуючись нагодою, він погодився відповісти на питання щодо актуального стану, проблемних питань та перспектив розвитку ВМС України.

— Як нині визначається роль і місце ВМС України в контексті нової Воєнної доктрини України, де головним противником визнано Російську Федерацію, і що слід робити для захисту національних інтересів держави на морі?

— Україна є європейською морською державою. За протяжністю морських кордонів (2782 км) та площею виключної морської (економічної) зони (72 658 кв. км) вона є 12-ою в Європі. Близько 28 % національного ВВП (до анексії Криму) створювалося за рахунок приморських областей. До 30 % зовнішніх транспортних перевезень також здійснюється морем.

Це все потрібно захищати шляхом реалізації комплексу дипломатичних, економічних, інформаційних та, в останню чергу, військових заходів з відповідним набором інструментів. До останніх належать Військово-Морські Сили Збройних Сил України (до цього та далі по тексту – ВМС України), на які покладається відсіч збройній агресії з морського напрямку та захист національних інтересів держави на морі.

ВМС України здійснюють постійний моніторинг торговельного судноплавства та контроль за режимом плавання у Чорному та Азовському морях, у тому числі й порушення законодавства України щодо заборони заходів до анексованого Криму. Крім цього, одним із шляхів стримування агресора розглядається участь у системах колективної безпеки.

Воєнною доктриною України визначено шляхи формування національних оборонних спроможностей, серед яких — відродження військово-морського потенціалу держави, розвиток ВМС України, які мають бути здатними обороняти берегову лінію Чорного та Азовського морів, виключну (морську) економічну зону, а також залучатися до міжнародних операцій НАТО і ЄС.

Для виконання цих завдань ВМС України повинні організаційно складатися з надводних та підводних сил, морської авіації, берегових ракетно-артилерійських частин та морської піхоти.

Ми ні в якому разі не намагаємося зрівнятися по потенціалах з Росією. Це і недоцільно, і економічно неможливо. Проте, Україна повинна мати комплект сил, я підкреслюю, для стримування агресивних намірів РФ з морських напрямків.

Головним стримуючим агресора фактором повинна стати наявність у ВМС України ударної зброї морського, берегового та повітряного базування та мінної зброї. У цій важливій справі нам слід розраховувати, перш за усе, на власні сили, вітчизняні розробки та вітчизняний промисловий потенціал.

— Якою є Ваша оцінка сучасного стану ВМС України (корабельний склад, морська авіація, берегова артилерія та морська піхота) та потреб у новому озброєнні.

— Як відомо, ВМС України створювалися шляхом розподілу ЧФ колишнього СРСР і, на відміну від інших видів ЗС України, створених на базі колишніх армій і округів, з самого початку не були достатніми та збалансованими. До того ж, за наслідками розподілу колишнього ЧФ ми отримали далеко не найкращі кораблі, озброєння та інфраструктуру. Переважна більшість отриманого корабельного складу вже тоді була застарілою морально і фізично. До того ж, за наказом командування ЧФ з бойових кораблів, що підлягали передачі Україні, демонтувалося або ж виводилося з ладу цінне обладнання, озброєння, пристрої та механізми, навіть кабельні траси. Тому відновлення боєздатності таких кораблів вимагало проведення досить коштовних ремонтів.

На жаль, усі роки незалежності України розвитку національних ВМС України не приділялося належної уваги, поповнення корабельним складом здійснювалося повільно, а фінансування — за залишковим принципом. Так, для ВМС України спромоглися добудувати лише 5 нових різнотипних бойових кораблів, що залишалися на різних заводах з часів колишнього СРСР.

Проте, процес списання застарілих кораблів значно перевищував поповнення, тому бойовий склад ВМС України постійно зменшувався. До того ж, частину кораблів було захоплено росіянами в Криму.

До речі, в акваторії Азовського моря, де немає визначеного державного кордону з РФ, взагалі не вважалося за доцільне мати комплект сил ВМС України. Наслідки цього ми відчуваємо сьогодні.

Єдиним виходом із ситуації, що склалася, є оновлення корабельного складу, авіаційної техніки, озброєння і техніки родів сил ВМС України.

— Як відновлюється боєздатність ВМС України та як вони будуть розвиватися у середньостроковій перспективі?

— Відновлення боєздатності ВМС України — процес поетапний. З урахуванням обстановки, на першому етапі у 2014-15 рр. основні зусилля було зосереджено на розбудові морської піхоти та берегових артилерійських частин. Зокрема, сформовано бригади морської піхоти та берегової артилерії, триває реформування сил морського спецназу, які відзначилися в зоні АТО проведенням низки успішних операцій.

