Категории: Политика

Що не так з ініціативою Київського безпекового договору?

Незважаючи на успіхи Збройних Сил України і злам у війні на користь української сторони, Банкова не змогла виявити політичну гнучкість та відчуття геополітичного моменту, щоб скоригувати ідеї перших днів вторгнення про формулювання комплексу безпекових гарантій поза членством в НАТО, які, за задумом Зеленського, могли б стати компромісним елементом мирних домовленостей з Росією в рамках Стамбульських переговорів. Стамбульські переговори та компроміси опинились в минулому, але Банкова все ще намагається чіплятись за ідею, яка видається сумнівною з точки зору як перспективності реалізації, так і її дієвості.

По-перше, за своєю філософією так званий Київський безпековий договір — це не про міжнародні гарантії безпеки, які унеможливлять нову війну, а про гарантії міжнародної допомоги Україні для здійснення самооборони у відповідності до Статуту ООН. КБД — це не про мир та безпеку, на що очікує українське суспільство, а про кращу підготовку України до нової війни. Вочевидь, таке завдання більш дієво могло б вирішуватись на треку євроатлантичної інтеграції та членства в НАТО.

По-друге, найкращою та найефективнішою безпековою гарантією — є членство в НАТО. Прямий і безальтернативний шлях до членства в НАТО — це Перемога у війні з Росією, яку забезпечать наші героїчні ЗСУ та потужна глобальна антипутінська коаліція. Але над всім цим треба системно працювати, а не втрачати час і дипломатичні зусилля та політичні ресурси для укладення нових формальних міжнародних угод. Варто також звернутись і до історичних уроків, адже спроба створити аналогічну систему двосторонніх угод в першій половині минулого століття не змогла відвернути глобальну трагедію і, попри наявність двосторонніх безпекових зобов’язань, не попередило політику умиротворення агресора перед Другою Світовою війною. Висновок один — будь-які двосторонні безпекові угоди залежатимуть від політичної кон’юнктури і політичних рішень.

По-третє, ініціатива так званого Київського безпекового договору (КБД) буде використана державами-скептиками для запобігання членству України в НАТО. Бо якщо КБД вже задовольняє безпекові потреби Києва, тоді навіщо вести мову про членство в НАТО?

По суті, ми даємо гольовий пас тим, хто поки вагається у питанні членства України в Альянсі.

Такі пошуки альтернативної реальності вже мали місце на треку інтеграції України до Євросоюзу, коли замість угоди про асоціацію нам пропонували асоційоване партнерство, а замість розширення і статусу кандидата — європейське політичне співтовариство. І таку генерацію альтернатив щодо членства в Альянсі тепер, на жаль, ми робимо своїми руками.

По-четверте, запропонована схема дає підґрунтя для різночитань, а багаторівневість та складність угод закладає основи для пробуксовування механізму гарантій. Як приклад, зверніть увагу на лаконічність Вашингтонського договору, який заклав фундамент колективної безпеки НАТО. До того ж спільний механізм оцінок та обміну розвідувальними даними підніматиме чималий комплекс правових питань. Не знімаються також складні питання політичної доцільності, коли партнери вирішуватимуть чи визнавати потенційну загрозу агресії. Попри правильність задекларованих намірів, в результаті запропонований механізм навряд чи зможе вивести Україну із так званої «сірої зони» безпеки.

Натомість, видається доцільним предметно просувати конституційно закріплений курс України на вступ до НАТО та нарешті формалізувати глобальну антипутінську коаліцію на базі Рамштайну, яка має сприяти як ліквідації путінського режиму, що становить загрозу незалежності і суверенітету України, так і депутінізації світу. Ідеологічною основою такого формату має стати Баварська формула «підтримувати Україну стільки, скільки потрібно».

Що не так з ініціативою Київського безпекового договору?

Саме в рамках такої коаліції і здійснюватимуться заходи підтримки України, про які йдеться у пропозиціях щодо т.зв. безпекових гарантій. Як відомо, питання надання Україні сучасної зброї і амуніції та тренування ЗСУ вже розглядається в рамках формату Рамштайну.

