У виданні «Детектор медіа» підрахували, що згідно з деклараціями, у Тараса Козака перед купівлею ZIK залишалося трохи менше двох мільйонів доларів. А значить, гроші на купівлю каналу імовірно виділив хтось інший.
«Є питання щодо джерел коштів. Як відомо, утримання вже трьох каналів коштує недешево. В середньому $700 тисяч на місяць […] Звідки у Козака можуть бути такі гроші — незрозуміло. Головне ж — ще ніхто не спростовував eсі закиди в ЗМІ щодо того, що канали купуються на користь Медведчука», — каже Наталія Лігачова.
На думку народного депутата Сергія Лещенка, запобігти розростанню Медведчука на медіаринку міг колишній президент Петро Порошенко, однак, не став. За інформацією Лещенка, канал 112 порушував законодавство: медіа мало ліцензію лише на регіональне мовлення, а не на всеукраїнське, і мало розважальну ліцензію, а не інформаційну.
«Підконтрольна президенту Нацрада на все заплющувала очі. А за це Порошенко отримав на виборах тотальну підтримку 112-го», — сказав Лещенко в інтерв’ю виданню gordon.ua.
Кум Путіна дбає про свій імідж не лише через підконтрольні медіаресурси, а віднедавна — і в кіно. У серпні 2018 розгорівся скандал навколо зйомок біографічного фільму про поета і дисидента Василя Стуса, державним захисником якого у 1980-му був Віктор Медведчук. Зі сценарію вирізали сцени судового процесу, на якому Медведчук визнав провину Стуса.
За словами актора Геннадія Попенка, на творців фільму тиснули представники Медведчука. Тоді звістка про це спричинила резонанс, і знімальна група вирішила дозняти сцену суду через «суспільну значущість теми та з огляду на кількість прохань з боку громадськості».
У коментарі Громадському режисер фільму Роман Бровко розповів, що у фінальній версії фільму ім’я і прізвище Віктора Медведчука на екрані не з’явиться: «Це юридичне питання. Якби він як особа, котра згадується в цьому кіно, дав свою письмову згоду на те, що його ім’я може бути використано в кадрі, тоді можна було б це робити».
Однак, Бровко запевнив, що актор зовнішньо дуже схожий на Медведчука, а всі репліки у сцені не відступають від стенограми засідання 1980 року.
За три тижні до парламентських виборів в Україні на італійському фестивалі Taormina Film Fest відбулась прем’єра стрічки Revealing Ukraine («Відкриваючи Україну»). Продюсер фільму — Олівер Стоун, відомий своїми проросійськими поглядами. Головними оповідачами у фільмі стали президент Росії Володимир Путін, сам Віктор Медведчук і його дружина Оксана Марченко.
Revealing Ukraine — продовження іншого проекту Стоуна «Україна у вогні», в якому викладається російська версія подій Революції Гідності. У цьогорічній новинці творці фільму продовжують говорити з Путіним про збройний конфлікт на сході, а Медведчук постає у ролі «лідера опозиції». З українських телеканалів на кінопрем’єрі у Таорміні були канали 112 та Newsone.
Нафта і друзі
Як та завдяки кому Медведчук заробив гроші на партію та телеканали? Він зізнається, що не володіє жодною комерційною структурою, бо не може собі цього дозволити через санкції, які на нього наклав уряд США. Це стосується компаній як в Україні, так і в Росії. Але по обидва боки кордону бізнес Медведчука прямо чи опосередковано належить його родичам та соратникам.
За президентської каденції Петра Порошенка, Медведчук став бенефіціаром паливного бізнесу. Починається він на нафтових родовищах в Росії, закінчується — на заправках в Україні. Усі його ланки контролюють компанії, які належать людям, пов’язаним із Медведчуком.
У Росії в одному з найбільших родовищ нафту видобуває компанія «НЗНП Трейд», контрольний пакет акцій якої опосередковано належить телеведучій Оксані Марченко — дружині Медведчука. Як з’ясували журналісти програми «Схеми», у конкурсі на право видобутку не змогла взяти участь навіть державна «Роснефть». Нафту в Росії переробляють на Новошахтинському заводі, 60% якого теж належить Марченко, а 33% — опосередковано соратнику Медведчука, Тарасу Козаку, пише російське видання «Проект».
В Україну російський продукт нафтопереробки постачають через єдиний діючий нафтопродуктопровід «Самара-Західний напрямок» — через нього в країну проходить близько третини обсягу дизпального. Контроль над ним отримала компанія, яку через підставного власника контролює Віктор Медведчук, зазначають у програмі «Шустрова лайф».
У 2015 році за рішенням Рівненського господарського суду, нафтопродуктопровід відійшов ТОВ «Прикарпатзахідтранс», яке належить швейцарській фірмі німця Анатолія Шефера. За матеріалами розслідування «Шустрова лайф», він є фіктивним власником і діє в інтересах Медведчука.
Навколо нафтопродуктопроводу «Самара-Західний напрямок» функціонує кілька компаній. Купує енергоносій компанія «Протон Енерджі», яка належить громадянину Ізраїлю Нісану Мойсеєву. Його ж компанія «Глуско Україна» продає у роздріб паливо через власну мережу заправок. А паливний термінал у Новоград-Волинському контролює група Wexler Петра Белза. Обидва підприємці залежать від поставок палива з Росії через згаданий нафтопродуктопровід.
