Це — довгий і болючий текст. Я маю його написати. Але на ніч краще не читайте. Потім, зранку.
Я бачила президента живцем. І навіть його слухала. В 2019 році. Коли він був кандидатом. А ми веселими слухачами, яких цей неофіт потішив.
Багато хто із тих, хто був на зустрічі, відкрито розважався. Бо кандидат Зеленський взагалі не розумів, куди він потрапив і що відбувається.
Тому і діалоги були такі.
Питання: а якими будуть ваші перші кроки на посаді президента?
Відповідь: а вот вы бы что делали на моём месте? Расскажите мне, давайте вместе подумаем.
Я спитала лише одне, але своє улюблене, про фемінізм.
Відповідь: я очень хорошо отношусь к женщинам, но люблю, конечно же, свою жену.
Зала продовжувала тішитися. Один із нас (я знаю, хто) викрикнув: — Володя, а ты знаешь значение слова «феминизм»?
Знаєте, ми з друзями вийшли з тієї зустрічі повністю приголомшені. Ми знали соціологію. Ми розуміли, що він – наступний президент. Один із нас, хто терпіти не міг Порошенка, вимовив: триндець (він інше вимовив, але я не буду тут матюкатися). І ми пішли випити. Єдине, що тоді прийшло нам в голови.
Так от, я тоді побачила мстиву, недалеку, обмежену, погано освічену, сконцентровану виключно на собі, образливу, з ураженим его людину. Повна порожнеча. Так, він усміхався, навіть пробував жартувати, навіть інколи вдало, але все інше було дуже страшним.
Я тоді безкінечно писала якісь пости і тексти, намагаючись достукатися. Не можна таке вибирати! Бо це – смертельно небезпечно.
«Нам предложили проект», — як скаже трохи пізніше в одному із своїх інтерв’ю Олена Зеленська.
Але ж ми всі, як ви розумієте, «працювали на Пороха». А у того, як відомо, «бізнес на крові», «ліпєцкая фабріка», «вбив брата» і інші лабуда, яка прекрасно заходила у вуха наших людей, які все своє життя очікують дива і справедливого царя.
Частина тих голосуючих, на жаль, навічно похоронена в тому ж таки Маріуполі, наприклад.
Я уважно в той час слухала всі месиджі, які генерувала команда кандидата. Я бачила, як все відбувається з Голосом. Зараз наш Голос, на який так багато покладалось надій, часто голосує синхронно зі слугами та опзж. Але тоді вони справились – розкололи демократів і на цьому ввійшли у владу.
Мене тоді дуже вразило розслідування Бігуса про оборудки в оборонпромі. Дуже. Я перепостила той текст з запитанням – як так можна????
Я знаю, що те розслідування забило останній цвях в політичну труну Порошенка. Я теж повірила. Це вже потім з’явилась історія з запчастинами, які добували наші агенти і які тоді постраждали. Вже потім, в 2020 році суд назвав розслідування неправдивим.
А тоді, в 2019-му, був Блогфест у Дніпрі. І я запитала у Бігуса, чи розуміє він, що зробив? На мене налетіли колеги. Ну, як налетіли. Не в тренді було говорити про лузера Порошенка. Тому мені казали приблизно таке: ну ти ж розумієш, він сам викопав собі яму, він сам неправильно себе поводив, він сам винен у тому, що програв.
Повірте, справа не в Порошенко. Мене вбиває тупість тих, хто мені пише, що я на нього працюю. Ні, не працюю. Пишу про що хочу і коли хочу. Але так, я категорично не підтримаю і ніколи не зможу підтримати нинішнього, демократично обраного, з аномально високим рівнем підтримки президента.
І ще раз повторю: країну в 2019 році хакнули. Президент отримав в свої руки необмежену владу. Скрізь. Там, де не змогли зразу, дістали потім. Це я про те, що витворяють зелені з місцевим самоврядуванням, прибираючи неслухняних мерів. Як приклад.
Тоді, в 2019 році, всі ті, кого я безмежно поважаю, хто має високий соціальний капітал, інтелектуали в переважаючій більшості НЕ голосували за Зеленського. З різних причин. Але всі розуміли одне – країну віддають тим, хто її угробить.
Власне, так і вийшло. Так і виходить. Пам’ятаєте, як зразу після інавгурації повернулась вся шваль типу портнова? І потім, як почалась війна, вся та шваль з купою валіз з грішми спокійно покинула країну?
Коли я писала, що ми косплеїмо рашу, мені сміялись в коментарях: та ладно, у нас інші традиції, у нас ніхто не дозволить президенту стати диктатором.
Президент, якого більшість обирала, щоб поржать, підм’яв під себе всі гілки влади, є підозра, що його офіс злив складні контрозвідувальні операції, він сам шукав мир в очах путіна, зустрічався в Омані з патрушевим, роздав посади відвертим ворогам країни, закрив незручні телеканали і він би і далі чудив, але тут почалась війна.
Я вже навіть не буду про «розвал економіки» і про те, що «Нью-Йорк таймс гірше скабєєвої». Про те, що «була б паніка» і «готуйтеся до шашликів». Ми це все знаємо.
З війни почали робити шоу. О, вони це вміють! Це – єдине, що вони добре вміють. Світ нас дивився як дивляться блокбастер. Лише ціна висока – наші життя і наша країна.
Для президента цей час – найзірковіший. До нього раптом приїхала вся світова еліта. Ну, він так сприймав, що саме до нього.
Випусники Гарвардів і Оксфордів, найстаріші фамілії світу, політики з іменем — всі вони тисли руки і обіймалися з президентом України. Втомленим, неголеним, у одязі кольору хакі. Він, президент, дарував світу тригерні і абсолютно медійні фрази на кшалт: мені не треба таксі, мені потрібні снаряди.
Молодець, без питань.
Світ нам почав допомагати. А ми почали красти. Ну, як ми. Я не крала. І ви не крали. Хто?
Влада вирішила обвести навколо пальця простуватих і довірливих європейців, американців, британців, канадійців. Обіцяючи реформи і погрожуючи, що ми тут стоїмо, щоб війна в Європу не прийшла.
Ейфорія і захоплення тим, хто попросив снаряди замість евакуаційного таксі пройшли. Ми маємо купу невирішених внутрішніх проблем. Ми маємо парламент, рівень якого страшний. Ми маємо обмеження в медіа, які не мають нічого спільного з обмеженнями під час військового часу. Ми маємо зашкалюючий рівень корупції на всіх рівнях влади.
Тут про вибори почали говорити. Розчарую вас – знову виграє Зеленський. Навіть якщо не угроблять Залужного і він, уявімо собі, піде кандидувати. Виграє Зеленський.
Всі ці клоуни смішні лише на самому початку. Страшно буває потім. Наприкінці кіно.