6 лютого 2023 року о 04:17 південну та центральну Туреччину вразив землетрус магнітудою 7,8 балів по шкалі Ріхтера.
Його епіцентр знаходився за 34 км (21 милю) на захід від міста ГАЗІАНТЕП.
Взагалі поштовхів було два: перший тривав 65 секунд, другий – 45 секунд.
Пізніше вчені порівняли їх силу з ударом, еквівалентним вибуху 500 атомних бомб, скинутих на Хіросіму.
Це був найсильніший з 1939 року, і один із найпотужніших землетрусів, коли-небудь зареєстрованих у Туреччині, який спричинив масштабні руйнування та десятки тисяч жертв у регіоні.
Структурної шкоди внаслідок землетрусу зазнали також Сирія, Ізраїль, Ліван та Кіпр.
Тільки в Туреччині загинуло понад 44 тисячі людей, і було зруйновано 173 тисячі будівель.
Із зони лиха турецька влада евакуювала 530 тисяч людей, а ще 1 млн 900 тисяч чоловік знайшли притулок у готелях, громадських установах та інших пристосованих приміщеннях.
Сильний зимовий шторм перешкоджав рятувальним роботам, обсипаючи руїни снігом, і призводячи до різкого зниження температури.
Через низьку температуру в цих районах, постраждалі, особливо ті, хто опинився під уламками, піддавались великому ризику гіпотермії (переохолодження).
Але на допомогу потерпілим від землетрусу вже поспішав весь цивілізований світ.
Біда Туреччини нікого не залишила байдужим.
ООН виділила 25 мільйонів доларів зі свого надзвичайного фонду для надання гуманітарної допомоги.
Європейський Союз із 23 країн-членів направив тридцять одну рятувальну команду та п’ять медичних бригад.
НАТО розгорнула «повністю обладнані напівпостійні притулки» для розміщення переміщених осіб.
Світовий банк одразу заявив, що надасть Туреччині 1,78 мільярда доларів для підтримки процесу відновлення.
Допомога надходила не тільки від міжнародних інституцій, країн чи благодійних організацій, але й від окремих людей.
Так, якийсь пакистанець, що вирішив залишитися невідомим, перерахував 30 млн. $ для постраждалих.
Тобто, жертвам землетрусу допомагали, і головне – СПІВЧУВАЛИ в усьому світі.
Принаймні, так здавалося.
До наступного після землетрусу дня.
Бо вже 7 лютого 2023 року французький сатиричний журнал CHARLIE HEBDO (ШАРЛІ ЕБДО)…
ВИСМІЯВ ПОТУЖНИЙ ЗЕМЛЕТРУС, ЯКИЙ ЗАБРАВ ЖИТТЯ ТИСЯЧ ЛЮДЕЙ У ТУРЕЧЧИНІ!
На карикатурі, опублікованій у Твіттері під заголовком «МУЛЬТ ДНЯ», були показані зруйновані та пошкоджені будівлі, перевернута машина та пагорби уламків.
«ЗЕМЛЕТРУС У ТУРЕЧЧИНІ – написано в правому верхньому кутку карикатури. – НАВІТЬ НЕМА ПОТРЕБИ ПОСИЛАТИ ТАНКИ».
Тут потрібно дещо пояснити.
Після поразки Османської імперії в Першій світовій війні, і підписання 30 жовтня 1918 року Мудроського перемир’я, її територія була окупована військами переможної Антанти.
Зокрема, у 1919 році французькі війська зайняли турецькі провінції Антеп, Мараш і Урфа, змінивши там британців.
У складі французького експедиційного корпусу був Французький вірменський легіон.
Події 1915 року, коли загинуло майже 1,5 млн вірмен, і які Вірменія вважає геноцидом, вчиненим турецькими військами, ще були дуже свіжими в пам’яті.
Тому знаходження вірменських підрозділів у складі французьких військ одразу призвело до додаткового напруження на окупованих територіях, і, врешті-решт, до того, що у квітні 1920 року проти французів і вірмен повстав Антеп.
