— Заходьте!
— Вітаю, Андрію Борисовичу! Як з’їздили, як наші справи у світі?
— Хріново, Міша. Нас уже ні в що не ставлять. Прямим текстом кажуть — перестаньте красти, неначе завтра не настане, і ми вам дамо зброю і гроші. Але під жорсткий контроль.
— Ще більш жорсткіший, ніж зараз?
— Так, кажуть, ми вже достатньо зафіксували розкрадань, але поки їх не оприлюднюємо. Або кажуть — йдіть вже на політичну пенсію, може не посадимо вас…
— Ого. Оце заявочки.
— Так, ми самі в шоці. Тепер думаємо, як випетляти. Що там без нас в країні сталося?
— Та все по плану: агент Мар’яна працює, народ підбурює проти Залужного та ЗСУ, скандалів великих не було, бо ж ви були за кордоном. Крали по плану, брехали теж.
— А що там за гранати на сесії сільради?
— А то наш депутат, Батрин, кинув. Ну ми методички і видали, що його довів голова від ОПЗЖ до такого вчинку, що він герой боровся з корупцією.
— І що, люди повірили?
— Ще й як: просять флешмобу «кинь гранату в депутата»!
— Так це ж тепер можуть Арахамію, Тищенка, або й ще гірше — Безуглу підірвати?
— Ні, по Безуглій у нас же план був: якщо її руzzня приб’є, то скажемо, що це фанат Залужного зробив. Штірліц, наприклад.
— Так, точно. Працюємо по плану. Ну добре, Міша, працюй, а я ще маю піти проконтролювати вранішнє відео мого підопічного. Я ж як регент, як зелений кардинал.
— Бажаю успіху, Андрію Борисовичу!
Подоляк вискочив із кабінету і помчав по коридору, а Єрмак подумав, що в нього найскладніша робота на світі — із Зеленського робити президента. Він зітхнув і пішов коридорами влади, якими володів безроздільно, хоч і робив вигляд, що головний тут не Він, щоб не збурити народ, що обрав не Його.