Українська безпекова формула має бути простою: запорука нашої Перемоги — героїчні ЗСУ та потужна глобальна антипутінська коаліція. Наша Перемога — прямий та безальтернативний шлях до членства в НАТО. Членство в Альянсі — найнадійніша гарантія нашої національної безпеки. Навряд чи варто витрачати час та дорогоцінні ресурси на заздалегідь тупикові ініціативи. Час готувати підґрунтя до інтеграції України в Альянс у контексті проведення Саміту НАТО у Вільнюсі 2023 року.

Єлісейські поля

Стосовно рекомендацій експертів щодо гарантій безпеки України, які цими днями обговорюються.
Навряд це можна назвати гарантіями. Це, скоріше, заходи для підсилення самооборони України. Реалізація їх досить проблематична. Не має бути ілюзій: міжнародні партнери навряд чи погодяться вкладати величезні кошти в нашу військову промисловість після війни і тим більше в нашу ракетну програму.
Самотужки не потягнемо — це еквівалент не менше 100 мільярдів доларів у найближчі роки на закупівлю ОВТ і підтримання в готовності ЗСУ.
До того ж треба буде тримати в мобілізаційній готовності постійно всю країну — чоловіків і жінок. Тобто, фактично, ніякого розвитку.
Загалом — це відволіче величезні ресурси країни на лобіювання такого підходу, а коли відкриється можливість приєднання до НАТО — нам скажуть: ви ж самі запропонували оформити «гарантії»…
Якими ж мають бути ключові підходи щодо визначення оптимальної моделі безпеки для України:
По-перше, вона має базуватися на принципах колективної оборони, мати широку підтримку в українському суспільстві та виходити із цілей, що визначені в Конституції України, основних державних стратегічних документах з питань зовнішньої політики, оборони та безпеки.
По-друге, Україні потрібні саме надійні гарантії безпеки, а не тільки плани допомоги міжнародних партнерів вже після того, коли вторгнення агресора, або його атаки відбулися.
По-третє, будь-які, так звані “проміжні етапи”, плани “Б”, “В”… в остаточній реалізації яких є великі сумніви можуть не тільки відволікти обмежені політичні, дипломатичні, кадрові ресурси для їх лобіювання, але й призвести до неготовності країни реалізувати основний план “А” – набуття Україною повноправного членства в НАТО, коли політичне вікно можливостей для цього відкриється. Гарантії безпеки до вступу до НАТО можуть бути надані на короткий період проходження необхідних процедур від ядерних держав, таких як США чи Велика Британія через підписання відповідного документа (за моделлю Швеції та Фінляндії).
І так — нам треба йти не манівцями, а саме коротким протореним нашими сусідами шляхом. І не втратити історичний шанс, який виборюють зараз ЗСУ на фронті.
Детальніше можете ознайомитися з результатами фахової дискусії, яку провів Український кризовий медіа-центр

Последние новости

Чому поляки депортували 150 тис. українців: 78-ма річниця операції «Вісла»

Сьогодні, 28 квітня, виповнюється 78 років від початку операції "Вісла" – примусового виселення 150 тис. українців з їхніх давніх компактних…

5 часов назад

Путін оголосив так зване «перемир’я» на День Перемоги

Російський диктатор Володимир Путін оголосив так зване "перемир'я" на дні святкування 80-ї річниці Перемоги. Про це повідомили у Кремлі, інформує Цензор.НЕТ. Як зазначається,…

6 часов назад

Росіяни окупували Надіївку в Покровському районі, — DeepState

Росіяни окупували населений пункт Надіївка в Донецькій області. Про це пишуть DeepState. "Ворог окупував Надіївку", - йдеться в повідомленні. Остап Грицишин…

13 часов назад

Поточні втрати рф внаслідок санкцій, станом на 27.04.2025

Інформація щодо поточних втрат рф внаслідок санкцій, станом на 27.04.2025 1. російська економіка продовжує занепад: виробництво цивільної продукції впало до…

13 часов назад