Окупанти підтягнули свіжі війська із Сирії, обложили місто, і почали знищувати його артилерійським вогнем.
В ході 11-місячної облоги було зруйновано декілька десятків тисяч будинків, загинуло більше 6 тисяч людей, в основному мирних мешканців.
9 лютого 1921 року обложений Антеп здався французам.
В пам’ять про героїзм захисників міста, Великі національні збори Туреччини додали до назви міста почесну приставку «ГАЗІ», і з того часу місто отримало сучасну назву – ГАЗІАНТЕП.
І ось через 102 роки, 7 лютого 2023 року французький журнал CHARLIE HEBDO вирішив пожартувати, зв’язавши воєдино дві події: героїчну оборону Антепа, внаслідок якої місто було знищене французькою артилерією, і жахливий землетрус, який перетворив Газіантеп на руїни.
Французьким карикатуристам дуже радісно від того, що не потрібно посилати танки, щоб зруйнувати Газіантеп, бо його вже зруйнував землетрус!
«СУЧАСНІ ВАРВАРИ!
ПОТОПІТЬСЯ В СВОЇХ ОБРАЗАХ І НЕНАВИСТІ» – так відреагував на «жарт» CHARLIE HEBDO речник президента Туреччини Ібрагім Калин.
Як на мене, то це зовсім не смішно.
Хіба можна танцювати на кістках?
Перебуваючи під враженням від побаченого, я весь час намагався збагнути:
Аж раптом я згадав трагедію, яка сталася 7 січня 2015 року в Парижі.
В той день об 11 годині 30 хвилин за місцевим часом троє невідомих в масках з криками «Аллах акбар!» увірвались до редакції CHARLIE HEBDO, і розпочали стрілянину з автоматів Калашникова.
В результаті теракту загинуло 12 чоловік: 9 співробітників редакції, в тому числі 5 художників-карикатуристів, 1 робітник з обслуговування будівлі і двоє поліцейських.
Серед загиблих виявився 47-річний Стефан Шарбоньє – головний редактор видання, також відомий під псевдонімом Шарб.
Президент Франції Франсуа Олланд назвав напад на співробітників газети терористичним актом, і запевнив, що покарає нападників.
За два дні потому двох нападників – громадян Франції алжирського походження, уродженців Парижа Саїда і Шерифа Кауші у віці 34 і 32 років, було вбито поліцією після того, як вони захопили друкарню в місті Даммартен-ан-Гоель.
Третього нападника – громадянина Франції сенегальського походження Ахмеді Кулібалі, було вбито французькою поліцією 9 січня 2015 року після того, як він захопив заручників у кошерній крамниці на сході Парижа, а напередодні убив жінку-поліцейського.
Основною версією теракту була помста радикальних ісламістів французьким журналістам за «образу релігійних почуттів віруючих-мусульман».
Мова йшла про те, що CHARLIE HEBDO друкував карикатури на іслам і на пророка Магомета.
Французьке громадянське суспільство миттєво відреагувало на ці трагічні події.
Вже ввечері 7 січня сотні людей почали стихійно збиратися у різних містах країни для того, щоб висловити підтримку сім’ям загиблих журналістів.
Багатотисячні мітинги на знак протесту проти дій терористів пройшли в 21 місті Франції.
У Парижі на Площу Республіки вийшло близько 15 тисяч осіб.
В Ліоні акція зібрала від 10 до 15 тисяч людей.
В Тулузі у марші протесту взяли участь 10 тисяч, а у Нанті – 5 тисяч небайдужих громадян.
Логотипом акції на підтримку загиблих внаслідок терористичного акту став вислів «Je suis Charlie» («Я – Шарлі» або «Шарлі – це я»), який придумав француз Жоакім Ронцин.
8 січня 2015 року у Франції було оголошено національний день жалоби.
Реакція світу на терористичний акт в Парижі також не забарилася.
Генеральний секретар ООН Пан Ґі Мун назвав ці події «прямим нападом на наріжний камінь демократії – на засоби масової інформації та свободу висловлювання думок».
