Том Купер: ізраїльсько-іранський конфлікт та уроки історії

Всім привіт! Сьогодні вранці неабияк посміявся. І це при спробі насолодитися своїм звичайним кухлем капучино… Двічі. ….можете собі уявити результати, я думаю…

Тепер, після усунення безладу, що утворився на столі, дозвольте мені пояснити, чому.

По-перше, один контакт звернув мою увагу на статті у ЗМІ США з такими заголовками та змістом, наприклад, як  ця.  По суті вони розповідають трагічну історію бідних дрібних чиновників в адміністрації президента США Джо Байдена, які виявили, що: (цитата) «Прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху намагається втягнути Вашингтон у ширший конфлікт».

….і це походять від «трьох людей, знайомих із його (Байденом) коментарями».

Ви спитаєте, чому для мене це смішно?

Що ж, уявіть себе в моїх капцях: уявіть, що ви знаєте, наскільки розумнішими були б і Байден, і чиновники в його уряді – якби вони звертали увагу лише на те, що називається «історією».

Про що я говорю?

Ще на початку 1948 року Гаррі С. Трумен (як повідомляється, на той час президент США, але хто може сказати напевно…) був дуже стурбований. Друга світова війна і, отже, Голокост були ще дуже свіжі в пам’яті кожного, і тому він, зрозуміло, серйозно турбувався про перспективи євреїв у Палестині. Тому він звернувся за порадою до свого Об’єднаного комітету начальників штабів – органу, що складається з найвищих воєначальників збройних сил США. Запитав їх щось на кшталт: «Чи виживуть євреї в Палестині, чи араби збираються «загнати їх у море», що, можливо, призведе до чогось на кшталт «другого Голокосту».

І ось, це був 1948 рік, і вище військове командування США все ще було групою серйозних професіоналів, досвід яких був буквально «викований у вогні». Вони щойно вийшли з кривавої світової війни, яка навчила їх об’єктивно та реалістично аналізувати, інакше (буквально) мільйони помруть. Іншими словами: вони були далекі від своїх підвісок у 2001-2024 роках, аналіз яких насамперед забарвлений прогнозами на зручні та добре подаровані CEO-крісла різних великих корпорацій.

Отже, на початку 1948 року, після кількох тижнів збору розвідувальної інформації, JCS сіло і склало свій звіт. Їхня відповідь Трумену. Між іншим, це пояснювало, що сіоністи вже мали військову перевагу (не лише над палестинцями, а й над усіма арабськими сусідами Палестини) і не було жодної небезпеки програти якусь війну.

Більше того, вони наголосили на наступному:

«Сіоністська стратегія буде спрямована на залучення США до серії операцій, спрямованих на досягнення максимальних єврейських цілей, що постійно розширюється і поглиблюється .

Документ із позначкою «цілком таємно» був випущений 31 березня 1948 року. Якщо хтось захоче спробувати знайти його знову, він припадає пилом у Десятковому файлі за 1946–1948 роки, Відділ планів та операцій, 091 Палестина TS (розділ IIA). , Кейс 6, Група записів 319, так званого  Національного архіву  (США).

Ні: востаннє, коли я перевіряв, він не був відсканований, щоб стати доступним в Інтернеті. Навіщо турбуватися про такі погані справи?

Ах так… До речі, у тому ж документі ці (сіоністські) цілі перераховані так:

• первісний єврейський суверенітет над частиною Палестини;
• прийняття великими державами права на необмежену імміграцію;
• поширення єврейського суверенітету протягом усього Палестину;
• розширення «Ерець Ісраель» на Трансіорданію, а також на частини Лівану та Сирії, та
• встановлення єврейської військової та економічної гегемонії над усім Близьким Сходом…

На мою думку, це насправді виглядає як свого роду «визначення» ізраїльської доктрини на найближчі 80 років (ймовірно, довше, але я не можу передбачити майбутнє). Хоча це було написано за кілька місяців до офіційного створення Ізраїлю, це дуже точно визначає, чим були (майбутні) ізраїльтяни. Крок за кроком.

«Але це історія», і тому «не має значення». Довелося чути це навіть від дуже дорогого (і високопрофесійного, принаймні щодо всіх інших справ, крім тих, що пов’язані зі «Святою Землею») колеги близько року тому.

***

Отже, тепер, витерши пролитий капучино, я знову сів за стіл і продовжив читати повідомлення, що скупчилися за ніч. Наступним, що змусило мене (повторно) пролити капучино, було прохання дати оцінку статті  тут .

Чому я знову пролив капучино?

