Учора позиції наших військових жорстко й масовано обстріляли рашисти з артилерії. Є численні поранені. Про жодне перемир’я, про «заборонені Мінськими домовленостями озброєння» ворог і не згадує. І не тільки ворог. Зеленський і його Опа, ніби лайна в рот понабирали.
.
Тільки московська дамочка легкої поведінки Люся Арєстовічь прокоментувала це так, як у них на панелі вздовж Твєрской заведено. Мовляв, це противник нас провокував, щоб наші військові вогонь відкрили. А тоді б Москва отримала підстави зробити заяву, що українська армія поводитьcя агресивно. У мене навіть нема слів. Вони готові віддати на безборонну смерть наших військових та лизати задницю пуйлу, тільки б ті заяву якусь не оголосили!
Так званий вогонь у відповідь, яким хваляться пресслужби всіх рівнів для власного слухача, традиційно був дозволений у формах, які рашисти могли й не помітити. На артилерію стрілецькою зброєю, через кілька годин і по чистому полю. Це так, щоб галочку поставити… Зрештою, всі свої емоції і я, і ви вже озвучили. А мені два інші нюанси на думку прийшли. З різних сфер, але думаю, що це важливо, тож поділюся.
Перше — це наше оновлене армійське керівництво. Ми ж ніби позитивно сприйняли нових командувачів, які прийшли на важливі командні пости після звільнення Хомчака. Дехто навіть легковірно почав твердити, що це вже інший Зеленський, що він сприйняв Путіна за ворога й «стає новим Порошенком». До таких у мене проста пропозиція — іти підлікуватися. Але стосовно дійсно хороших військових призначень, я ще тоді задавався питанням: а що вони зможуть зробити, коли над ними сидить у ролі верховного головнокомандувача ота зелена шмаркля.
І зараз маємо приклад. Рашисти здійснили розвідку боєм — наглим обстрілом перевірили результат заміни армійського керівництва. Якби отримали відповідь, зрозуміли б, що з новими командирами прийшли й нові правила. Кожна атака отртимає відповідь, а Зеленський тихо відкликав свої заборони й обмеження. Зараз вони вже добре усвідомлюють, що нічого не змінилося. Головнокомандувач може собі волосся на голові рвати, а переступити заборону знищувати ворога (яку ніхто не скасував) не посміє. Тепер у рашистів повністю розв’язані руки. А ГШ РФ уже може при бажанні опрацьовувати й більші наступальні операції, про які раніше навіть мріяти не сміли.
То що нам з того, що в армії трохи підвищили кількох дійсно порядних і героїчних людей? Наказу захищати країну й захищатись самим не було й нема. А пару позитивних генералів після ще кількох таких ганебних проковтувань атак ворога просто втратять своє добре ім’я та урівняються з такими, як Хомчак чи Таран… Армія левів, якою командує віслюк… Ну, ви самі знаєте.
А тепер друге — в контексті візиту до США (якщо Байден таки прийме це МЗЧ). Вам оце «мовчання ягнят» нічого не нагадує? Про Афганістан не згадали? Ні, аналогія мінімальна. Бо там в армію влили сотні мільярдів, а наша розбудовувалася своїми скромними ресурсами. І їхня просто склала зброю перед незрівнянно слабшими талібами, а наша готова протистояти набагато сильнішому ворогу. І протистояла… Але армія виконує наказ. У Афганістані, попри колосальні засоби, не виявилося ні кому наказ віддавати, ні кому виконати. А в нас? Ми можемо скільки завгодно гордитися мужністю своїх військових. Але доки вони не отримають чітких наказів бити ворога, різниця за результатом із афганським обвалом буде мінімальною.
А зараз істота, яка заборонила нашим військовим відповідати вогнем на вогонь ворога, знищувати його техніку й живу силу, виконувати свої статутні зобов’язання, їде до президента держави, яка стикнулася з наслідками саме такої національної політики в Афганістані. Його (Байдена) країна вкачали неймовірні ресурси в одну чужу армію, а та просто покидала зброю й відмовилася воювати. І ця істота раптом відкриє рота й прогнусавить: «Байден, чому ми не в НАТО, де наша військова допомога, чому нас не підтримують?». Байден — політик з досвідом, уміє стримувати емоції, хоча й не завжди. А от я б на його місці, якби опинився в такій ситуації, то так би послав… Ще б через пів Вашинґтона гнав копняками, лупив по тій придуркуватій голові й кричав би: «НАТО? Допомога? Озброєння? А як ти, нікчемо відповів тим, що вже маєш, коли твоїх бійців замішували із землею в Авдіївці?!»
І стосовно НАТО. Там же є святий принцип, що напад на одного члена НАТО — це напад на всіх. І це не тільки про те, що нас захищати будуть. Це ще про дві речі: що й ми маємо миттю кинутися захищати інших; і що наше військо тепер вже буде охороняти не просто свої рубежі, а межу, яка буде спільним кордоном усіх країн НАТО. Кого зможе захищати оце чмо, яке заборонило власній армії захистити саму себе?