Президент США Барак Обама зазначив, що напад на редакцію засвідчує, наскільки нападники бояться свободи слова і друку, й підкреслив готовність його країни допомогти у пошуках терористів.
Державний секретар США Джон Керрі заявив, що теракт в Парижі – це не конфлікт цивілізацій, а конфлікт цивілізації з тими, хто проти неї.
Таку ж позицію висловили прем’єр-міністр Великої Британії Девід Камерон та канцлер Німеччини Ангела Меркель підкресливши, що їхні країни, разом з Францією, будуть продовжувати боротися з будь-якою формою тероризму.
Президент України Петро Порошенко засудив жорстокий напад на журналістів та висловив співчуття родинам жертв і всьому народу Франції, а також зробив запис у Книзі співчуття в посольстві.
Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк пов’язав теракт у Франції та агресію Росії в Україні.
Засудив теракти у Франції і Президент Ірану Хасан Рухані, й підкреслив, що іслам – мирна релігія.
Палестинський рух ХАМАС виступив з різким засудженням теракту у Франції, вказавши, що розбіжності в поглядах не можуть служити виправданням вбивства мирних людей.
Лідер шиїтського угруповання в Лівані «ХІЗБАЛЛА» Хасан Насралла 10 січня заявив, що
«ІСЛАМІСТИ, ЯКІ ВБИВАЮТЬ ЗАРУЧНИКІВ ЗВІРЯЧИМИ СПОСОБАМИ, ЗАВДАЛИ НАБАГАТО БІЛЬШИХ ЗБИТКІВ РЕПУТАЦІЇ ІСЛАМУ, НІЖ КАРИКАТУРИ НА РЕЛІГІЙНІ ТЕМИ».
Показово, що теракт у Парижі засудили практично всі: від лідерів демократичного світу до ісламських радикалів.
Ніхто навіть не зробив спроби, якщо не виправдати самих нападників, то хоча б поставити під сумнів реакцію світового співтовариства на вбивство журналістів заявами на кшталт, що «нє всьо так адназначна», що, мовляв, «нєльзя аскарблять чувства вєрующіх» і так далі.
Бойовики Ісламської держави Іраку і Леванту (ІДІЛ) схвалили теракт, проте свою причетність до події якийсь час заперечували.
Незважаючи на це, один з сирійських представників ІДІЛ повідомив агентству Reuters, що задоволений тим як «леви ісламу помстилися за пророка».
Пізніше, під час п’ятничної проповіді в іракському місті Мосул, глава імамів Ісламської держави шейх Абу Саад аль-Ансарі, заявив, що ІДІЛ все-таки причетна до теракту в Парижі:
«ОПЕРАЦІЯ У ФРАНЦІЇ Є ПОСЛАННЯМ УСІМ КРАЇНАМ – УЧАСНИЦЯМ МІЖНАРОДНОЇ КОАЛІЦІЇ.
МИ ПОЧАЛИ ВИЛАЗКИ У ФРАНЦІЇ, АЛЕ ЗАВТРА ПРИЙДЕ ЧЕРГА ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ, США І ВСІХ ІНШИХ».
Таким чином у світі, по суті, склався консенсус щодо неприпустимості покарання журналістів за публічне вираження своїх поглядів.
Саме тому світове співтовариство розглядає вбивство журналістів CHARLIE HEBDO, як напад на свободу думки, совісті і релігії, а також на свободу вираження поглядів.
Тобто, на ті фундаментальні права, які закріплені в статтях 9 і 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованою Україною при вступі до Ради Європи ще в далекому 1995 році.
Але залишається ще одне невирішене запитання:
А ЧИ ІСНУЮТЬ ЯКІСЬ МЕЖІ, ЯКІ ЧІТКО ВИЗНАЧАЮТЬ, ЩО МОЖЕ ВВАЖАТИСЯ МОРАЛЬНИМ, А ЩО НІ В ДІЯЛЬНОСТІ ЖУРНАЛІСТІВ?
Інакше кажучи: якщо не існує правових обмежень, то чи існують морально-етичні обмеження для журналістів?
