У всі часи військо варварів це просто озброєний натовп. Дикі вояки в ньому вдягали страшні шкури, брали в руки страшні сокири і перед битвою страшно кричали на ворога, щоб його злякати.
.
Римська когорта нічого із цього ніколи не робила. Вона просто відпрацьовувала тактику і маневр. І коли варварам злякати ворога криком не вдавалось, 5 000 римських легіонерів розганяли 20 000 варварів.
Це відомо в західній військовій думці тисячоліттями.
Саме з цього виходять ті ж американці даючи нам не 100500 Хаймарсів, щоб ми як афганці і росіяни кидали бойову техніку ворогу, а дають по 10-15 одиниць, щоб відпрацювати систему застосування і логістику.
Та потім їхні генерали дивуються наскільки ефективно ЗСУ застосовують їхнє озброєння, подекуди навіть ефективніше за їхні власні війська.
Так от це може дивувати, але не того, хто знає історію. Якщо читати історію не по радянських підручниках, то виявиться, що на території України побудову військ і маневр знали тисячі років тому. Лев Мудрий візантійський імператор прямо повчає нащадків: руси єдині із народів півночі знають тактику і маневр.
Тисячі років досвіду, а особливо — бойового досвіду, не проходять дарма. Може здаватися, що це щось абстрактне, щось, що не має відношення до життя, але чомусь українець толковий і всі це бачать. Він чомусь знає як зробити це правильно, а ось це працювати не буде. Чомусь під час вторгнення українець не губиться, а українське суспільство раптом перетворюється у вулик бойових бджіл, де кожен юніт знає свою позицію в бойових порядках. І всі разом вони можуть замутити Майдан, і 2-й армії наваляти, і взагалі є суспільством, яке не боїться прийняти виклик.
А якщо почитати історію ще, то виявиться: саме українці в свій час завезли племенам на болота просунуту систему організації війська і свою військову тактику. І виявиться, що вихідці з бандєровской Волині, керували військами варварів не тільки в 2022-му, як генерал Зусько, а і в скрєпной Куліковской бітвє, як князь Боброк. Доки вождь племені ховався у кущах, що тоді, що зараз.
І виявиться, що лише заключивши військовий союз з Гетьманщиною, з українцями, який московити чомусь завжди називали «возращєніє в лоно росії», відстала Московія перестає отримувати на горіхи від поляків і татар. І період поразок змінюється періодом перемог. Тут тобі з’являються і захоплення Криму (кримнаш) і перемоги над турками в російсько-турецьких війнах. І вся ця впевненість ваньок, що вони нация подебителей.
І навіть зараз у війську орків величезна кількість українських прізвищ. Якого подохшого генерала не глянь — або вихідець з депортованих українців, або з Кубані, або й просто манкурт з-під Миколаєва, як генерал Рудской, який керує всією «сво».
Але росіяни не розуміють про захоплення Криму і турків. Бо 1780-ті роки в їхній короткій історії це початок часів і «всєгда бил рускім». А у нас, чиї предки на тій самій землі розмотали 2-у армію світу царя Дарія, це — вчора. Просто затусили з новим другом, швидко упевнилися в його дебілкуватості і послали його подалі.
І тепер, після того, як наші ЗСУ розмотують армію орків за день на десятки кілометрів обвалюючи їм фронти, лунають всі ці здивовані історії їхніх воєнкорів: «льотчікі звонят по тєлєфону, спрашивают: куда ударіть? — а ім отвєчают: а ми нє умєєм форміровать целєуказаніє».
Ну так тому, що ми вас послали — не вмієте.
Все, що в вас зилишлося це ці страшно вирячєні очі перед боєм, а потім розпач і втеча, коли залякати ворога криком не вдалося.