Дуже актуальним залишається питання оновлення корабельного складу ВМС України. Нашою метою є досягнення необхідної якості національного флоту за рахунок оснащення його високотехнологічним озброєнням (протикорабельними ракетними комплексами морського, берегового та повітряного базування, здатними уражати берегові і морські цілі на дистанціях понад 250 км; засобами управління, розвідки і спостереження тощо), створення відповідної структури і необхідних для виконання завдань родів сил.

У 2015 р. ми визначилися щодо нашого бачення майбутнього складу ВМС України, можливостей проектних та промислових підприємств щодо забезпечення створення відповідних зразків ОВТ та оснащення ними частин і підрозділів.

До 2020 р. за рахунок будівництва біля 30 нових кораблів, допоміжних суден та катерів має бути створене ядро національного флоту у складі вже 66 бойових та допоміжних одиниць, спроможних вирішувати бойові завдання із захисту інтересів держави на морі. Але остаточно вигляд ВМС України буде сформований, за сприятливих умов, лише у 2035 р.

Основу ВМС України мають становити нові корвети проекту 58250, ракетні катери типу «Лань», малі броньовані артилерійські катери типу «Гюрза-М» (два перші катери вже проходять державні випробування), десантно-штурмові катери типу «Кентавр» (початок будівництва запланований у 2016 р.) та інші.

Гюрза М

Зокрема, Державною цільовою оборонною програмою розвитку військової техніки до 2020 р. передбачається будівництво до 3 корветів, до 3 ракетних катерів, до 18 артилерійських катерів, до 8 десантно-штурмових катерів та 20-25 допоміжних суден. Ми також працюємо над питанням придбання кораблів, які ніколи не будувалися в Україні – протимінних та десантних.

Хочу особливо відзначити ключову роль у відродженні бойового потенціалу ВМС України, яку має відіграти завершення будівництва головного корвету 58250 «Володимир Великий». Це перспективний бойовий корабель, який за своїми ТТХ не поступатиметься закордонним аналогам, здатний вирішувати цілу низку бойових завдань, притаманних навіть легким фрегатам. Новий корвет є єдиною реальною альтернативою на заміну фрегату «Гетьман Сагайдачний», якому у 2018 р. виповниться 25 р. і який потребує модернізації. Лише наявність нових корветів дозволить ВМС України виконувати завдання за межами територіальних вод. Треба розуміти, що ракетні катери не можуть замінити корвети, вони мають різні можливості і різне призначення.

Корвет

— А в якому стані знаходиться питання завершення будівництва головного корвета сьогодні?

— Загальна технічна готовність корвета «Володимир Великий» становить 32%. Проте, вже третій рік, як будівництво корвета в рамках державної програми (!) призупинено через брак фінансування. Більш того, у жовтні 2015 р. було прийнято протокольне рішення міжвідомчої наради, яким запропоновано опрацювати питання щодо припинення фінансування корвету, а «отриманий набуток використати для модернізації наявного корабельного складу ВМС України». З чим ми не згодні! Виконання цього рішення може призвести до низки негативних наслідків, починаючі від руйнації національної системи кораблебудування, дискредитації країни як надійного партнера серед іноземних постачальників унікального обладнання, аж до втрати бойового потенціалу ВМС України, наслідком чого буде панування ворожого флоту біля наших берегів, видобуток вуглеводної сировини в нашій виключній економічній зоні та інші виклики національним інтересам України на морі.

На наш погляд, необхідна для добудови корвета значна сума коштів все ж таки не є критичною для держави. Більш того, вважаю, що проблема корвета, за великим рахунком, полягає не в коштах, а в площині комунікації політиків, акціонерів та суспільства. Отже, треба шукати шляхи вирішення цього питання, залучення коштів іноземних партнерів (як варіант, військово-технічна допомога країн-членів НАТО), приватних підприємств, громад тощо. Адже вирішення важливого питання національного виміру неможливе без участі суспільства.

Я оптиміст і вважаю, що активізація робіт з будівництва нового корвета у 2016 р. дозволить до кінця 2018 р. отримати готовий корабель. Тоді можна буде говорити і про модернізацію «Сагайдачного».

 Сагайдачний

На державному рівні також потрібна структура для популяризації флоту у суспільстві, військово-патріотичного виховання, подолання континентального способу мислення еліт, а головне – сприяння пошуку джерел фінансування розбудови сучасного флоту. Розуміння цього, як ми переконалися протягом 2015 р., існує на усіх рівнях, то ж треба діяти. Причому діяти вже сьогодні, бо створення нових кораблів — це тривалий та коштовний процес. Інакше в силу об’єктивних обставин ВМС України після 2018 р. можуть просто втратити останні нечисельні кораблі і катери, які остаточно застаріють і будуть виключені зі складу флоту.

