Точно так, як сам Зеленський і його оточення «перевіряють» на стійкість українське суспільство, висувають найсуперечливіші ініціативи, які, на думку українського президента повинні «умиротворити» Путіна, Путін перевіряє на стійкість самого Зеленського. І якщо політичні «сигнали» не доходять, переходять до силових сигналів.
Нічого нового в такій тактиці Кремля немає. І придумав її не Путін. Коли 1992 року до влади в Грузії після військового перевороту і повалення «націоналіста» Звіада Гамсахурдіа прийшов Едуард Шеварднадзе — колишній член політбюро ЦК КПРС і міністр закордонних справ СРСР, у цього досвідченого партійного чиновника не було ніяких сумнівів, що він домовиться з іншим висуванцем радянської номенклатури — президентом Росії Борисом Єльциним. Шеварднадзе просто не зрозумів, що часи змінилися і Грузинської РСР вже немає. В результаті Грузія не просто не змогла відновити контроль над Абхазією і Південною Осетією, а й пережила важку воєнну поразку і вигнання грузинів з Абхазії. 2008 року наступник Шеварднадзе Михаїл Саакашвілі не зміг правильно розшифрувати наміри тодішнього російського керівництва і Грузія пережила нову поразку, втрату територій, вигнання грузинів з Південної Осетії і знищення грузинських сіл. 2014 року Петро Порошенко міг не розуміти готовності Кремля задіяти регулярну армію на Донбасі — і в результаті ми отримали Новоазовськ, Іловайськ, Дебальцеве.
Тим часом, ситуація стає цілком очевидною, якщо дивитися на неї з Москви, а не зі столиць колишніх російських колоній. Росія хоче відновити контроль над територіями, які вона вважає втраченими. Їй не потрібен мир. Їй потрібен контроль. Тому вона буде атакувати, а не домовлятися. Атакувати, поки її не зупинять — за допомогою власної армії або західного тиску. Але домовлятися з людьми, які не сприймаються в Москві в якості повноцінних партнерів, а сприймаються як керівники бунтівних провінцій, ніхто не збирається. Хіба що на час — щоб їм не спало на думку готуватися до російського нападу. Ніяких інших цілей учасники переговорів з російської сторони не мають — лише відтягнути час, дати можливість російській армії і флоту підготуватися, а ворогам не дати можливість зміцнювати власну армію і мобілізувати власне суспільство для відсічі загарбникові. І в українців немає ніякого історичного вибору, крім як давати відсіч або погодитися на приєднання своєї країни до Росії. Навіть і не розраховуйте на щось ще.
Якщо Зеленський і його прихильники цього ще не зрозуміли, так дуже скоро зрозуміють. Питання тільки в тому, яку територію до цього моменту буде контролювати Київ і в яку кількість вбитих, поранених, нових біженців нам це розуміння обійдеться.