Тому що я згадав довшу. Я працював з одним із авторів статті, зазначеної вище, тому моя оцінка напевно може здатися упередженою. Тим більше, що не можу не розпочати свою «оцінку» із зауваження, що знаю цього пана як крутого і відданого своїй справі професіонала. Принаймні, відколи ми двоє співпрацювали у проекті, який близько 15 років тому мав, але не призвів до створення… е-е… «надзвичайно докладної» книги про ізраїльські ВПС. (По суті: я був організатором цього проекту; він був редактором, який підписався як автор після того, як ізраїльська військова цензура пригрозила ув’язнити [і викинути ключі] справжнього ізраїльського автора).

Але я відволікся (як це часто буває). Ви хочете знати, що історія в цій статті.

По суті, там говориться, що як відплата за ракетний удар КСІР Ізраїль може вирішити завдати удару у відповідь по Ірану за допомогою своїх балістичних ракет.

Так, не можу не зробити висновок: це цілком можливо. Особливо з причин, пояснених у цій статті – навіть якщо це не так, як я зробив би. Я б написав, що це так, тому що кабінет Нетаньяху все ще є досить безвідповідальним, щоб ігнорувати попередження та нову доктрину КВІР. Також, напевно, він прийде до думки, що це буде щось на зразок (цитата) «найменшого ризику».

Щось на кшталт: «Ви насмілилися по нас вдарити, ми вдаримо по вам ще сильніше, але не надто сильно». Наприклад, такими речами, як цей Єрихон II:

А ось про що у статті не згадується, так це щодо…. певної деталі, яка тоді, «близько 15 років тому чи близько того», коли ми з одним із її співавторів працювали над книгою-проектом про ізраїльські ВПС, «створила багато неприємностей». І саме тому я посміхнувся.

Ні, не для нас, а для  справжнього  автора: по суті безневинного любителя авіації та фотографа в Ізраїлі.

Зізнаюся: я винний. Мені набридли всі книги про ізраїльські ВПС, які розповідають про підрозділи, що літають на винищувачах та інших літаках чи вертольотах, їх відзнаки, камуфляжі літаків тощо – всі вони систематично ігнорують компонент  служби, пов’язаний з балістичними ракетами . Зрештою, в 2004 році вони були офіційно перейменовані з «Сил оборони/ВПС Ізраїлю» на «Повітряно-космічні сили Ізраїлю», але: кожна книга про «IASF», що вийшли в результаті, описує тільки літаки і вертольоти, і вже точно нічого такого що міг би коли-небудь досягти космосу….

Коротше кажучи: ми закінчили додавати, а потім  видаляти  «короткий уривок» про ізраїльські балістичні ракети з цієї книги (ще раз: назвіть мене упередженим, але я не згадуватиму її назву, тому що видавець не платить авторам гонорари майже десятиліття). Отже, цій темі довелося чекати іншої можливості: доти, доки вона не обговорюватиметься в  цій книзі  .

Що за історія викликала стільки проблем?

За межами місця під назвою Сдот Міха, на пагорбах на захід від Єрусалиму, є авіабаза, що рідко згадується, яка насправді не схожа на неї. Принаймні, тут немає довгих злітно-посадкових смуг та «іншої нісенітниці, пов’язаної з літаками та вертольотами». Лише «кілька асфальтованих доріг, деякі з яких, схоже, закінчуються всередині місцевих пагорбів».

Частина «комплексу Сдот Миха»….

Більш точний опис ви можете знайти  тут  . Насправді це (ядерний) полігон балістичних ракет. На цій базі, що одержала позначення «Крило 2», наскільки мені відомо, розміщуються три підрозділи IASF:

• 150-ї ескадрильї
• 199-й ескадрильї
• 248-й ескадрильї

… плюс дві ЗРК, оснащені протиракетами Arrow II і Arrow III.

Герб Крила 2, IASF.

Не дивно, що три підрозділи IASF експлуатують балістичні ракети, а комплекс Wing 2 насправді включає три різні об’єкти, які добре описані тут:

Як саме організовано та оснащено ці три ескадрильї, невідомо (принаймні мені), але суть: вони експлуатують такі балістичні ракети, як

• Ієрихон IIb (дальність дії 1500 км; ймовірно, вже виведено з експлуатації),
• Єрихон III (діапазон 4038 км)
• Єрихон IIIA.

Сили, про які йдеться, мабуть, також беруть участь – прямо чи опосередковано – у таких проектах, як Ofeq, завдяки яким Ізраїль став лише восьмою країною, яка має на орбіті штучний супутник. Ракети Ofeq зазвичай запускаються в космос з авіабази Palmachim. За допомогою ракет «Шавіт»: це «громадянський» варіант «Єрихона IIb».

Ні, я не знаю, скільки Єрихонов може бути у IASF, щоб завдати удару по Ірану.  Звичайні оцінки варіюються від 25 до 100  . Я припускаю, що в 1990-х роках було близько 100 Jericho II, і за цей час усі вони були замінені Jericho III та подібними речами. Але це припущення. І так, я припускаю, що вони досить точні, щоб вразити окремі об’єкти в Ірані.

Том Купер