Чи припустимо в цивілізованому суспільстві сміятися над релігійними почуттями віруючих?
Чи припустимо жартувати над людською трагедією під час землетрусу?
Щоб отримати відповіді на ці запитання, доцільно звернутися до фахівців.
Мені в цьому відношенні поталанило, адже більше 40 років, ще з шкільних часів, я товаришую з Олегом Ігоровичем Хомою.
Маленький ліричний відступ.
Олег Ігорович Хома – доктор філософських наук, професор, завідувач кафедрою філософії та гуманітарних наук Вінницького національного технічного університету.
Складно буде перерахувати всі досягнення цієї незвичайної людини, справжнього науковця, яким має пишатися Україна.
Так, професор Хома є засновником та головою Спілки дослідників модерної філософії (Паскалівського товариства) в Україні, засновником історико-філософського журналу «SENTENTIAE», незмінним головним редактором якого з 2000 року він залишається й досі.
До речі, у 2015 році «SENTENTIAE» першим з українських філософських журналів став реферуватися в SCOPUS.
Сферою його наукових інтересів є схоластична філософія, філософія ХVI-XVIII століть, сучасна французька філософія.
У 2001 році професор Хома став лауреатом премії Програми сприяння видавничій справі «Сковорода», яку здійснюють Посольство Франції та Французький інститут в Україні за переклад і видання твору Жан-Жака Руссо «Про суспільну угоду».
Вдруге лауреатом премії «Сковорода» Олег Ігорович став у 2015 році за переклад і видання твору «Медитації» Рене Декарта та супровідні матеріали до нього.
У 1998, 2004, 2009, 2015 роках він отримував гранти французького Національного центру книги для роботи над перекладами і дослідженнями у Франції.
Його переклади Паскаля, Монтеня, Декарта, Руссо вражали французів глибоким розумінням проблематики і головне – чудовими коментарями, які свідчили про велику ерудицію і енциклопедичність знань професора Хоми.
Ну і результатом багаторічних наукових пошуків стало нагородження його у 2020 році французьким орденом Академічних пальм.
Тобто, професор Хома є серйозним науковцем, знавцем не просто Франції, як країни, але й людиною, яка добре розуміє менталітет французів.
Коли я побачив карикатуру CHARLIE HEBDO з приводу землетрусу у Туреччині, то одразу попросив його пояснити мені ситуацію.
Бо для мене вона була незрозумілою, і знаходилась поза межами здорового глузду.
Щоб не вставати двічі, я просто викладу нашу переписку з цього приводу:
Я: А що написали французи?
ХОМА: «Навіть нема потреби посилати танки!»
ХОМА: Це ж гумористичний журнал. Вони так жартують…
За це їх іноді розстрілюють.
ХОМА: Які є. Але це в них на рівні принципу – висміювати майже будь-що.
Я: То тоді, якщо вони періодично отримують по пиці, то це теж нормально?
ХОМА: Безперечно. Утім, це той випадок, що мазохіст ніколи не буває нещасним.
Таке враження, що до загальних збочень тут же додається комплекс
мученика – мені іноді здається, що вони навіть не проти, щоб їм надавали по пиці.
І загалом в ліберальній демократії існування от таких скандальних осередків свободи – її чіткий показник.
ХОМА: За успішної ліберальної демократії у нас має бути щось таке ж.
Логіка жанру: є свобода, хтось нею таки скористається максимально.
Що не заборонено, те дозволено, у цьому вся проблема.
Ти думав, що толерантність – це щось благопристойне і високе?
Зазвичай це терпимість (майже через надзусилля) до різних фріків, які «у своєму праві».
Я: Тобто, морду бити за образи неприпустимо?
ХОМА: Щось на кшталт цього: спочатку заборонили дуелі, потім заборонили морду бити за образу, у 1695 році англійці скасували ліцензування преси, а десь у 1770-х роках навіть припинили практику притягнення до відповідальності за наклеп (в американських колоніях – років на 10 раніше).
Саме тоді розквітла безкарна сатира, яку кожен використовує на свій смак, бо має право.
