А за те, що це все забороняли, оркостан взагалі має бути покараний. От за одне те, що «Тріо Мареничів» заборонили виступати на рідній землі.
Вся «руская культура» це убога спроба косплея західної культури, в числі якої для них є і українська.
Приклад: живопис. Українські художники просто брали і малювали райські пейзажі навколо них: хатки, природу, людей. Це була звичайна повсякденність українця. Урбанізація і активне переміщення московитами населення в бетонні бараки, що зробило мізки людей параллельно-перпендикулярними, це часи пізніші. А 200 років тому хрущі над вишнями це дзен — частина душі українця, яку він і малював.
В результаті виходили шедеври світового рівня.
Лувр купляв українку, що танцює «Гопак» Пимоненка, а про Похитонова, який навіть справку петербурзької Академії художеств, що він художник, не отримав, самі французи писали: «Після міжнародної виставки в галереї Петі 1882 року майстри мистецтв всіх країн з почестями прийняли у своє коло 32-річного Похитонова, вважаючи, що він гідний бути поруч з ними, визнаними митцями».
Росіянські елітарії це бачили і заздрили. Бо вони ж впєрдє.
І логіка карго-культа підказувала: єслі украінци рісуют своі хаткі-мазанкі, ми будєм свої кривиє ізби! Ето наше! Грачі прілєтєлі!
І починали малювати оті свої хащі, мєдвєдєй і халтуру.
Просто відкрийте «Сєльскій від» Саврасова і порівняйте з будь-яким шедевром Васильківського. Чи Левченка. Чи будь-кого. Це дилетантство і, щоб це побачити, навіть не треба мати професійної художної освіти.
Тому Грачєй Саврасова, де тіні від дерев на передньому плані падають вперед, а тіні на задньому плані падають назад, Лувр не купив.
«Это полотно считается самым известным произведением Саврасова[4][5], а его появление рассматривается как «важный этап в развитии русской пейзажной живописи»[6]». Ну да, в 1871 році ще не навчитися тіні накладати в одному напрямі це мощь. Лувр вирішив не зв’язуватись.
В результаті мотив догнать і перегнать був, замовлення було, навіть величезні гроші від держави були, теми ніби ті самі, а без натхнення це не культура. Тому отих трьох ведмедів і отих охотніков на прівалє неможливо ніде повісити (окрім руского музею). Бо вони убогі.
І так в усьому.
Гоголь приніс в спільний культурний простір імперії український колорит. І це в часи «православія, самодєржавія, народності» царського ідеолога Уварова, де ось це «народность» в перекладі — російський нацизм. І тут по писку російському нацизму б’ють українським націоналізмом. Дарма, що написаним російською мовою. Справжніми народними мотивами, ідеями, темами, характерами, колоритом, декількома століттями традицій і міфу.
Всі ці пушкіни-колотушкіни охали-ахали: «Сейчас прочёл Вечера близ Диканьки. Они изумили меня. Вот настоящая весёлость, искренняя, непринуждённая, без жеманства, без чопорности. А местами какая поэзия!.. Всё это так необыкновенно в нашей нынешней литературе, что я доселе не образумился…».
І почалось в російських літераторів з поетами подражательство. Аж до часів пізнього Булгакова, який і через 100 років після Гоголя ще в своєму «Майстрі і Маргариті» його імітує. Але оскільки всі до єдиного рускіє літератори були вихідцями «нє із холопов», а цими холопами, яких кинулись оспівувати, володіли, то ні про яку Солоху написати не могли. Не бачили вони навколо себе ні Солох, ні Вакул з Оксанами. Та й будьмо чесними: Тарасів Бульб серед московитів не народжується.
Власних холопів вони зневажали, так само, як зараз путінські еліти зневажають своє населення. Та і який колорит ти змалюєш, коли не було ніякого колориту у холопів. 10 поколінь обмінів на собак. Який тут «колорит». Простий чєловєк не вмів писати і читати, не створив народних пісень, танців, костюму, обрядів і вірувань. Всі їхні «народні танці» показав рєжисьор Бортко в Собачому Серці: шапку з голови на підлогу скидаєш і ногами по ній! Вся хореографія.