«Прізвища не важливі. Головне — те, що без особи, яка домовиться з «Роснефтью» про поставки, ніякого бізнесу не буде», — пояснює головний редактор БізнесЦензору Сергій Головньов. Для Белза і Мойсеєва такою людиною є Віктор Медведчук.
За даними проекту «Шустрова лайф», за каденції Порошенка Медведчукові вдалося взяти під контроль понад 30% імпорту дизельного палива в Україну.
За матеріалами розслідування проєкту «Схеми», СБУ сприяла в усуненні конкурентів партнерів Медведчука у поставках скрапленого газу. Нардеп Сергій Лещенко запевняє, що Медведчукові допомогли підконтрольні Порошенку Антимонопольний комітет України (АМКУ) та СБУ — саме через ці твердження Медведчук судиться із Лещенком вже третій рік.
«Голуб миру»
Із початком російської агресії у 2014 році, Віктор Медведчук став неформальним переговорником між Петром Порошенком і Володимиром Путіним. Він був єдиним, хто напряму літав з Києва в Москву, попри заборону прямого авіасполучення між країнами. Усе заради переговорів щодо звільнення заручників.
За час перебування Медведчука у Тристоронній контактній групі в Мінську відбулося три великих обміни полоненими. Зазвичай перед цим він зустрічався з Володимиром Путіним.
На перших двох обмінах Медведчук був присутній особисто. Тоді про його внесок у ЗМІ писали лише з посиланням на прес-службу «Українського вибору». Президент Порошенко звітував про вдалі звільнення військових через прес-секретаря Святослава Цеголка.
Останній великий обмін відбувся 27 грудня 2017 року і, на відміну від попередніх, — за присутності перших осіб держави. Уповноважена президента у тристоронній контактній групі Ірина Геращенко тоді перебувала на КПВВ «Майорськ», де відбувся обмін. Президент Петро Порошенко вилетів у Харків, аби зустріти звільнених полонених, яких туди привезли гелікоптери. Після того він разом з ними вилетів у Київ, а в літаку позував зі звільненим науковцем Ігорем Козловським.
Усього за три великих обміни, які відбулися за допомоги Медведчука, вдалося звільнити понад 300 українців, однак після останнього обміну у 2017-му процес фактично зупинився. Віктор Медведчук звинуватив у цьому Порошенка.
Політичні союзники і підконтрольні медіа Медведчука просувають тезу про те, що він є таким собі «голубом миру» — єдиний, хто спроможний забезпечити ефективний обмін полоненими.
Ноовобраний президент Зеленський заявив, що не хоче залучати кума Путіна до переговорного процесу. Медведчук відповів, що завжди робив це в «інтересах країни, а не президента, а тому вивести його з «переговорного процесу» апріорі неможливо».
Справедливість цієї заяви Медведчук довів нещодавно, коли організував звільнення чотирьох українських громадян з полону «ДНР/ЛНР», не маючи на це мандату від держави. Президент Володимир Зеленський обурився, що це було зроблено «під вибори».
«Медведчук просто реалізував свій принцип про те, що перемовини мають вестися у чотирикутнику Київ-Москва-Донецьк-Луганськ. Коли ці території і керівництво сприймають не як об’єкт, а як суб’єкт правовідносин. Як рівних серед рівних», — каже Василь Німченко.
У своїй передвиборчій програмі «Опозиційна платформа — За життя» пропонує вести перемовини щодо врегулювання конфлікту із бойовиками напряму. Офіційне керівництво держави — проти. Та коли необхідно побудувати імідж головного «миротворця», на допомогу приходять лояльні медіа.
Заклятий друг
Віктор Медведчук та група наближених до нього бізнесменів та політиків наростили свої активи та вплив за президентства Петра Порошенка. П’ятий президент позиціонував себе як захисник «української України» та єдиного політика, який здатен протистояти Путіну. Та все ж Порошенко не зупинив зростання впливу кума президента Росії в Україні.
Сам Порошенко підкреслював, що сприймав Медведчука у якості фактичного представника Путіна в Україні і спілкувався з ним виключно на тему обміну українських полонених, а коли процес обміну зупинився, припинив це робити. Так він прокоментував зокрема історію з нічними візитами Медведчука до Адміністрації президента.
У лютому 2019-го у неформальній розмові з Громадським один із тоді ще друзів президента пояснював інертність Порошенка у питанні Медведчука так: «Коли ти починаєш війну, подумай як ти будеш її завершувати. З 2015-го року ми воюємо з Ігорем Коломойським, в цих умовах починати війну ще й з Медведчуком — це авантюра, адже тоді ми не виграємо жодну з них».
Останній рік президентства Порошенка канали 112 та NewsOne навчилися поєднувати критичні висловлювання кума Путіна на адресу української влади з інформаційним супроводом президентської кампанії Порошенка.
Те, що Медведчук та його група зміцнили свої позиції в Україні під час війни з Росією — один з найбільших парадоксів президентства Петра Порошенка.