Я: Ну це правильно. Але ж правила моралі ніхто не скасовував.
ХОМА: А ці правила не чіткі. Їхні межі випробовує всякий, хто хоче. Вони вважають моральним саме те, що роблять вони.
І мені одразу все стало зрозумілим.
Ти маєш право висловлюватися відкрито з будь-якого питання в будь-якій формі.
Якщо тобі не подобається позиція автора, то ти теж маєш право публічно висловитися з цього приводу, і заявити про свою незгоду з його позицією.
АЛЕ НІХТО НЕ В ПРАВІ ВИМАГАТИ ВІД ТЕБЕ, ЩОБ ТИ ЗМІНИВ СВОЮ ДУМКУ, З МОТИВІВ ПОРУШЕННЯ НОРМ СУСПІЛЬНОЇ МОРАЛІ, АБО ОБРАЗИ СВОЇХ ПОЧУТТІВ.
Навіть якщо ВСІ будуть з тобою не згодні.
І тим більше, ніхто не має права вимагати від тебе вибачень за твою позицію чи форму вираження твоєї думки.
Це є фундаментальним принципом демократії, сформульованим ще великим Вольтером:
Я НЕ ПОДІЛЯЮ ВАШИХ ПОГЛЯДІВ, АЛЕ ГОТОВИЙ ПОМЕРТИ ЗА ВАШЕ ПРАВО ЇХ ВИСЛОВИТИ.
І журналісти CHARLIE HEBDO довели це на практиці.
Вони померли за своє право на свободу вираження поглядів.
І французьке громадянське суспільство вважає їх героями.
А ображених фанатиків – злочинцями.
Заборонено лише те, що заборонено Законом.
Приміром, публічно заперечувати Голокост у Франції неможливо без покарання.
Бо за це передбачена Законом кримінальна відповідальність.
Але те, що не заборонено – те ДОЗВОЛЕНО.
В цьому відношенні українське суспільство за своєю ментальністю є значно ближчим до французького ніж, скажімо, до російського.
Бо політична сатира є невід’ємною частиною нашого повсякденного життя.
Адже більше п’яти років до вікопомного 2019 на одному з центральних телевізійних каналів у прайм-тайм йшло сатиричне шоу 95-го кварталу, в якому нинішній президент України не соромився у висловах щодо тогочасних політиків.
Він не вважав неполіткоректним порівнювати свою країну з акторкою німецьких фільмів для дорослих, яка «готова прийняти в будь-якій кількості з будь-якої сторони».
Не вважав непристойним чи образливим глузувати на теми Голодомору, томосу або російської агресії.
Це, звичайно, викликало збурення у суспільстві, але ніхто не вимагав закрити це шоу, тому що українці – це все-таки європейці.
Де подібне сатиричне шоу Віктора Шендеровича «КУКЛЫ» було відразу заборонено після того, як він дозволив собі висміяти володимира путіна і його оточення.
В Україні, на відміну від росії, не було жодного випадку притягнення до кримінальної відповідальності за «образу почуттів віруючих», як то було в росії.
Я маю на увазі історію з PUSSY RIOT – коли учасниці феміністичного гурту отримали 2 роки ув’язнення за перформанс в приміщенні православного храму.
Тобто, закликати убивати українців з амвону православного храму гундяєву можна, а робити невинний перформанс – НІТ.
Ось така вона, загадкова «русская душа».
Але недовго музика грала.
Не довго я пишався тим, що українська ментальність є європейською.
На грішну землю мене повернув…
ПОСОЛ УКРАЇНИ У ФРАНЦІЇ ПАН ВАДИМ ОМЕЛЬЧЕНКО.
Нещодавно, 15 травня 2023 року президент Зеленський з візитом перебував у Франції.
Звісно, що французькі ЗМІ висвітлювали його вояж до Парижу.
Ну, і як ви вже здогадалися, зробили це в традиційний для себе спосіб.
ЦЕ САМЕ ТЕ, ПРО ЩО ВИ ПОДУМАЛИ.
