Моє покоління, яке раділо «кіндеру» на свята, те яке збирало жуків на картоплі замість розвиваючих монтесорі-хуйорі, яке звикло, що робота, а точніше «х#яринг» — кращий психолог — уж точно не заслужило лежати зараз в могилах. Точно не заслужило топтати багно в окопі. І точно не заслужило повторити долю прабабабці — ставши вдовою до 30. Наше покоління робило дві революції, вигрібало війну з 2014 і пішло о 7 ранку брати військкомат 24.02.2022. Що ще треба було зробити цим 8-10 мільйонам людей цього працездатного покоління?
Не народ тупий. Не земля якась проклята. І точно не варто тужити за «країною, яку ми проср@ли в 1991 році, що за рівнем ВВВ лише в 5-7 разів поступалась Китаю». Вона була нежиттєздатна без ринкових реформ і чіткої відповіді на питання: «Куди рухаємось?». Це був труп, який треба було поховати і забути. А не оживляти його ще 30 років, як Франкенштейн зшивав різні ноги і голову.
Я подивилась вік цієї особи. І здивувалась.
Я чула таке від бабок-комуністок на Печерську. У маршрутці Лохвиця-Київ колись. Але не від молодою людини, яка позиціонує себе як успішного бізнесмена. Хоча на рядку «займався багато років багатоповерховим будівництвом» — все стало зрозуміло. Це доволі слизький бізнес з багатьом перемінними.
Ми не заслужили цю війну.
Однак це страшний подзвін по тому, що в велику політику на гарматний постріл не можна пускати «тимчасово безробітних людей», які ніколи не мали стосунку до політики.
Що накуй дешевий газ із РФ, якщо ціна його — віддати ракети високої дальності і стратегічні бомбардувальники.
Що можна поекономити на серіалах і дорогах, коли у тебе мають бути в пріорітеті міномети і боєприпаси.
Що мова важлива. Що пам’ятники, під якими призначаєш побачення — теж мають сенс. І що якісь родичі з болотяних єбенів не мають бути для тебе авторитетом.
Я би не стала гучно заявляти про національну невдячність. Той випад проти Бена Воллеса і Великої Британії був випадом одної приватної особи. Яка ще до великого вторгнення видала пасаж: «ето ваше панібратство! Я прєзідєнт, Міша». Цей випад щодо Воллеса огидний, але зробила його одна особа, а не 37 мільйонів.
Ти не можеш чекати змін від інших людей. Не всі люди сміливі, не всі мають сили на те, аби вийти із зони комфорту. Так само лиш дрібка людей володіє навичками лідера. І піде і зробить. І добре, коли на ними підуть інші.
Якщо скиглити в інтернеті, що народ нікчемний — ніяких змін і не буде. Народ який уже є з ним треба працювати і міняти.
Я дивилсь архівне відео інавгурації Ющенка на Майдані. Він привітався до юрби: «Слава Україні!» — у відповідь мовчання. У 2018, коли це вітання запровадили в ЗСУ — скільки лютого трешу неслось, що це нацизм, фашизм і молодчики Бандери та Шухевича.
Однак зараз я часто чую з нижнього поверху, коли «Героям Слава» вітаються під магазином розливного пива і барбершопом.
Токсичне, не токсичне середовище — рубай своє. За справжнім хистом і якісним бізнес-планом приходить успіх. І тоді ті, хто не вірив і хейтив — заткнуть пельку.
«Візьми і зроби!» — як висіло колись на біг-борді одної політичної сили. Але реально зроби, а не язиком.
Ніхто не заслуговує на війну. Війна не додає ні молодості, ні краси, ні здоров’я. Війна це біль. І його не лікує ні час, ні кабінети лікарів…
Винуваті у війні виключно наші сусіди. Заздрісні і підступні сусіди на літери Р. і Б.
Чонгарський залізничний міст
Чим раніше прославився молодий чоловік, який понаписував, що українці самі винуваті і зробили цю війну?
Одягав скульптуру «Хлопчика, який пісяє» — в український костюм. На це Міністерство культури виділило 50 тисяч доларів. Непогані гроші як на 2007 рік
А ще недавно пан Олексій проводив форум «Україна майбутнього», де половина спікерів була або депутатами СН або блогерами ОП. Це позиціонувалось як «потужні секції про майбутнє політики та економіки»
Тому цілком можливо, що цей пост був акцією — аби перевести стрілки із чутливого питання «Що трапилось на Чонгарі» на «цей народ заслужив на війну»
Питання «винен» чи «не винен» народ маніпулятивне, беззмістовне та шкідливе.
Цією абстракцією намагаються відволікти від проблеми відповідальнoсті посадовців, яким народ довірив свою безпеку.
Згорнута ракетна програма, зірвані ДОЗ, мутні «розмінування» і «розведення», переслідування бойових генералів, призначення агентів на посади, впертий ігнор попереджень про напад тощо — все це робив не «народ», а конкретні посадові особи, які тепер сподіваються, що «війна все спише», провокуючи чергові срачі.
Про це та про них треба говорити, а не займатись схоластикою.