Три брехливі «Н» Путіна — нацисти, ядерна зброя (nukes) і НАТО

Російські пропагандисти зараз працюють над тим, щоб переконати США у тому, що Україна програє. Все це з дуже простої причини: Україна насправді не програє війну, і Україна програє її лише в тому разі, якщо їй не постачатимуть західну зброю. Тож зараз ніхто в Москві особливо не намагається просувати жодну з трьох «Н».

Проте аналіз трьох «Н» може допомогти побачити речі такими, якими вони є насправді.

Перша «Н» — НАТО взагалі не могло бути проблемою. НАТО не користувалося популярністю в Україні доти, доки Росія не вторглася у країну 2014 року. Договірні зобов’язання України перед Росією запобігли б її членству в НАТО на десятиліття вперед. Порушивши зобов’язання зі свого боку, вторгнувшись у країну в 2014-му та 2022 роках, Росія зробила альянс необхідним для українців. Вторгнення 2022 року переконало шведів і фінів у тому, що їхні країни мають вступити до НАТО. Путін каже, що це не має значення — хоча Фінляндія має протяжний кордон із Росією, ці дві армії дуже значні, і десятиліття нейтралітету добігли кінця.

Для такої реакції є проста причина: Путін насправді не боїться вторгнення НАТО в Росію і ніколи не боявся. Він просто хоче завоювати Україну, і його посилання на НАТО були лише однією з форм прикриття його колоніальної авантюри. Справді, Росія зараз виводить війська від кордону з Фінляндією (а це майбутній кордон НАТО), щоб ці війська могли воювати в Україні. Тому що ця війна зовсім не про НАТО, а про знищення України.

І ця війна вже точно не про знищення українських «нацистів». Ультраправі представлені в Україні набагато менше, ніж у Росії (де вони власне тримають владу) або, якщо на те пішло, у США чи майже у будь-якій європейській країні.

Заява про те, що українці — це «нацисти», — це просто мова ненависті, покликана виправдати їхнє вбивство. Справді, вибір саме цього терміна ілюструє дві фашистські стратегії: це велика брехня, як пропонував Гітлер; і ця брехня починає політику з довільного вибору ворога, як рекомендував Карл Шмітт (нацистський теоретик права). І це відволікає нас від очевидно фашистських характеристик верхівки російської національної системи.

Ця війна також не має нічого спільного з ядерною зброєю, за винятком того, що безперервні вторгнення Росії в Україну зроблять її популярнішою в усьому світі. Твердження Росії про те, що Україна розробляє її, було очевидною брехнею, і від нього відмовилися. Україна фактично здала всю свою ядерну зброю за угодою 1994 р. в обмін на гарантії безпеки США, Великобританії та РФ. Той факт, що з того часу Росія двічі вторглася в Україну, є рекламою розповсюдження ядерної зброї: маленькі країни повірять, що ядерна зброя захистить їх від великих сусідів.

Росія програла битву за Київ, але веде руйнівну війну для знищення української нації. Це знає будь-хто, хто проводить багато часу за переглядом російського телебачення. Путін систематично заперечує існування української нації та легітимність української держави. Скрізь, де Росія контролює українську територію, вона проводить геноцидну політику масової депортації, зґвалтування, та страти. Путін має інтерес у перемозі в цій війні, тому що це його війна. У росіян є інтерес у перемозі в цій війні, тому що багато з них віддані пропагандистським кліше; і поразка кинула б виклик їхнім переконанням. Але це все. Українці, навпаки, екзистенційно зацікавлені у перемозі в цій війні, бо йдеться про їхнє виживання: не лише у фізичному, а й у соціальному сенсі — про право бути тими людьми, якими вони хочуть бути.

Такі ставки війни, вони прості й високі. Вони підводять нас до нескладних висновків: росіяни боротимуться, доки не будуть переможені; українці продовжуватимуть битися незалежно від того, у що ми віримо і що ми робимо. Якщо ми, американці, не піддамося на маніпуляції трьох «Н», залишимося твердими і терплячими та озброїмо Україну, війна може закінчитися правильно — перемогою українців.

Timothy David Snyder, член Американської ради з міжнародних відносин

Sharp