Просто, щоб ви знали, що паралельно відбувається в країні, яка веде екзестенційну, криваву, страшну війну за виживання.
.
В країні, де прямо зараз, коли я пишу цей допис, і прямо зараз, коли ви його читаєте, і потім, коли ви підете спати в ліжко, на кухню вечеряти/снідати, на роботу, на конференцію, у відпустку тощо, прямо в цей самий, будь-який з цих моментів: десятки, сотні, тисячі, десятки тисяч українців не пьють, не їдять, не відпочивають, сидять у холодних окопах, не святкують свята, віддають своє здоровʼя та життя за Україну, закатовані в російських полонах, хоронять рідних і близьких…
І віддають своє життя українські захисники і захисниці точно не за корпоратив блогерки-ескортніци, яка піарить «Слово пацана» та інший російський контент, захищає та розповсюджує в Україні русскій язик, називає «нацизмом» заклики переходити на українську мову, а мешканців західних областей України — «заводом дебілів», та не несе в суспільство нічого, окрім нецензурщини, паскудства та деструктиву.
Ця істота — Анна Алхім, яка постила в інсті розташування українських військових, після чого прилітало в лікарню в Дніпрі, не просто не несе жодного покарання та не відчуває на собі кенселингу від суспільства, — вона ще організовує «Корпоратив», за вхідні квитки на який бере від 5 до 38 (sic!) тисяч гривень.
На вечірці у паскуди збираються виступати:
— Гарік Корогодскій. Ахах, не дивно, що після того, як його відшили Latexfauna та книжковий форум, нашему пісатєлю залишається йти лише на корпоратив низькосортної так званої блогерки.
— Масажист-сквіртолог (так, ви правильно прочитали) Леон 13.
— Анатолій Анатоліч. Зе-інтервʼюер. При чому, я наголошую, що саме «зе», а не «the», виходячи з його «контенту» останніх років. Чувак довго толерував та тягнув до України «русскій мір» у різних його проявах — від інтервʼю з гордонами-ломачєнкамі-чєрняками до просування наративів «какая разніца». Після початку повномасштабного вторгнення довго звертався до росіян, з надією, що вони його почують (це ж як треба вірити в них!), та потім зневірився і став «борцем за все українське».
До речі, Анатоліч — давній друг і кум (!) Свєточкі нашої, риганиці — Лободи. Він завжди її підтримував і захищав, навіть, коли та у Малахова розказувала про «укрАінскіх радікалов» та у Собчак про «какая разніца, какая страна, да в мірє пално стран»!
Не знаю, чому когось здивувала присутність Анатоліча на цьому святі тупої невиліковної вати, малоросійства та русофільства, особисто мене здивувало тільки те, що там не буде Лободи, Арєстовіча (хоча б онлайн) та русскощєлепного таксиста.
Але ж, як-то кажуть, «йещьо нє вєчєр».