Том Купер: звіт про війну в Україні за 21 лютого 2026

Схоже, я більше не можу просто сісти та писати. Навіть погода та австрійська мережа електропостачання обернулися проти мене.

Спробую пояснити, що я маю на увазі … Судячи з досвіду, багато хто представляє Австрію як гірську країну, постійно покриту снігом і населену людьми, що народилися в снігу, що живуть в снігу, що поїдають сніг, або займаються сексом на снігу, або катаються на лижах. Причому, взимку та влітку.

(за винятком кількох персонажів, переконаних у тому, що Австрія славиться своїми містами, що у лісах…)

Насправді, багатьох із нас, австрійців, застає зненацька сніг. Особливо взимку.

Хто б міг подумати, що у лютому може випасти сніг…? …і це в Австрії, чи не так?

Вам не обов’язково мені вірити: у будь-якому разі питання віри — це справа релігійних установ. Просто опинитесь взимку в зоні дії однієї з австрійських радіостанцій і послухайте ранкові відомості про дорожню ситуацію.

Ах так, і ще: ви знаєте, як телеведучі прогнозів погоди зазвичай стоять перед великою картою, на якій показана країна/територія, що вас цікавить, і прогнозують погоду? Добре. Так от та частина Австрії, де я живу, — це  саме та частина країни,  перед якою  стоять синоптики, пояснюючи, яка буде погода.

Тому неможливо передбачити, яка погода там буде…

Читайте далі: бідні люди, які відповідають за цю країну та її зимові служби, навіть не знають про наше існування. Принаймні як австрійців. «Це десь там, на південному заході Угорщини… чи сході Словенії… чи півночі Хорватії…»…?

Як не дивно, коли в тій частині країни, де я живу, вибухнула хуртовина, це відразу призвело до (чергового) відключення електроенергії. Так само, як і щоразу, коли в цій частині Австрії вирує шторм. Не дивно, що їм знадобилося 30 годин, щоб відновити електромережу.

Не турбуйтеся: ви нічого не пропустили. Це не олімпійська дисципліна: просто вона, як і раніше, безнадійно недоступна для того, що зараз роблять українські команди.

Але я відволікся. Суть цієї посади – інформація про останні події в Україні.

Повітряна війна

Після двох років подібних ігор я впевнено можу зробити висновок, що в тактиці ВПС та ППО України простежується чітка закономірність. Щоразу, коли в них залишається лише близько дюжини найважливіших ЗРК, вони кидають вперед вогневу частину МІМ-104, влаштовують засідку та збивають один або кілька Су-34 ВКС (як два дні тому у Запорізькому районі; екіпаж, схоже, вижив).

…а потім….

…цвіркуни…

…Через 24-48 години Су-34 знову бомбардують Запоріжжя з такої близької дистанції, що їхні інверсійні сліди можна побачити та простежити із землі всередині міста. Вони скидаються, коли Су-34 набирають повну потужність, щоб скинути свої УМПК (або УМПБ Д-30СН, або УМПБ-5 тощо).

Вчора росіяни обстріляли Одеський район приблизно 20-ма ударними безпілотниками, вивели з ладу підстанцію Снігурівка 150 кВ у Миколаєві, використовуючи не менше двох безпілотників Geran, а потім завдали удару чомусь у районі Краматорська ще однією групою безпілотників Geran.

Підстанція Снігурівка отримала попадання снаряда та була виведена з ладу.

Увечері Україна завдала масованого удару безпілотниками по РФ. Почалося все зі звичайної дезінформації: винищувачі скинули ракети AGM-88, велася активна радіоелектронна боротьба, було завдано удару HIMARS по підрозділах ВКС, оснащених ЗРК С-300, в районі Рильська-Лгова, а потім удару HIMARS по енергетичній інфраструктурі в районі Білгорода. Незважаючи на відеозаписи численних влучень у місті Білгороді (мабуть, усі вони були пов’язані з місцевою енергетичною структурою), росіяни заявили, що збили все, що летіло у їхній бік.

Проте фактичного удару було завдано південніше і включало запуск не тільки близько 200 безпілотних літальних апаратів, але і як мінімум двох крилатих ракет Storm Shadow/SCALP — більшість із них з південної частини Харківської області через окуповану Луганську область. Поки російські системи ППО були зайняті боротьбою з ними, СБУ додала кілька крилатих ракет FP-5 Flamingo.

Відомо, що у відповідь росіяни випустили безліч зенітно-ракетних комплексів С-300 та С-400, але щонайменше одна ракета «Фламінго» потрапила до заводу з виробництва ракет «Іскандер-М» у Воткінську: це приблизно за 1300 км від східного кордону України прямою. Фактично ракета пролетіла близько 1600 км. Як завжди, немає подробиць про те, що саме було вражено: лише вогонь і дим.

«Звичайно», — була «оперативна» відповідь від «незграбних поліцейських» у Москві: згідно з їхньою сьогоднішньою заявою, вони збили (цитата) «більше 170 безпілотників ЗСУ, завдали ударів по транспортній та енергетичній інфраструктурі, вразили пускові установки крилатих ракет «Фламінго» Збройних Сил України у 141 районі…»

Наземна війна

Отже… останнє зведення викликало безліч питань, наприклад, чи справді минулого тижня мало місце «дуже великий» контрнаступ українців, чи це був лише обман, наскільки просунулися українці тощо. Тим більше, що вчора Зеленський заявив, що ЗСУ (цитата) «звільнили 300 квадратних кілометрів території».

