Тут відзначилася двоюрідна сестра Сєнцова Наталія Каплан купою ненависті й матерщини проти України. Це та сама, яка до того багато років працювала представницею інтересів Сенцова, отримувала за нього нагороди й допомогу.
.
Сподіваюся, що все там було чесно. Паралельно багато писала про російських та наших кримських політв’язнів. Ніби все було адекватно й нормально. Сама десь визнавала, що має проблеми з алкоголем і належить до лесбі, тож деколи зривалася, але в межах класичного дрібного п’яного дебошу. Ще працювала на Громадському. Не чув її там ніколи, читав, що поливала брудом Пороха, але підтверджень не бачив, а в фейсбук велася добропорядно й відсторонено від нашої внутрішньої політики. Ще дуже радісно писала про переїзд в Україну та отримання громадянства.
Зараз щось пішло не так. Може бояришнік несвіжий з історічєской родіни завезли, може сам Сєнцов раптом перестав ділитися гонорарами. І, як в анекдоті «Её мощно рвало на родину». Наші співгромадяни в боргу не залишилися, накидали їй в коментарях усього, чого слід. Не промовчали й російські, пояснивши, що її там теж особливо ніхто з букетами не чекає. Виліз із окопів і сам Сєнцов, попросивши не судити строго його кузенку…
На все це логічно було б згадати про «Сімейку Адамсів», навішати на останок пару міцних епітетів та згадати про чємодан, вокзал… Але ви це й без мене все вже зробили.
А я тут про дещо інше — про шкоду мультикультуралізму в дещо несподіваному вимірі. От розумію поляків, які категорично борються проти нав’язаного їм з ЄС толерування та масового прийому ідей та людей, які не вкладаються в їхню традиційну культуру та протистоять їхнім цінностям. Але при цьому, жорстко блокуючи поселення в себе втікчів із Близького Сходу чи Афганістану, абсолютно спокійно ставляться до масового прибуття українців. І не лише для тимчасового працевлаштування. Нашим громадянам не забороняють отримувати карти побиту (хоча процедура й складна чисто бюрократично), зростати кар’єрно, заробляти європейські пенсії та з часом входити в резидентність і навіть громадянство. Нікого, крім нечисленних маргіналів, у Польщі вже не турбує українець керівник фірми, в якій працюють поляки, як і крамниці чи заклади обслуговування, на яких висять вивіски українською та написи: «Тут обслужать українською» (сам бачив на Поможу, а ломаною українською говорив власник-поляк). І при тому, як вогню остерігаються арабів чи росіян. Бо на підсвідомому рівні сприймають нас за представників тієї самої традиційної центрально-європейської культури, а інших — як загрозу. Цього абсолютно не розуміють у Західній Європі. І, на жаль, не спромоглися оцінити в Україні. Просто заходить цей чужий вплив із дещо різних частин світу й національних середовищ. Каплан — лише чудовий приклад цього. Я навіть не хочу її судити за цей вияв брутальності й хамства проти моєї Батьківщини. Це ніби засуджувати лисицю, що вона краде курей. Та ви її можете в себе вдома виховати, приручити, навчити ходити на пісочок у лотку. Але колись без вас вона побачить відкриті двері у ваш курятник…
Так і тут. І з цією Каплан, і з її кузеном Сєнцовим. Різниця між ними лише в тому, що до нападу Рашистану вона жила в Москві й мала рашистське підданство, а він в українському Криму й був громадянином України. А душа ж розписана не за паспортом. Обоє класичні росіяни в найширшому розумінні цього слова (не плутати з російськомовними українцями, навіть з тими, що мають російські родинні корені). І вся творчість Сєнцова, і його байдужість до нашої дійсності та проблем, а зацикленість на типово російській чорнусі, і вражаюча невдячність, як і схильність до брудних авантюрних заяв — це не є якась аномалія. Точніше, можна було б сприймати за аномалію в українця. Але він просто інший, як і його кузина Каплан, і феесбешна рідна сестра, і вже екс-дружина. Вони з того російського ментального світу. З якого ми іноді насміхаємося, згадуючи про Лаптєстан, пєтухов із лайна та всяке інше.
І це вже не їхня, а наша проблема, коли ми цих чужих ментально людей починаємо сприймати за своїх і щось з ними ділити, у чомусь підтримувати, якост приміряти до наших духовних стандартів і цінностей лише тому, що вони постраждали від Путіна та якийсь час пробували не особливо випадати із нашого ментального контексту. Усе одно прорве й буде, як з тією Каплан. Це просто неминуче. Бо віра в мультикультуралізм — це великий блеф. Принаймні, коли його розглядати, як поєднання кардинально відмінних культур, як ми й жителі Афганістану чи Рашколандії (першим краще було б належно помагати на їхній землі, а від других узагалі відгородитися). Він добре працює лише у порівняно близьких культурах, як між нами й поляками, німцями, частково британцями…
Не до кінця ми ще зрозуміли пророчий лозунг Хвильового: «Геть від Москви!» (дослівно він його саме так і не формулював, але всім фіналом свого життя його утверджував), який пробував українцям нагадати Порошенко. А він же не тільки про безвіз, Асоціацію чи геополітичну стратегію. Він і про людей.
P.S.: Тут насмикав трохи скрінів з цієї Каплан. Просто для ілюстрації. Шукати замітку Сєнцова не став. Не бачу сенсу, чекаю, коли він напише дослівно те саме, що і його кузина.