Поки ще не запізно.
Совкове застілля від президента хоча вбоге та недоречне, але цілком логічне — він втрачає підтримку і тому йому створюють картинку всенародної любові.
Тиск на нехитру емоцію вже використовується не вперше, раніше це були діти, а ще раніше образ недолугого обивателя з «какой разніцей».
Проте телевізійна ілюзія все сильніше контрастує з реальністю, і скільки б поруч з ним не посадили достойних людей — від цього криза не припиниться, армія не підсилиться, руйнація інституцій не сповільниться, а кротівня не зникне.
Тим більше підсвідомо режисери максимально обезличили декорації, навіть не поставивши наші прапори, під якими держава воює вже дев’ятий рік, і це показова обмовка.
А сам головний герой відосіка при військових лепетав про якісь «лінії в голові», знецінюючи захист справжніх ліній, тих, які захищають ціною крові — звичайний маразм обивателя, який думає, що все можна вирішити просто силою думки.
І цікаво було почути національну ідею: виявляється, максимальна висока мета це зустрітися десь з «пляшкою і холодцем» — тобто «забыть кровь», якщо назвати речі своїми іменами.
………….
Чергова спроба змінити маску, змімікрувати під ситуацію, залишивши генеральну лінію на тримання населення в омані та продовжувати поступки ворогу.
Погана гра, все більше людей прозріває — але треба, щоби всі.
Виявляється, Зеленський заганяв військових на свій «новорічний прийом» не добровільно, а …за наказом.
Просто жесть.
Наказую! В мою новорічну масовку прибути, ать-два! За відмову будете покарані за законами воєнного часу!
В світі не дарма існує таке поняття, як етикет, а в ньому окремою главою — запрошення на прийоми. Офіційні запрошення для того і існують, щоб людина мала право відмовитися. А тут рознарядка командиру: відрядити Борисовську в Київ на зйомки новорічного відосіка. Ппц.
Що казати, в нас при владі із грязі в князі, до того ж злобні, ненависні, вигадливі нікчеми. Тут не те, що незнання етикету, тут власний «етикет», за яким всіх достойних треба умисно замазати лайном.
Відповідаючи собі на питання, чи пішов би я? Я відповів, що не пішов би. По-перше, я в свій час не пішов на запрошення до Порошенка. Але то було інше. А по-друге, в мене колись була реальна ситуація, коли не з’явитися на запрошення нікчеми тягнуло за собою наслідки для мене. Але я посміявся і не пішов. І досі вважаю це одним з найкращих рішень в моєму житті, за які себе потім поважаєш.
Але саме через власний досвід я можу сказати, що наказ від командира (верховного головнокомандувача) це зовсім інше. Якщо це вимагало боротьби з собою, а не так, що людина радісно побігла, то це насправді викликає тільки співчуття.
Не вздумайте хейтити людей зараз.
НАКАЗ прибути, в ситуації де мало б бути ЗАПРОШЕННЯ, підтверджує, що з самого початку вони знали, що запрошують людину, яка до них ставиться зі зневагою, намагалися її зганьбити, а заодно засвітитися на її фоні. Вова ще в своєму Кварталі робив таку гидоту — запрошував всіх цих вірастюків і перевдягав їх в бабські шмотки, перетворюючи на опудал.
Тут в нікчеми два психологічних моменти:
1) Постояв поруч з достойною людиною, достойна людина тобі при цьому в пику не плюнула і під сраку не вигнали, і ти вже в очах інших сам — достойна людина.
2) наявність красенів підкреслює потворність потвор. Оплюй всіх достойних в країні і твоя недостойність не буде кидатися в очі.
Просто гляньте на вираз обличчя людини поруч з шматком лайна, і все стане зрозуміло.
Всі його попередні рецепти закінчення війни також були гидотні й зрадливі. «Зустрітися посередині», коли мова йде про захоплені українські землі — ідея абсолютного ренегата. «Перестати стріляти» в умовах збройної агресії — ще гірше. Просто-таки Ленін у Першу світову на утриманні німецького Генштаба.
Новий висер на тему лише зовні нагадує мантру дешевого психоналітика:
— И как только мы уберем линию разграничения в голове, она исчезнет и на карте.
Насправді, винятково мерзенна й небезпечна позиція. Вона, де-факто, заперечує військову агресію Росії, окупацію, самі плани з повернення України до своєї зони впливу, а підсовує як причину війни на Сході суто кремлівську тезу про наші ментальні розходження з «народом Донбасу» (ніби такий народ справді існує, а прихильність тамтешнього населення до «руского міра» не є результатом масованої дебілізації чекістською пропагандою).
Просто подумайте, як майстерно все робиться: покликати до себе патріотів-воїнів, співати їм осанну, виголосити промову в, ніби-то, патріотичній тональності — й запхати туди відверто зрадницьку, підлу й підступну тезу про «лінію розмежування в голові».
Знаєте, я завжди заперечував свідому роботу Зеленського на ворога, вважаючи його політику результатом ментальної совковості та тупості. Але інколи й найпалкіший прихильник Оккама й Хенлона починає сумніватися.. Тим паче, під Сватів на головних запоребрикових екранах