Не турбуйтеся: ви нічого не пропустили. Через те, що задіяні сили були надто нечисленні і розкидані по всій території — тому що, як знають усі розумники, у наш час неможливо сконцентрувати ні безпілотники, ні системи радіоелектронної боротьби, а отже, і піхоту, і артилерію в одному місці (принаймні без миттєвого знищення противником), — операція не принесла. Невелика втрата тут, ще одна там, та тоді зачистка у одному-двох місцях.

Не дивно, що багато хто прийшов до висновку на кшталт: «О, українці щойно зачистили сіру зону»… Ті, хто очікував, сподівався і молився про провал операції, теж з радістю оголосили її провальною. А ось такі диваки, як я, просто дійшли висновку, що інакше все й не могло закінчитись, окрім мінімального успіху. З причин, які ми пояснюватимемо (принаймні) два, а то й три роки.

Будь ласка, не питайте мене чому: незважаючи на те, що ці повідомлення розповсюджуються як якась зараза вже майже 30 років, я не маю жодних навичок онлайн-телепатії. Тому я не знаю, чому інші люди повідомляють, оцінюють та/або роблять висновки саме так. Можу лише сказати, що те, що я повідомляю, досить сире: часто це прямі цитати з різних джерел, з мінімальним редагуванням, хоча і з моєю власною перевіркою. І я роблю це не заради позицій, лайків, частки ринку чи будь-яких інших безглуздих причин, а просто тому, що хочу знати, що відбувається, і тому що в мене склалося враження, що є ще 3,5 людини зі схожим інтересом.

Як це зазвичай буває з подібними операціями, принаймні, починаючи приблизно з липня 2023 року, її було розпочато з політичних причин. Див.: становище України під час поточних переговорів з Росією за посередництва США та ОАЕ. Щоб Зеленський міг заявити: «Гей, ми не програємо».

І, мабуть, у результаті зона контролю ЗСУ виявилася трохи більшою, ніж була раніше.

Однак, хоча цілком можливо, що існує 362 794 228 інших причин результату цієї операції, я знаю лише одну: десь близько 12-13 лютого командувач Сирський зробив власні висновки і почав відводити своїх «іграшкових солдатиків» із різних секторів. Див: задіяний батальйон 225-го штурмового полку (або те, що від нього залишилося) був виведений з наступу і відправлений в інше місце, а один із двох задіяних батальйонів 425-го штурмового полку (або те, що від нього залишилося) був виведений з лінії фронту і відправлений в інше місце і т.д.

…і це викликало велике подив, принаймні, у двох знайомих мені росіян: мабуть, на подив і командира групи «Схід» ВРРФ (яка найбільше постраждала від української контратаки і ледве змогла вивести одну зі своїх бригад із оточення).

Цілком типово: рота «Морок» 225-го штурмового полку Сирського вихвалялася успішними штурмами російських позицій (цитата) «без підтримки дружніх ударних та розвідувальних безпілотників — і це за допомогою відеозаписів, зроблених розвідувальними БПЛА».

Таким чином операція фактично завершилася до того, як про це стало відомо громадськості: тільки зараз, коли вона остаточно закінчилася, Зеленський робить свої заяви з цього приводу.

Ще один «недивний» момент (принаймні для мене): на початку цієї (локальної) контратаки підрозділи ЗСУ завдяки достатній підтримці БПЛА, РЕБ та артилерії просунулися на глибину до 5 км (і більше) у тил передових російських позицій. А потім змушені були відступити. Так було в Годин-Ярі, а потім на південь від річки Гайчур. Чи то тому, що за ними ніхто не слідував (наприклад, щоб використати їх наступ), чи то тому, що ті, хто бився ліворуч та/або праворуч, не могли просунутися так далеко, чи тому, що підтримки БПЛА, РЕБ та артилерії, яку отримали наступні підрозділи, було достатньо, щоб прорвати першу російську лінію. Однак ми обов’язково почуємо про це у найближчі тижні та місяці.

Суть у тому, що, думаючи, що російська «лінія» бездоганна, ідеально утримується мільйонами військовослужбовців на квадратний метр, все акуратно заміновано і між російськими позиціями немає прогалин… і не думаючи, що ЗСУ будь-коли застосує тактику проникнення…

…або що позиції можуть переходити з рук до рук, причому навіть кілька разів на день…

…все це зовсім немислимо під час війни, чи не так?

Так. Ось чому нічого подібного ніколи не могло б статися.

У результаті: так, була контратака. Так, на ранньому етапі було 2-3 дуже перспективних просування в тил росіян, і так, все закінчено, тому що задіяних сил було замало для виконання завдання. Тому що Україна на більше зараз нездатна, і тому що… зітхання… ну, ви знаєте мій «висновок» з інших причин.

Але давайте подивимося на це з позитивного боку, навіть з ентузіазмом: я нікого не знаю і не пам’ятаю нікого, хто міг би використовувати ВСУ та ПСЗСУ більш неефективно. Щодо цього політичні та військові «лідери» у Києві перевершують усіх.

І з великим відривом.

Том Купер