Велике Пресконферівництво завчасно викликає велику огиду. Ситуація настільки патова, що жодного нейтрального питання бути не може в принципі. На жодне не нейтральне питання воно відповіді не дасть. Буде посилена порція мекання- бекання- фиркання- фукання.
«Начяльнік будєт в гнєвє», карочє.
Цікаво, скільки виявиться журналістів, подібних до Ані Рибалки.
Чи наша реальність викохала цілу плеяду проституйованих, а тому й акредитованих, мосейчукістів?
Цензор.Нет подав заявку на участь у прес-конференції президента Зеленського. Але прес-служба офісу президента нам навіть не відповіла.
Очевидно, що по-перше, пан Зеленський боїться відповідати на не підготовлені питання, до яких йому не написали відповіді. А по-друге, пан Зеленський боїться відповідальності перед народом Украіни. Багато за що — за призначання агентів ФСБ на найвищі державні посади, за ганебну здачу півдня України, за провал підготовки до війни, за тотальну корупцію та безлад, які Слуги творять у державі, за некомпетентність на усіх рівнях, і за постійну брехню у вищому керівництві.
І не мене Зеленський позбавив можливості задавати йому питання — президент позбавив народ України можливості почути відповіді на питання, які хвилюють суспільство.
Що ж, буду шукати інші можливості змусити Зеленського відповідати за свої діі.
Цензор.нет — одне з найбільших і найвпливовіших українських ЗМІ. Юрій Бутусов, мабуть, найкращий журналіст, що показує війну. До прес-конференції президента не допущені.
Мені здається, демократія — це відкритість і підзвітність влади. Прес-конференція президента як закритий клуб для підлабузників не виконує свою функцію прямого зв’язку президента з народом.
А як ви думаєте, друзі, формат путінської «прямої лінії» з «правильними» журналістами і затвердженими питаннями це хороша ідея для України?
24 лютого 2023 року президент вийшов на підготовлену прес-конференцію присвячену річниці широкомасштабного вторгнення. Із незручних питань там було питання журналістки 5 каналу про Івана Баканова.
Вчора оголосили про пресконференцію президента. На акредитацію дали часу до 16 годин 18 грудня. Цього разу журналісти, які можуть задати незручні питання просто не встигнуть зареєструватися. Тому я не очікую ні незручних питань, ні вибачень, розкаянь від президента. Очікую продовження брехні, переведення стрілок, звинувачення підлеглих, продовження політики теплих ван та поганих бояр. Ще очікую злості, ненависті до українців та звинувачення їх у всіх про₴бах влади, а також покладання відповідальності на військових.
Не вірю, що президент змінився, а тому ситуація буде погіршуватися і йти по поганому сценарію.
Доведено попередніми пресухами.
Римський імператор Калігула був великий жартівник.
Він любив комічні вистави з перевдяганнями, і сам в них охоче брав участь.
Робив це публічно, збираючи великі маси глядачів на стадіони і арени.
Спочатку народ його сліпо обожнював і готовий був на руках носити.
Простим людям подобалося, як молодий імператор троллит місцевий парламент.
Наприклад, Калігула оголосив, що призначить свого коня сенатором.
Все вирішили, що це — круто, і сміялися вдалому жарту.
А він з посмішкою спершу записав свого коня в цивільний стан — за законом в парламенті міг бути тільки корінний римлянин — а після призначив, таки, сенатором. Коня!
Хтось говорив, що подібне є нехтуванням здорового глузду і насмішкою над державним устроєм.
Але, народ парирував, що це — креативно, смішно і, оскільки стосується лише сенаторів, то нехай собі тролить їх далі.
Тут Калігула оголосив, що призначає свого коня-сенатора консулом.
А згідно з античною традицією, консули були вищими держ.особами і управляли областями, які входили до складу імперії.
Ось тут вже громадяни зрозуміли, що з імператором щось не те, і прийшли в двіж.
