У 2009 році агентство Thomson Reuters назвало Євгена найкращим інвестиційним аналітиком Центральної та Східної Європи в категорії “Гірничо-металургійний комплекс”. Закінчив Києво-Могилянську академію за фахом “Економіка”, а також Київську школу економіки.
В ефірі програми «Еспресо: капітал» Євген Дубогриз говорив про співпрацю України з МВФ, про шляхи покриття дефіциту бюджету та про небезпеки друку грошей.
Пане Євгене, вітаю! Цього тижня президент України Володимир Зеленський сказав, що отримати наступний транш МВФ нам заважають «деякі» люди. Чи можете ви назвати прізвища цих людей?
Знаєте, Андрію, є такий досить сумний в даних обставинах жарт, іронічний: під час розслідування головне не вийти на самих себе. У нас в меморандумі з МВФ є чотири підписанти: президент України, прем’єр-міністр України, міністр фінансів України, голова Національного банку України. Відповідно, якщо не виконуються умови меморандуму, то в першу чергу варто звертати увагу на те, хто відповідальний (з українського боку) щось зробив не так або не в ті терміни, в які це було заплановано.
Дуже зручно перекласти відповідальність на попереднього голову уряду та голову Національного банку, оскільки їхні підписи там стоять.
У тому то й справа, що – ні. Там стоять підписи всіх, хто зараз очолює ці організації, крім голови Національного банку. Але, МВФ як і будь-які організації, що співпрацюють з Україною, вони співпрацюють не з людьми, а з інституціями. Якщо голова Національного банку вже є інший, а він дійсно інший, то відповідальність все одно залишається в посаді, а не в людини, яка її обіймає.
Що ж ми пообіцяли Міжнародному валютному фонду, що не можемо ніяк виконати?
У нас до кінця листопада (а зараз вже кінець листопада) треба було виконати сім дій, так званих структурних маяків, з них ми виконали два з половиною.
Здається, пан президент казав, що ми все виконали.
Президентові, звісно, видніше, але, з іншого боку, і траншу в нас також немає, і немає не тільки траншу, але навіть і місії Фонду. Це свідчить про те, що на поточний момент президент і ті люди, які в МВФ відповідають за Україну, розходяться у думках щодо виконання Україною своїх зобов’язань.
Невже МВФ не довіряє українській владі? Невже у нас така погана історія стосунків?
Я думаю, мало хто сумнівається в тому, що українська влада, і попередня, і нинішня, вони налаштовані на реформи. На це є суспільний запит, на цій хвилі всі приходили до влади.
Але із МВФ у нас дійсно не дуже гарна історія взаємовідносин. 12 років тому дійсно був момент, коли ми отримали транш, але не виконали тих умов, під які цей транс отримували. Із тих пір МВФ дуже прискіпливо до нас ставиться, і вимагає виконання не просто зобов’язань, а ще так званих prior actions, тобто тих дій, які мають передувати приїзду місії, тобто взагалі розмовам з Україною та виділенню нам траншу. Відтак, Україна, з точки зору МВФ, наскільки я можу судити — це не те що ненадійний боржник, це країна, з якою треба поводитись досить формально, обережно і вимагати виконання зобов’язань.
Можливо, зобов’язання у нас були і не ті, на які є реформаторський запит, але врешті-решт, вони є. Ми уклали угоду з МВФ, ми підписалися як країна під цими діями, що ми це виконаємо, якщо ми це не виконали до нас пропадає довіра.
Чи потрібні нам гроші МВФ взагалі. Деякі люди кажуть, що не потрібні.
Кожен має право на власну думку. Якщо спуститися з рівня макроекономіки «країна-МВФ-бюджет» на рівень мікроекономіки, тобто рівень звичайної людини. Якщо у людини немає грошей, з роботою проблеми, той же коронавірус, і якщо сусід не дає безкоштовно під низький процент та банк не дає, бо там погана кредитна історія, що робити? Є два шляхи: скорочувати видатки, тобто «затягнути паски» або йти в так звані «швидкогроші» і брати гроші під мінімум зобов’язань та під великі відсотки.
Пане Євгене, я хочу з вами посперечатися. Мені здається, що Україна може надрукувати гривню, а звичайна родина друкувати гроші не може.
Це таке спрощення, Україна може надрукувати гривню, але це дуже небезпечно з точки зору того, що тут дуже важно зупинитися. Розумієте в чому історія: Україна, Національний банк, він друкує гроші постійно, маленькими порціями, як-то кажуть потрошку-потрошку. За розрахунками одного із заступників голови НБУ ми з початку року надрукували приблизно 60 мільярдів гривень. Чи це відчутно на інфляції чи на курс гривні? Ні, не відчутно. Тому що будь-який центробанк будь-якої країни друкує гроші постійно – це нормальна практика. Але дуже в маленьких обсягах і поступово, для того щоб це економіці не шкодило, а навпаки, змушувало її розвиватися, надавати ресурси.
Ось ця історія с “Укрексімбанком”, коли він отримує рефінансування, чи не прихований друк грошей?
Це не прихований, це прямий друк грошей, насправді. Остання новина про 30 мільярдів – це ще не друк, це скоріше, знаєте, як-то кажуть, подушка безпеки на той випадок, що дійсно ми не зможемо взяти гроші за кордоном, ми не зможемо розмістити євробонди. Тоді в нас буде можливість, дійсно, збільшити друк грошей, емісію, приховану чи не приховану, і таким чином забезпечити якісь бюджетні видатки – на соціалку, на медицину.
Зробимо висновок, ви кажете: “Друкувати кошти небезпечно, бо можемо не зупинитися”. А кредити нам не дають, який лишається вихід, чи є ще варіанти?
“Швидкогроші”, я ж кажу. В даному випадку це євробонди. Розмістити за кордоном, де гроші зараз є, і вони є навіть у надлишку, бо дуже привабливі зараз умови для розміщення боргів держави. І більше того, з того, що я бачу, що робить влада, уряд – це виглядає як масована підготовка до випуску євробондів.
Тобто вони будуть отримані, але під більші відсотки ніж нам міг дати МВФ?
Так, абсолютно. Тому що співпраця з Міжнародним валютним фондом – це називається “знак якості”. Якщо ти співпрацюєш с МВФ, то в тебе одні умови співпраці з іноземними інвесторами. Умовно кажучи, ми можемо отримати євробонди під низьку ставку 5-7%. Якщо з МВФ стосунки тимчасово призупинені, то ставка може бути набагато більшою, навіть 10%, а то і більше.
Чи вдасться нашому уряду профінансувати дефіцит бюджету цього року? Ми чуємо багато зараз від економічних аналітиків критики, що в уряді вже закінчилися гроші, хоча ще рік не закінчився.
Мені здається, що на це є всі шанси і сприятливі умови і є те, що робить влада в плані останніх призначень. Це свідчить про те, що Україна налаштована на те, щоб випустити євробонди. За нашими підрахунками, вистачить $3-3,5 млрд, щоб профінансувати критично необхідні видатки цього року. Але питання: що буде наступного року? Адже євробонди – це лише відкладені витрати. Вони не вирішують глобальних проблем з дефіцитом бюджету, з тим, що депутати постійно намагаються збільшити дефіцит, збільшити фінансування галузевих міністерств, стратегічних галузей і просто бізнесів окремих персон.