ВИСМІЯВ НАЙВЕЛИЧНІШОГО ПОЛІТИЧНОГО ДІЯЧА СУЧАСНОСТІ!
Він порівняв його вояж із цирком-шапіто:
«ЗЕЛЕНСЬКИЙ ВСТАНОВИВ ДИКТАТУРУ В УКРАЇНІ, А КОЛИ ПРИЇЗДИТЬ ДО ЄВРОПИ, ВІДРАЗУ ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ НА ЖАЛЮГІДНОГО ЖЕБРАКА».
Звісно, що наші ЗМІ не навели цитату RTL, а натякнули, що французам не сподобався зовнішній вигляд української делегації.
А МОЖЕ ДОСИТЬ ПІДІГРУВАТИ БАНКОВІЙ І БРЕХАТИ УКРАЇНЦЯМ?
Я навмисне навів пряму ЦИТАТУ французької телеведучої.
Вони висміяли Зеленського не за одяг.
ВИСМІЯЛИ, ЯК ЛИЦЕДІЯ З ДИКТАТОРСЬКИМИ ЗАМАШКАМИ!
У вас є заперечення по суті сказаного?
І коли стало зрозуміло, що аргументів немає, то зелена влада вирішила…
І першим, хто вловив це бажання Банкової став посол України у Франції пан Вадим Омельченко.
Не зівай, Хомко, на те ярмарок!
Врешті-решт, посада зобов’язує.
Який тут же написав гнівний пост у Твіттері.
«ЯКИЙ ЦИНІЗМ І БЕЗТАКТНІСТЬ, ЯКІ НЕ ПРИТАМАННІ ДРУЖНЬОМУ ФРАНЦУЗЬКОМУ НАРОДУ.
БЕЗ ЕМПАТІЇ, БЕЗ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ.
ВИМАГАЮ ВИБАЧЕНЬ ПЕРЕД МОЇМ ПРЕЗИДЕНТОМ І НАРОДОМ УКРАЇНИ, ЯКИЙ СТРАЖДАЄ І БОРЕТЬСЯ ЗА СВОЮ СВОБОДУ, АЛЕ ТАКОЖ І ЗА ВАШУ СВОБРОДУ І МОЖЛИВІСТЬ НАСОЛОДЖУВАТТИСЯ ЛЕГКІСТЮ БУТТЯ».
Карикатури на іслам і на пророка Магомета – це теж цинізм і безтактність, які не притаманні дружньому французькому народу?
А карикатура на землетрус в Туреччині?
Чи це теж не є справою рук французьких журналістів?
А хто ж тоді намалював ці карикатури?
Невже пан Омельченко не в курсі?
А може він не дивився шоу 95-го кварталу?
Може, також, він не в курсі того, що
НІХТО З ДІЮЧИХ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИКІВ НІКОЛИ НЕ ВИМАГАВ ВІД ЗЕЛЕНСЬКОГО І ЙОГО ШАПІТО ВИБАЧЕНЬ ЗА ПОЛІТИЧНУ САТИРУ?
Але, по-перше, Рамзан Кадиров – не політик, а бандит.
А по-друге, Рамзан Кадиров – не український бандит.
А по-третє, наш легендарний БОНЕВТІК із залізними яйц… тестикулами по 17 грн за штуку вирішив не випробовувати долю.
Взяв і вибачився перед цим бандитом.
Бо тестикули у нього може й залізні, а ось «очко» – точно ні.
І померти за своє право на свободу слова і свободу вираження своїх поглядів від рук кадировських терористів він не захотів.
На відміну від журналістів CHARLIE HEBDO.
Які не прогнулися під терористів.
Навіть ціною власного життя.
Найвеличніший політичний діяч сучасності образилися…
І, як і головний герой безсмертного «МІМІНО», почав відчувати до журналістів…
«ТАКУЮ ЛІЧНУЮ НЄПРІЯЗНЬ, ШТО КУШАТЬ НЄ МОГУ!»
Навіть ісламські радикали в особі Хезболли не вимагають вибачень від французьких журналістів за карикатури на іслам і пророка Магомета!
Вони засуджують тих, хто підняв на них руку.