— А що можна сказати про морську авіацію?

— Ми маємо подібні проблеми і з морською авіацією, матеріальна частина якої дісталася нам також у спадщину від колишнього ЧФ СРСР. Протягом багатьох років парк літальних апаратів майже не оновлювався, а техніка морально і фізично застаріла. Хотів би зазначити, що кораблі, літаки і взагалі техніка радянського виробництва, яку ми змушені використовувати зараз, нас вже не влаштовують.

Парк застарілих літаків Бе-12 плануємо замінити на універсальні патрульні літаки виробництва ДП «Антонов», які вперше отримають ракетне озброєння. Також ВМС України отримають ударні вертольоти, здатні виконувати вогневу підтримку як сил флоту, так і наземних підрозділів на приморському напрямку з використанням некерованої ракетної зброї. У 2017 р. до складу морської авіаційної бригади планується включити ланку безпілотних літальних апаратів, здатних цілодобово здійснювати трансляцію даних в режимі он-лайн. Ми маємо також замінити застарілі аналогові системи зв’язку на сучасні цифрові, за стандартами НАТО, більш захищені і ефективні.

 АН 74

— Чи варто для прискорення поповнення корабельного складу ВМС України погодитися на пропозиції деяких країн НАТО, які пропонують нам кораблі, що вже були у користуванні, за прикладом Польщі, Румунії та Болгарії?

— Однозначної відповіді на це питання бути не може, до нього треба підходити зважено. Питання передачі таких кораблів потребує вивчення у кожному окремому випадку, особливо, коли це може бути єдиним шляхом вирішення проблеми. Але не завжди така практика має позитивний досвід з огляду на вік кораблів, озброєння та витрати на їх подальше утримання.

— Останнім часом активно дискутується питання щодо відродження українського підводного флоту. Чи це реально?

— Так, дійсно, це цілком реально і нашими планами передбачається до 2020 р. відродити у складі ВМС України підводні сили у складі 2-4 підводних човнів. Підводні сили мають стати елітою флоту та важливим бойовим, морально-психологічним і стримуючим фактором в регіоні. Враховуючи особливості гідрології та глибини Чорного моря, це можуть бути надмалі, малі або навіть середні підводні човни. Для підводних сил пропонується створити нову інфраструктуру.

— З огляду на важливість захисту Приазов’я, чи планується створення на Азовському морі окремої зони відповідальності ВМС України?

— Так, планується. На сьогодні значна частина підрозділів морської піхоти, берегової артилерії та спецназу ВМС України бере участь в АТО. В подальшому заплановано нарощування комплекту сил для дій в Азовській морській операційній зоні, у т.ч. і шляхом формування з’єднань кораблів охорони і забезпечення.

— Як ви оцінюєте роль міжнародного співробітництва, насамперед, з країнами НАТО, участь у спільних маневрах з точки зору укріплення бойового потенціалу ВМС України та сумісності з кораблями західних країн. Наскільки ця діяльність на сьогодні є важливою для України?

— Сьогодні система глобальної безпеки, зокрема, у Чорноморському регіоні, докорінно змінилася. Тільки об’єднуючись, можливо побудувати новий формат гарантування безпеки та стримати агресора. НАТО, як система колективної безпеки, вважається наріжним каменем у забезпеченні захисту національного суверенітету. Тому Командуванням Військово-Морських Сил України ведеться активна робота з флотами країн-партнерів, в першу чергу США і Туреччини щодо об’єднання зусиль у забезпеченні безпеки в Чорноморському регіоні. В цьому контексті, як зазначено в основоположних доктринальних документах держави, має бути забезпечене максимальне наближення до стандартів НАТО, досягнення оперативної і технічної сумісності зі збройними силами країн-членів Альянсу. До цієї роботи також активно залучаються наші партнери, насамперед Командування 6-го флоту США та Морське Командування НАТО.

— Які перспективи повернення Україні кораблів та майна ВМС України, що були захоплені агресором в Криму у березні 2014 р., чи варто на це розраховувати?

— Так, у Криму досі залишаються кораблі та допоміжні судна ВМС України, головно — морально застарілі, деякі з них мають пошкодження. Досвід передачі кораблів та суден від Чорноморського флоту РФ свідчить про необхідність мати значний фінансовий ресурс на відновлення їхньої технічної готовності при тому, що вони мають ракетне обладнання та двигуни російського виробництва. Проте, питання повернення цих кораблів відноситься до компетенції МЗС України, можливо, Гаазького суду.

Володимир ЗАБЛОЦЬКИЙ