Тому все це сочувствіє к «людям низкой породы» закінчувалось Гєрасімом і Муму. Культурою рабовласника, де не було місця подвигу Джанго. І Джанго (не)Вільний в кінці за наказом начальства вбиває найкращого друга (істинний російський менталітет).
І всі ці лицемірні спроби «поднять народноє» так нічого і не дали.
В результаті серед усіх потуг найчесніше повівся Булгаков доки ще був молодий і безкомпромісний: показав в «Собачому серці» як по-справжньому їхні еліти ставляться до всіх цих своїх «людей нізкой породи», яких закликає перетворити назад у собачку.
Російська культура з самого свого зародження просто намагалися копіювати шлях, яким шли українські культурні діячі 19 століття. А копіювання це завжди вторинність. Тому в конкуренції культур московити одразу програли. І пізніше просто перейшли до розстрілів українських діячів, знищення художніх колекцій, музейних фондів і спалення давніх бібліотек.
І продовжується це донині. Всі це раптом помітили лише в 2022 році, бо ще 10 років тому всі ці чувачки, які профукали наші музейні фонди на Півдні, нам парили Кобзонів і Пугачову, яку нам подавали в якості чуть лі не пріми (прімадонни), коли вона співати не вміє.
Проста ілюстрація: «Рідна мати моя», яку заспівати погано неможливо.
В музиці у них точно той самий косплей. Оте все про «Ех полним-полна коробушка, есть и ситцы и парча. Подставляй-ка губи, зазнобушка, нє торгуйся, нє скупісь» — ніби спроба повторити віковічні теми відносин чоловіка і жінки, а на виході похабщина і моргерншетрн («дєлай канкан, задирай свое платье (B*tch), Baby, только так я могу быть сзади (Эй)»).
Тому Кобзон приїзжав зі своїм ювілейним концертом у Київ і звав на сцену Солов’яненка з Гнатюком. Ця заздрісна нікчема, яка все життя усувала зі шляху конкурентів, хотіла постояти разом з метрами, щоб вважалося ніби він їм рівня. Але у Гнатюка комуняки брата вбили, а Кабзон всю кар’єру їм проспівав оди. Тому хитро посміхаючись Гнатюк і Солов’яненко, щолкнули цю пріблатньонну промокашку по носі. Солов’яненко затягнув і всі все одразу бачать, що Кабзон хіба на подпєвку їм годиться:
https://www.youtube.com/watch?v=JrjCuA-Eu6E (буря емоцій під паріком себе видає).
До речі, якщо хочете відгадку до загадки, чого ця нікчема зненавиділа нас аж підтримала убивства у 2014 році, то ось там, на сцені і зненавиділа. І всю їхню історію це так відбувається.
Насправді їхні професіонали завжди знали, що український рівень для них недосяжний. Так, публіці можна було вішати, що «української естради не існує», «культури в нас на 3 дня» і «поки я тут щось значу, не дам збудувати з України велику країну з маленькою культурою». Але всі все знали. Шкода лише, що до 2022 всі ці персонажі знімали штани на московських сценах, а зараз вішають нагороди всім цим монатікам, потапам і своїм сосалкам, а справку ортіста видали мудаку : «гинути це вибір військових».
Але один дядя вже перестав щось значити у цій країні. Перестануть і інші.
П.С. Переслуховував я тут українську естраду 60-80 років: Івасюка, Яремчука, Луціва, Огнєвого, Прохорову, Гнатюка, Солов’яненка, Тріо Мареничів і ін. Моща. Я поціновувач AC/DC, Кісс, Авічі, Rag’n’Bone Man, Еда Ширана, Кетті Пері, Майлі Сайрус, американського кантрі і всього, що зараз на ютубі має від 500 млн переглядів і вище. Та треба визнати: хороша американська музика класно впливає на емоції. Американська музика це бомба. Але хороша українська впливає на душу.
Українська музика ще сотні років тому зрозуміла, для чого взагалі існує музика.
———
Справку ортіста видали мудаку : «гинути це вибір військових»