Як Лукашенко відпетляв і так і не відкрив російську авіаційну базу рівня авіаційного полку за 150 км від України і 350 км від Києва (відповідно 4 і 9 хвилин льоту):
«Питання по військовій авіабазі РФ під Бобруйськом так і залишилося невирішеним, хоча російська сторона з весни 2013 року наполягала на розміщенні авіаполку своїх ВПС на білоруській території. Тоді міністр оборони РФ Сергій Шойгу говорив, що» між Москвою і Мінськом немає розбіжностей в питанні про дислокацію «, і що мова йде лише про підбір аеродрому.
У 2014 році військове керівництво РФ повідомляло, що інфраструктура Бобруйського аеродрому буде готова через 2 роки. У вересні 2015 року Путін доручив уряду досягти домовленості з офіційним Мінськом і підписати угоду про створення в Білорусі авіабази під російським командуванням. Але Лукашенко у відповідь заявив, що нічого про це не знає і «з цього приводу ні з ким розмови не було».
У квітні 2016 року голова МЗС Білорусі Володимир Макей підтвердив агентству РІА «Новости», що питання про російську військову авіабазу «на даному етапі закрите». У лютому 2017 Лукашенко на зустрічі з представниками громадськості та журналістами ще раз підкреслив, що «не бачить необхідності в створенні російської військової бази на білоруській території».
Станом на зараз на території Білорусі діє два російських військових об’єкта — для зв’язку з підводними човнами і для попередження про ракетний напад. Вони не мають статусу бази, їм заборонено мати озброєння, на їхній територіїнема авіації, і вони охороняються білорусами.
P.S. Чи маємо ми пітримувати свободу і права білоруського народу ? Безумовно! Але при цьому ми маємо розуміти, що якщо Білорусь втратить незалежність, ніякої свободи і демократії у білоруського народу не буде, а може не буде і самого народу.
Так, українці можуть вибрати президентом клоуна, хоч їм за це потім соромно. Так, прикро, але не критично. Зрештою, не вперше і не востаннє, історичних аналогій в Україні хоч завались. Помилки виборця так чи інакше виправлялися, он із Брюховецьким недобре вийшло, але ти, Вова, той розділ підручника не читай, там страшне.
Так от, обрати вони можуть кого завгодно. Але і балотуватися у нас може будь-хто, хоч ноунейм з вулиці, хоч шоумен, хоч домогосподарка, були б гроші на заставу.
Єдиним президентом, який спробував посадити у в’язницю свого політичного конкурента, виявився Зеленський. Але і тут у нього погано вийшло, тому що на вибір запобіжного заходу у будній день прийшло подивитися десять тисяч киян, і ідея з судилищем зав’яла і відпала.
А тепер уявіть дружину будь-якого кандидата, яка сидить у СБУ, біла як стіна, і зачитує по папірчику текст на підтримку чинного президента. І у неї трясуться розбиті губи. Уявили? Я теж ні, не уявляється таке в Україні.
А дітей у заручниках? Особливо дітей.
Тому потисніть віртуальну руку Петру Олексійовичу за те, що і спокуси були, і потреба була, і можливостей було більш ніж досить, але жодного судового позову, жодного арешту, жодної фізичної розправи з опонентами не відбулося. Бездоганно чесні вибори, цивілізоване передання влади.
Ось за це треба триматися руками і зубами, саме цю свободу захищати як зіницю ока. Саме цей здобуток відокремлює нас від диктатури і дає право називатися європейським народом.
Нам можуть не подобатися кандидати, ми незадоволені партіями чи програмами, але кожен українець у глибині душі знає. Якщо йому вперіщить вожжа під хвіст, він знайде спосіб зайти у виборчий процес. Хоч самострілом, хоч від партії, вгативши на це повно часу і сил, але він може бути кандидатом.
І у якості кандидата творитиме що завгодно, говоритиме що схоче, і при цьому ночуватиме у себе вдома. І йому не принесуть пальці власних дітей у коробочці.