Почитала чергову Марʼяну, подивилася діпфейк Залужного, глянула на інфу про отруєння дружини Буданова.
Відчуття — «стадіон», що так весело починався в 2019, триває. Правда, вже не весело.
Але за ним навіть не проглядається дискусії на теми:
— чи здатне ДССЗЗІ, яке отримає 50 млрд військового пдфо, забезпечити дронами ЗСУ. А від цього прямо залежить боєздатність війська і захист країни.
— хто може забезпечити прорив в розробці сучасних систем РЕБ, що будуть конкурувати з російськими.
— чи здатне ДП «Відновлення України» швидко і ефективно збудувати оборонні рубежі, без яких ми просто можемо опинитися перед загрозою російського прориву.
— хто і як має вже розмовляти з Дональдом Туском і його урядом, аби зняти блокаду українських перевізників і мати Польшу в союзниках, що особливо важливо напередодні переговорів про вступ до ЄС.
— якою має бути команда переговорників від України з ЄС, хто там має бути, аби провести переговори швидко і вигідно для України.
— хто і як буде розмовляти з різними групами впливу в США, які є сьогодні основними союзниками України і без підтримки яких нам буде геть складно втриматися.
— як сформулювати формулу української перемоги так, аби вона гарантувала сталий мир і не повторення російської агресії в майбутньому. І як на мене саме це є головним питанням.
Від дронів і РЕБ залежить ситуація на фронті і життя наших воїнів.
Від лінії оборони — захист країни.
Від переговорників з Польщею і ЄС — наше майбутнє в ЄС або знову повз.
Від США — найбільш вагома підтримка для виживання.
Від НАТО — наша майбутня безпека.
Натомість всі обговорюють Марʼяну… Війна має змусити нас подорослішати, що означає перестати зважати на фріків і діпфейки, натомість розрізняти справді важливі теми і вести щодо них професійні дискусії.
Якщо ці теми не підніматиме громадянське суспільство, то популісти, навіть якщо вони говорять що «час зняти патерналістські окуляри» — і поготів.
Країні гостро потрібні дорослі…