І прес-секретар президента Туреччини НЕ ВИМАГАЄ ВИБАЧЕНЬ ВІД CHARLIE HEBDO.
Так, досить емоційно реагує на карикатуру з приводу землетрусу.
АЛЕ ВИБАЧЕНЬ ВІД ЖУРНАЛІСТІВ ТЕЖ НЕ ВИМАГАЄ!
Бо навіть ісламські радикали розуміють ЄВРОПЕЙСЬКУ МЕНТАЛЬНІСТЬ ФРАНЦУЗІВ.
І прес-секретар турецького президента французьку ментальність також розуміє.
ТО ЧОМУ Ж ЇЇ НЕ РОЗУМІЄ ПОСОЛ УКРАЇНИ У ФРАНЦІЇ ПАН ОМЕЛЬЧЕНКО???
ЩО ВІН ТОДІ РОБИТЬ У ФРАНЦІЇ???
І ще одного я не розумію.
А ЗА ЩО ФРАНЦУЗИ МАЮТЬ ВИБАЧАТИСЯ?
Вони образили український народ?
Тим, що висміяли дволикість і лицемірство президента Зеленського?
А ПРИ ЧОМУ ТУТ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД?
Посол Омельченко і справді вважає тотожними поняття «УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД» і «ПРЕЗИДЕНТ ЗЕЛЕНСЬКИЙ»?
То чим він тоді відрізняється від рашистів, які щиро переконані, що
«Є ПУТІН – Є РОСІЯ, НЕМА ПУТІНА – НЕМАЄ РОСІЇ»?
Пан Омельченко справді вважає, що це громадян України французькі журналісти вважають лицедіями і лицемірами, а не обраного ними президента, якого пан амбасадор вважає «своїм»?
Застав дурня Богу молитися…
Цей випадок змусив мене уважніше придивитися до тієї особи, яка представляє НАС З ВАМИ, дорогі українці, у Франції.
Раджу вам теж ознайомитися з біографією цього унікального персонажу.
І коли ви це зробите, то зрозумієте, що сексологиня Ілащук в Болгарії чи «гігант воєнной мислі» генерал Таран в Словенії – не самі гірші кадрові призначення зеленої епохи.
Хоча б тому, що шкоди в Софії чи Любляні вони принесуть Україні значно менше, ніж колишній міліціонер Омельченко в Парижі.
Бо країни, де вони нас з вами представляють, за розмірами значно менші за Францію.
І, відповідно, вплив у ЄС і НАТО у них невеликий.
На відміну від Франції – ключової країни Європейського Союзу і НАТО.
Ви тільки уявіть собі на хвилину…
ЯК НА НАС З ВАМИ ДИВЛЯТЬСЯ ФРАНЦУЗИ ПІСЛЯ ТАКОЇ ЗАЯВИ ПОСЛА ОМЕЛЬЧЕНКА!
Можете не сумніватися, що після таких дописів пана пОСЛА, в очах французького громадянського суспільства ми виглядаємо неандертальцями, з розумінням цінностей ліберальної демократії на рівні очільників ІДІЛ або рашистів!
Невже немає жодної людини в Україні, яка б могла пояснити пОСЛУ Омельченку, що його головною функцією є представлення УКРАЇНИ у Франції, а не відбілювання невипраного і невипрасуваного однострою його президента?
Врешті-решт, прати і прасувати білизну президент повинен собі сам.
Якщо він її дуже попросить.
Щоб не сталося так, як у випадку зі сніданками.
І не довелося більше сидіти на мівіні.
Нові зелені підходи в зовнішній (та і внутрішній) політиці вимагають лише одного:
АБСОЛЮТНОЇ ЛОЯЛЬНОСТІ ДО ПРЕЗИДЕНТА ЗЕЛЕНСЬКОГО.
Навіть, якщо така щеняча відданість шкодить Україні.
А ось сміх не може нашкодити Україні.
Бо сміх і є ознакою СПРАВЖНЬОЮ ДЕМОКРАТІЇ.
Навіть, якщо він нам здається без причини.