The Guardian: чи зможе Європа стати на захист України після відходу США?

Після трьох років спроб Росії окупувати та анексувати Україну країна продовжує чинити запеклий опір. Росія щодня втрачає понад 1500 чоловік і повільно просувається вперед. Але українська армія також зазнає величезного тиску.

Оскільки перші кроки робляться шляхом переговорів, Заходу вкрай важливо зберегти військову підтримку. Якщо Путін впевнений, що може досягти своїх цілей силою, він вестиме переговори, але не припинить бойові дії.

Російський підхід сьогодні складається з трьох основних компонентів: піхота, бомби, що планують, і безпілотники з виглядом від першої особи (FPV). Російська піхота безперервно просувається невеликими групами, погрожуючи українським позиціям. Українці зосереджуються на спробах нейтралізувати супротивника на відстані близько 10 км перед своїми позиціями, щоб мінімізувати розмір російських підрозділів, з якими їм доведеться боротися безпосередньо.

Російським було важко захоплювати території, в основному через зниження якості їх піхоти, викликаного високою швидкістю виснаження протягом 2024 року. Але така тактика ставить українські війська під приціл інших можливостей Росії. Найбільш смертоносним інструментом в арсеналі Росії сьогодні є бомби, що планують. Росіяни використовують високоточні керовані плануючі бомби, що запускаються з російських літаків на відстані 40-70 км від лінії фронту, з достатньою вибуховою силою, щоб обрушити траншеї або зрівняти із землею будівлі. Щоб не загинути у своїх окопах, українці мають розосередитися, тож загін із восьми солдатів повинен обороняти ділянку землі в 70-200 м. За такої невеликої кількості захисників у будь-якій точці фронту солдатам на позиціях стає важко відпочивати, їм необхідно проводити ротацію.

Поповнення запасів перебуває під загрозою через російських безпілотників та артилерію. Росія наздогнала Україну у використанні безпілотників FPV і запровадила нововведення, використовуючи FPV з оптоволоконним провідним управлінням, які є невразливими для радіоелектронної боротьби, щоб полювати за українськими військами та технікою за лінією фронту, де Україна зараз зазнає близько 50% своїх втрат. У поєднанні з російською артилерією, це робить надзвичайно небезпечним поповнення бойових позицій або евакуацію поранених. Українським медикам доводиться пояснювати солдатам процедури по радіо, бо надто небезпечно намагатися дістатися окопів.

Таке поєднання факторів повільно витісняє Україну. Незважаючи на те, що Росія зазнає більше втрат, вона має достатньо людської маси, щоб продовжувати цей виснажливий обмін ще рік. Російські сили, які атакують Україну, зараз складаються з 580 тисяч солдатів. Росіяни мобілізували 400 000 солдатів у 2024 році, тоді як ЗСУ утримують 1200 км фронту з менш ніж 200 000 солдатів. Виходячи з цього Путін вважає, що він може просто битися довше, ніж Україна може витримати атаки російських військ.

Хоча нині Росія має військову перевагу, запас цієї переваги невеликий. Російські військові значно відстають, в основному через низьку якість своєї піхоти та відсутність командування та управління на низовому рівні. Хоча Росія регулярно прориває українські оборонні лінії, вона не може використати ці прориви. Поточні шляхи до військової перемоги для Росії такі: Україна виявляється з такою малою кількістю військ, що вона не може належним чином захистити весь фронт, дозволяючи Росії просто обійти українські підрозділи, або партнери України припиняють постачати країні достатньо зброї для продовження бойових дій. Щоб закрити ці російські шляхи до перемоги, Києву та його партнерам необхідно вжити заходів.

Найбільшими ризиками для України сьогодні є формування сил та моральний дух. Україна має достатньо людей, щоб продовжувати боротьбу, але в неї зламана система навчання. Основна частина тактичної підготовки проводиться у бойових частинах, але всі добрі бойові частини закріплені на фронті. Це змусило Україну спробувати створити нові бригади, але результатом стали недосвідчені нові підрозділи, тоді як досвідчені сили були вихолощені. Однак якщо новобранців просто відправити до існуючих підрозділів, вони опиняться у бою без належної підготовки.

У Києві почали вирішувати цю проблему, припинивши створення нових підрозділів та сформувавши армійські корпуси, які мають командувати кількома бригадами, щоб досвідчені підрозділи могли бути виведені на ротацію, отримати нові рекрути та навчити їх, перш ніж повернутися в бій. Інша важлива функція цієї реформи — надати ветеранам України можливість відпочити. Інші заходи, які могли б значно покращити моральний дух, — це збільшення виплат та компенсацій сім’ям та надання будь-яких засобів для усунення загрози плануючих бомб. Це має бути пріоритетом для партнерів України.

Якщо Україна зможе виправити процес формування своїх сил, то терміни військової перемоги Росії можуть значно розтягнути. За цих обставин важелі впливу відійдуть від Москви, і цілком можливо, що Росія змінить тактику. Замість того, щоб уповільнювати переговори, щоб виграти час для зломлення української армії, росіяни можуть наполягати на припиненні вогню. Але тоді Україна опиниться у величезній небезпеці. Їй треба буде провести вибори. Війська захочуть демобілізуватися та побачити свої родини. Але Росія не демобілізується, і як тільки вона перестане зазнавати великих втрат, її промисловість переозброє свої сили. Тоді виникає ризик, що Москва дестабілізує Україну зсередини, паралізує її економіку, загрожуючи відновленням військових дій, а потім нападе, коли Україна буде набагато слабшою.

Саме через цю постійну загрозу, навіть у разі припинення вогню, Зеленський наголосив, що гарантії безпеки необхідні для міцного миру. Сполучені Штати тепер ясно дали зрозуміти, що не будуть гарантом. Тому перед політиками Європи наразі стоїть ясний вибір. Якщо вони хочуть миру, вони мають інвестувати у свої збройні сили, щоб мати можливість зберегти його. Якщо Україна зазнає поразки, загроза для Європи буде гострою. Забезпечення перемоги України також потребує інвестицій у промисловий потенціал для її підтримки. Європа має гроші. Поки що не зрозуміло, чи є у Великобританії та інших європейських партнерів України бажання їх витрачати.

Джек Уолтінг, The Guardian