І тут маска коміка була скинута: Каллігула відповів жорстоким терором, що дуже характерно для істериків, коли щось йде не по-їхньому.
Одночасно виявилися й інші сюрпризи — порожня скарбниця, розвал економіки, втрата союзників, активізація зовнішньої загрози.
Виявилося, що веселий імператор був повністю некомпетентний у всіх сферах, крім самопіару і видовищ.
Громадяни прозріли, але було пізно: країна опинилася на межі краху.
Ситуацію врятувала армія, яка збунтувалася через затримку заробітної плати, і поперла на Капітолій.
Військові прибрали Калігулу і призначили керувати країною маріонетку Клавдія.
Але той, як і попередник, став застосовувати інструменти диктатури і терору.
Народ активно вимагав повернути громадянські права, демократичні інститути, і волав до совісті військових.
Ті показували цивільним дулю, зі словами, що не допустять, щоб незрілі особистості, ласі до видовищ, вирішували долю імперії.
Але, управлінці і економісти з військових виявилися так собі.
Імператорів стали міняти одного за іншим, за принципом: не зміг забезпечити дива — пішов геть.
Деякі й року не затримувалися, звільняючи місце для наступного.
Ця чехарда остаточно підірвала економіку країни.
Нарешті, методом проб і помилок, призначили імператором тлумачного управлінця Марка Кокцей Нерву.
Це був серйозний чиновник, розбирався в економіці, поважав закони і був хорошим дипломатом.
Він повернув демократичні інститути, підняв Рим з попелу, відновив права пригноблених і задружіться з лояльними сусідами.
Римський орел розправив пір’ячко, країна зажила нормальним життям.
Але тут народ вирішив, що чогось йому не вистачає. А саме — видовищ.
Як виявилося, люди не награлися в Калігулу, і висновків не зробили.
Імператор Марк відповів, що країні не до веселощів, треба затягнути пояси, зміцнювати оборону, тільки жорсткою економією можна забезпечити розвиток.
Люди сказали «ні», і Марка теж змістили, причому — пов’язали і заморили голодом, для науки всім наступним «рятівникам нації».
Наступні загравали з народом і сенаторами, але це ситуацію не рятувало. Бардак в країні був ще той.
А тут їхнім сусідам доперло, що гріх не половити рибку в цій муті з вигодою для себе.
Вони стали нападати і відхоплювати від Риму шматок за шматком.
Знову ситуацію взяли в свої руки військові.
Пощастило з полководцем Аецієм, який розігнав сенат і очолив військову диктатуру.
Але закони економіки підпорядковувалися військового статуту, і ситуація всередині країни ставала все гірше і гірше.
Імперія ще утримувала зовнішні кордони за рахунок патріотизму і самовідданості легіонів. Хоча грошей їм платили все менше.
Скоро і легіони видихнули, вирішивши, що з якого дива вони повинні гинути за невдячних співгромадян, і потихеньку стали саботувати.
І нікого в країні не знайшлося, хто міг би дати їм відсіч.
Так закінчилася історія вічного міста.
……………………….
P.S. Це був короткий виклад подій, що призвели до занепаду Римської імперії.
Тут немає алюзій на нашу дійсність.
Але, пам’ятати історію — необхідно, тому що, як говорив Джордж Сантаяна — «вона повертається, якщо про неї забувають».
І ще одне: погано — забувати, ще гірше — не знати її, і ніколи не цікавитись нею.
Згідно останнього КМІСу Єрмаку довіряє на 6% українців більше ніж Порошенку.
Відповідно респондентів дії Єрмака з розведень і розмінувань влаштовували більше за євроінтеграційні потуги Порошенка з його безвізами, Томосом та будівництвом фортифікацій — і продовжують влаштовувати.
Це тільки одна деталь з опитування, є не менш показові і алогічні, подивіться, вам сподобається.
………………
Уяви не маю про який «Уряд національної єдності» може йти мова якщо добрих українців все влаштовує?
Всенародний марш до неба в алмазах триває.